WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сенс (смисл) життя. Життя, смерть і безсмертя в контексті призначення людини в світі - Реферат

Сенс (смисл) життя. Життя, смерть і безсмертя в контексті призначення людини в світі - Реферат

тільки короткими штрихами.
У різні епохи ставлення до смерті було різним. Французький історик Філіп Аріес (1914-1984) у своєму дослідженні "Людина перед обличчям смерті"2 (2Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992.) виділив у тисячолітній європейській історії зміну моделей відношення до смерті: "приручена смерть", "смерть своя", "смерть далека й близька", "смерть твоя", "смерть перевернута". У всіх цих моделях спільним є те, що в них варіюються, зберігаючи збалансованість, чотири постійні психологічні елементи: самосвідомість окремого індивіда, захист суспільства від дикої природи, віра людей у продовження існування після смерті, віра у існування зла. Так, скажімо, модель "прирученої смерті" (раннє середньовіччя), з точки зору першого психологічного елемента, відображує почуття солідарності індивіда з общиною, з усім людським родом і той, хто помирає, відчуває важливість свого місця у сім'ї, йому передається тривога за послаблення спільноти через його втрату. Ритуалами й траурною церемонією община прагне ще більше згуртуватись. Другий елемент виявляється в тому, що смерть родича немов послаблює споруди в системі захисту від дикої природи. Людям тієї епохи здавалось, що найбільш слабкі ланки в цій системі - секс і смерть, і тому вони потребують особливої уваги й контролю. Третій елемент був пов'язаний з вірою у те, що мрець не покидає нас цілком, він знаходиться поруч (навіть після поховання) в очікуванні другого пришестя і воскресіння для нового вічного життя, він просто перейшов у фазу затяжного сну, якщо жив праведно, або став привидом, якщо був нечестивим або зазнав дії якихось темних сил. Четвертий елемент виражався в тому, що смерть ніколи не сприймалась нейтрально, вона входить у сукупність всього недоброго, злого, що веде свій родовід з первородного гріха, а значить, смерть, як один з проявів зла, визнавалась невід'ємною від сутності людини. Ф. Аріес докладно розкриває, як під впливом загальнокультурних змін змінюється той чи інший психологічний параметр, а разом з тим змінюються й моделі сприйняття смерті.
Сьогодні дослідники переконані, що відношення людей до смерті обумовлене культурно і дехто вказує, зокрема, на зв'язок цього відношення з історично мінливим сприйняттям часу. Нині час надто абстрагований від реальних подій у природі, суспільстві, особистому житті, він відірваний від ритму життя і його переживання. Для людей нашої епохи реальним є тільки сьогочасне, але не минуле чи майбутнє. Вчорашні події, а навіть часто і люди, швидко зникають з емоційної пам'яті. Це створює враження нетривкості часу, його одномоментності, і тому смерть здається завжди недоречною, несвоєчасною, прикро недоладною.
Чимало уваги темі смерті присвятив і французький філософ постмодерністського напрямку Жан Бодрійяр (1929 р.н.). У творчості Бодрійяра головне місце займає аналіз соціального світу, переповненого символами, що часто несуть в собі помилкові, несправжні смисли. Ці символи можуть не мати референтів у дійсності або здатні отримувати певну самостійність, незалежність від них. Символ смерті Бодрійяр розглядає як один з провідних у сьогоденній культурі і далеко не обмежує його роль тільки по відношенню до біологічної смерті. Та ми тут наведемо думки автора про ставлення в культурі саме до біологічної смерті.1 (1Див.: Бодрийяр, Жан. Символический обмен и смерть. М., 2000.)
