WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Нарис історії української філософії - Реферат

Нарис історії української філософії - Реферат

людське самопізнання, оскільки, на йогу думку, в людині як в малому світі сконцентровані всі властивості великого світу. Якщо ми не знаємо себе, то нам немає чим виміряти світ, оскільки людина містить в собі дві світові натури: видиму, чуттєву, але не справжню і не першу за суттю, та невидиму, духовну, вічну та справжню основу будь-чого (Бога). Проте Сковорода не приймає провідної християнської тези про творення чуттєвої натури із нічого; навпаки, він наполягає на тому, що дві натури співвічні, існують ніби паралельно, а томужодної з них не можна знехтувати. Через це в творах Сковороди природа до певної міри реабілітується (він інколи співає природі гімни!); з іншого боку, дві співвічні натури вступають між собою у напружене, сповнене боротьби співбуття: видима натура демонструє невидиму, але вона проявляє дух неповно і неадекватно, різноманітно, аж до антитетики, тобто виявлень у прямо протилежних формах. Тут Сковорода застосовує аналогію із дзеркалом, яке ту ж саму річ відбиває у десятках різних зображень, кожне з яких є неповним, а в чомусь і оманливим. Сковорода весь час закликає людину не зупинятися на наочному, йти далі, не піддаватися оманливим чуттєвим формам - тіням істинно сущого. Через це уся філософія Сковороди пронизана пафосом гострої боротьби із нав'язливою, проте хибною кажимістю світу, боротьби за справжнє прилучення до кращого, духовного - вічного і чистого. Для цього потрібні особисті зусилля, спрямовані на подолання влади матеріального, зусилля, які сам Сковорода доводив до культивування аскетизму, гордовитого протиставлення життєвій метушні духовної мужності, незворушливості, вміння оминати життєві пастки. Отже, у філософії Сковороди йдеться не про відкидання природи, а про вміння здолати її силу силою духовного подвижництва, діянням одухотворення природного. Останній момент виразно проявлений у вченні Сковороди про символи: певні форми матеріального будуть демонструвати сутність духу скоріше спотворено, а певні - найбільш адекватно. Саме останні форми Сковорода закликав виділяти з-поміж інших, осмислювати їх, бо вони і є символічні форми виявлення істинного буття. Зазначимо, що таке розуміння символів - як матеріальних, але найбільш адекватних носіїв духовного смислу, і по-сьогодні залишається виправданим. Існування в світі символів Сковорода вважав чи не найпершим та прямим свідченням незаперечності існування істинної, духовної, смислової натури, а тому вважав Біблію особливим реальним світом, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною). На поверхні Біблія - це також "хвіст, п'ята, омана", але вона - вікно, що дає можливість бачення невидимого світу, форма переходу від видимого, чуттєвого до духовного. Відомо також, що серед інших форм виразу духовної натури Сковорода особливо цінував поезію та музику: мова та музика найбільш віддалені від матеріально-тілесної конкретності, а їх об'єднання (спів) дає ще більший ефект.
Отже, перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі. А оскільки дух за суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у порухах людського серця. Треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо являє себе людська суть (людська натура). Але те, що промовляє серце, не можна раціоналізувати, тому людина може явити себе істинно не стільки у словах чи промовах, скільки у вчинках, у вибудовуванні свого життя відповідно до своєї натури, тобто - через ту працю, яка їй споріднена. За Сковородою, праця є обв'язковою умовою і самореалізації людини, і її щастя, бо в праці людина пізнає себе, здобуває те, що вона створює сама і, нарешті, певним чином долає силу матеріального, вносячи у світ та своє життя сенс, внутрішню душевну злагоду.
Провідні думки Г.Сковороди свідчать про те, що він, по-перше, "дозволив" собі у ті часи мати такий світогляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся він санкціонованого церквою, а, по-друге, що він певною мірою відродив в Україні той тип філософствування, який культивувався ще в Київській Русі та мав назву "філософствування у Христі". Звідси випливає, що Г.Сковорода був не просто філософом, а філософом особливого культурно-історичного типу. Значення ідей та життєвого подвижництва Г.Сковороди надзвичайно велике: вже за життя він поставав справжнім уособленням філософії як занепокоєного духу, що шукає своїх адекватних здійснень. Вплив його ідей поширювався на весь слов'янський світ. Але глибоке прочитування філософії Г.Сковороди залишається одним із важливих завдань української філософії.
2. Університетська філософія в Україні ХІХ ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.
У другій половині XVIII ст. Україна остаточно втратила рештки своєї державної автономії та колишню військову славу. Її територія була поділена на окремі частини: до 80% її входило до складу Російської імперії, а Галичина, Закарпаття, Півчнічна Буковина були включені в імперію Габсбургів. Проте втрата можливостей проявляти зовнішню активність спричинила до певної міри інтерес до самоосмислень, внутрішніх заглиблень, у тому числі - інтерес до власної історії, культури, прояснення історичного становища України та її етнічних самоідентифікацій. В цей час основними регіонами культурного життя постають Київ, Львів, Слободянщина (Харків та Полтава), Південь (Миколаїв та Одеса), Закарпаття (Чорнівці). У світоглядному плані це був період розроблення та поглиблення ідей просвітництва та ознайомлення із новими віяннями західноєвропейської філософії. На початку ХІХ ст. українська громадскість починає знайомитися із ідеями та концепціями німецької класичної філософії; у 1803 р. в м.Миколаєві виходить перший переклад праці І.Канта "Пролегомени до всякої майбутньої метафізики" (рос. мовою), у 1833 р. в м.Одесі видається переклад твору Ф.Шеллінга "Вступ до умоглядної фізики". На початку століття мають ходіння твори Х.Вольфа та Х.Баумгартена, проявлявся стійкий інтерес до ідей західноєвропейського (зокрема - німецького) романтизму. Звичайно, за умов відсутності автономного культурного розвитку, філософська думка в Україні ХІХ ст. виражала себе не лише в прямій формі, а й через літературу, громадсько-політичні погляди та у програмах різних соціально-політичних рухів.
У XVІІІ-XІX ст. у царині класичної філософської проблематики працювали викладачі Київської духовної
Loading...

 
 

Цікаве