WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сенс (смисл) життя. Життя, смерть і безсмертя в контексті призначення людини в світі - Реферат

Сенс (смисл) життя. Життя, смерть і безсмертя в контексті призначення людини в світі - Реферат

виступати, опинитися у полоні інших клопотів, окрім як про себе.1 (1Монтень, Мишель. Опыты. Избранные произведения в 3-х томах. Т.1. М., 1992. С. 85, 93.)
Наша епоха надала темі смерті видів, з якими були мало знайомі минулі часи. Напр., все частіше стали говорити про право людини на смерть. Нерідко воно обговорюється у контексті проблеми евтаназії., яку зазвичай пов'язують зі спокійною й легкою смертю у випадках, коли представники медицини удаються до дій по досягненню такої смерті у невиліковних людей з метою припинення страждань. Не стільки практика, якої не так уже й багато, скільки сама можливість широкого застосування евтаназії, породила жваву дискусію стосовно її філософсько-моральних і правових аспектів. Тонкий аналіз цієї делікатної теми провела англійська дослідниця Філіпа Фут2 (2Див.: Фут, Филиппа Эвтаназия//Философские науки. 1990, №6. С. 62-80.). Вона звертає увагу на важливість поняттєвого розмежування власне евтаназії від можливих злочинних дій по позбавленню життя, коли виконується умова безболісності і відсутності спротиву або вольового заперечення збоку жертви. Напр., декретом від 1 вересня 1939 р. в Німеччині було відправлено до газових камер 275 тис. людей, що не могли працювати і вважались баластом для суспільства. Спочатку туди попадали розумово відсталі, хворі на психіку, немічні старики, а пізніше в такий же спосіб знищувались сотні тисяч цілком нормальних здорових людей. Спосіб їх смерті міг би вважатись за відносно легкий і спокійний, але він не має нічого спільного з сучасним поняттям евтаназії. Можна собі уявити й таке, коли хтось забезпечив комусь безболісну смерть з метою пограбування або помсти. Ф.Фут вважає, що легалізація евтаназії була б можлива за дуже обмежених умов, напр., у разі наявності прижиттєвого заповіту хворого, або контракту з лікарями, аби вони застосували акт евтаназії у випадку, коли пацієнт не має жодного шансу вижити, потерпає від страждань та ще й втратив здатність до усвідомленого волевиявлення. І сама Ф.Фут, і багато інших дослідників цієї проблеми висловлюють занепокоєння щодо можливих помилок і зловживань у разі легалізації евтаназії, та вже одне обговорення питання посилило увагу громадськості до моральних і правових аспектів проблеми життя й смерті, взаємозв'язку права на життя й права на смерть, до додаткової оцінки життя та смерті як блага.
Якщо проблема евтаназії відноситься до права на безболісну смерть замість мук життя, пов'язаних з тілесними стражданнями, то проблема скасування смертної кари, навпаки, стосується утвердження права на життя при всіх мислимих злочинних конфліктах людини з суспільством. В світі шириться заклик до повного виключення смертної кари з практики покарань, а похід проти цього вже давно вели видатні гуманісти світу. Їх аргументи мали як суто релігійні джерела, так і мотивувалися чисто моральними міркуваннями, оскільки непристойно державі уподібнюватись вбивці і множити тим самим зло. Наводились і приклади помилок або упередженості суду й слідства, коли страчували людей, які пізніше визнавались абсолютно невинними. Законодавство більшості європейських держав пішло якраз таким шляхом і наполягло, щоб країни колишнього СРСР, якщо вони хочуть жити разом з європейським співтовариством, приєднались до його стандартів. 22 лютого 2000 р. Україною був прийнятий Закон про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального і Виправно-трудового кодексів, згідно з якими введено довічне позбавлення волі замість смертної кари. Це було непросте рішення, бо, з одного боку, громадська думка не була переконана в справедливості залишати життя якомусь черговому серійному убивцеві, а, з іншого боку, введення довічного ув'язнення вимагало додаткових значних матеріальних витрат на утримання й охорону засуджених. Однак є переконаність у кінцевій моральній виправданості цього заходу.