Історія, на його думку, є історія витискування смерті. Від первісних суспільств і до сучасних іде незворотна еволюція: мало-помалу мертві перестають існувати. Вони вже не є повноцінними істотами, з якими люди ще в XVI ст. вважали за належне "спілкуватись" як з партнерами, їх виселяють за межі, у збірні пункти (кладовища). Залишається нелокалізованою одна лиш функція смерті, з якою вже не знають що й робити. Адже сьогодні бути мертвим - ненормально. Нині стає так, що мертвим навіть не відводять взагалі ніякого місця - розвіюють у дим. А коли утверджуються такі ненаходимі для мертвих місця, значить ці місця стали повсюдними. Раз нема більше кладовищ, значить їх функцію виконують міста в цілому - це мертві міста й міста смерті, а вся наша культура є просто культурою смерті. Головна мета такої культури - це суцільне прагнення відокремити життя від смерті. Повним зрадництвом проти тих, хто знаходиться у полі життя видається передчасна смерть, вона взагалі сприймається як скандальний непорядок.
Нехай читач далі вибачить за довгу цитату, але вона варта того, щоб її навести, бо в ній Бодрійяр підводить риску під ступенем того падіння по відношенню до смерті й покійних, яке й ми спостерігаємо: "Шанування мертвих іде на спад. Про мертвих говорять все менше й менше, все більш коротко, все частіш зовсім замовчують - смерть втрачає повагу. Не стало більше урочистої смерті в колі сім'ї, тепер люди помирають в лікарнях - смерть зробилась екстериторіальною. Умираючий втрачає свої права, включно з правом знати, що він помирає. Смерть непристойна й незручна, таким же стає й траур - вважається пристойним його приховувати, адже це може образити інших людей у їх ублагодійненості. Пристойність забороняє будь-які згадування про смерть… Смерть більше не викликає запаморочення - вона усунута… Нам більше не доводиться переживати чужу смерть… У більшості людей ніколи в житті не буває нагоди побачити, як хтось помирає. У будь-якому іншому суспільстві це щось нечуване. Все беруть під свою опіку лікарня й медицина; всі інші передсмертні обряди замінило останнє причастя до техніки. Людина зникає від своїх близьких ще раніше, ніж помирає. Власне від цього вона й помирає."1 (1Бодрийяр, Жан. Вказ. твір. С.317-318.)
Такий аналіз може когось шокувати, кого примусить просто почервоніти, але він нікого не лишає байдужим. Хочеться самого себе запитати: "Невже ми й справді стали такими, і чи все в нашій культурі до ладу?". Звинувачувати культуру як таку, мабуть, нерозумно, бо за нею немає відповідальної особи. А ось переважаючі в культурі форми поведінки не виправдовують автоматично вчинків конкретного індивіда, який іде у фарватері культурної стихії. Тривожить те, що у світосприйнятті більшості людей вибудовується стіна між зоною життя і зоною смерті з повною відразою від останньої. Культура фактично залишає людину перед лицем смерті сам на сам, а ще живих провокує до тієї невимовної думки, про яку нагадував Л.М.Толстой: "…Сам факт смерті близького знайомого викликав у всіх, хто довідався про неї, як завжди, відчуття радості від того, що помер він, а не я."2 (2Толстой Л.Н. Смерть Ивана Ильича//Толстой Л.Н. Собрание сочинений в 12-ти томах. Т.10. М.,1975. С. 128.) Отой черв'ячок несумлінності - "помри ти сьогодні, а я завтра" - результат відокремлення в культурі життя від смерті, але остання чекає нас на помсту на потім, пізніше, коли ми залишимося з нею наодинці.
В культуру слід повернути збалансованість відношення "життя - смерть" і філософія в змозі й повинна мобілізувати увесь свій багатовіковий досвід для виправлення культурних аномалій. Правильно кажуть, що жодна філософська система не може вважатись завершеною, якщо вона не дає чесних і об'єктивних відповідей на питання, які пов'язані зі смертю, і в цьому смислі можна сказати, що "філософувати - значить учитись тому, як слід помирати".3 (3Див.: Фролов И.Т. О жизни, смерти и бессмертии. Этюды нового (реального) гуманизма// Вопросы философии. 1983, №2. С.62.) Не можна не згадати в зв'язку з цим великого знавця давніх філософських текстів Мішеля Монтеня (1533-1592), який зауважував: "Мудрість і всі міркування в нашому світі зводяться врешті-решт до того, щоб навчити нас не боятися смерті." і додавав, що слід жити так, аби "чоботи були завжди на тобі", бути постійно готовим до походу в небуття і остерігатися, коли прийде час
Loading...

 
 

Цікаве