На завершення розгляду питання звернемось до згаданого ще на початку цього викладу "безсмертя", яке ми хотіли пов'язати зі смислом життя. Безсмертя люди частіш за все відносили до прерогативи богів, духів, душі, але не залишали й сподівань досягти коли-небудь власного тілесно-душевного безсмертя. Якщо відкинути трактування безсмертя як соціального безсмертя людського роду за рахунок нескінченої низки поколінь нащадків, що мало кого персонально втішає, то залишається поговорити тільки про можливість індивідуального біологічного безсмертя. Ми не можемо безапеляційно стверджувати, що ніколи і ні за яких обставин людство не подолає смерть, не віднайде засобів продовження життя до бажаних рубежів. Залишимо це науці. З позиції філософії важливо інше: а заради чого людина хотіла б жити вічно, чого їй треба досягати? Чи не наскучить нам довічне життя, як про це вже неодноразово описувалось у художній літературі, коли старезні, але приречені на мандри по вічності люди, більш завсе жадали смерті? В культурі уявлення про безсмертя постійно корелюють з еволюцією відношення до смерті. Секуляризація культури, що йде на заміну релігійним догмам про втішну для людей вічність душі, не веде до зниження напруги навколо теми безсмертя, а обертає погляди на науку. Від науки очікують прогресу у розробці засобів максимально довгого відтягуванні смерті (чудо-ліки, еліксири, пересадки органів, добутих різними шляхами, в тім числі завдяки розвитку техніки клонування й тиражування "двійників" тощо) або перенесення життя на потім шляхом тимчасового заморожування (тут сподіваються на успіхи кріобіології), або ж забезпечення здорового й довгого життя за рахунок науково обґрунтованих стандартів харчування, гігієни, фізичної культури тощо. Привертають увагу громадськості й так звані "наукові" підтвердження життя після смерті.1 (1Див., напр., збірку Жизнь земная и последующая. М., 1991.) Здається, що різноманітні марення безсмертям є функцією від кризи смисложиттєвості, від зміни в суспільстві відношення до смерті, про що вже йшлося. Будемо сподіватися, що культура, як це було завжди, успішно подолає ажіотажні прояви страху перед приреченістю людського життя на кінець і гарячкові пошуки засобів до безсмертя, і в той же час залишить за собою функцію допомагати кожній людині у достойному проживанні відміряного земного шляху.
Література:
Агацци Э. Человек как предмет философии//Вопросы философии, 1989, №2.
Андреев И.Л. Происхождение человека и общества. М., 1988.
Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992.
Бодрийяр, Жан. Символический обмен и смерть. М., 2000.
Веркор. Люди или животные? М., 1957.
Жизнь земная и последующая. М., 1991.
Зильбер А.П. Трактат об эйтаназии. Петрозаводск, 1998.
Зиммель, Георг. Созерцание жизни. Четыре метафизические главы. Глава III. Смерть и бессмертие//Георг Зиммель Избранное. Том второй. Созерцание жизни. М.,1996. С. 77-116.
Лакс Дж. О плюрализме человеческой природы//Вопросы философии, 1992, №10.
Лоренц К. Агрессия (так называемое "зло"). М., 1994.
Мемфорд Л. Техника и природа человека//Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. С. 225-239.
Методологические проблемы исследования антропогенеза. Киев, 1991.
Морен Э. Утраченная парадигма: природа человека//Философская и социологическая мысль, 1995, №5-6.
Проблема человека в западной философии. М., 1988.
Рикёр П. Человек как предмет философии//Вопросы философии, 1989, №2.
Розин В.М. Новая концепция происхождения человека и сознания//Социально-политический журнал,1993, №5-6.
Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смысл бытия. Л., 1990.
Тейяр де Шарден П. Феномен человека. М., 1987.
Франк С.Л. Смысл жизни//Франк С.Л. Духовные основы общества. М., 1992.
Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве