WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Мова з точки зору філософії - Реферат

Мова з точки зору філософії - Реферат

не є діяльністю того, хто говорить, а є готовим соціальним продуктом, сукупністю необхідних умовностей, які прийняті спільнотою для забезпечення реалізації здатності до мовленнєвої діяльності, котра є у кожного носія мови. Мовну систему по відношенню до індивідуального мовлення можна порівняти з симфонією, реальність якої не залежить від способу її виконання; помилки, які можуть допустити музиканти-виконавці, аж ніяк не шкодять цій реальності. Однак розведення мови й мовлення не абсолютне, їх існування взаємно обумовлене: мова необхідна, аби мовлення було зрозумілим і тим самим ефективним, а мовлення в свою чергу необхідне для того, щоб мова склалась, тому факт мовлення історично завжди передує мові. Встановивши взаємозалежність між мовою й мовленням, Соссюр підсумовує, що мова є одночасно і знаряддя, і продукт мовлення.
Далі він формулює ще одне важливе положення: мова є системою знаків, що виражають поняття. Якщо уявити собі науку, яка вивчала б життя знаків у суспільстві, то її можна було б назвати семіологією (від грець. ??????? -знак), тоді лінгвістика була б частиною цієї загальної науки. Мовний знак пов'язує не річ та її назву, а поняття та акустичний образ, які Соссюр ще відповідно називає - означуване (поняття) і означувальне (акустичний образ). Отже, мовним знаком він вважає єдність означуваного й означувального. На базі цих засновків Соссюр формулює два принципи - довільності знака й лінійного характеру означувального. Мовний знак є довільним, але це не свідчить про те, немов означувальне може вільно обиратись суб'єктом мовлення, а свідчить тільки про те, що акустичний образ є довільним відносно означуваного, з яким у нього немає ніякого природного зв'язку. Принцип довільності дає змогу уточнити відмінності термінів "знак" і "символ". Символ характеризується тим, що він не завжди до кінця довільний, у ньому є залишок природного зв'язку між означуваним і означувальним. Наприклад, терези як символ справедливості не можна довільно замінити аби чим. Суть другого принципу Соссюр викладає так. Означувальне, будучи за своєю природою таким, що сприймається на слух, розгортається тільки в часі і характеризується двома ознаками: а) воно має протяжність; б) ця протяжність має один вимір - це лінія (звідси вихід на письмо).
Оскільки слова органічно вписані в мовну систему, то вони мають не тільки значення, а й значимість, яка залежить від словесного оточення. "Входячи в склад системи, слово наділено не тільки значенням, а ще й головним чином значимістю, а це щось зовсім інше." - зауважує Ф. де Соссюр.1 (1 Соссюр, Фердинанд де. Труды по языкознанию. М., 1977. С. 148.)
Життя мови у часі Соссюр визначає через другу дихотомію1 (1Термін "дихотомія" походить з давньогрецької і означає послідовний поділ чогось цілого на дві частини, а за тим кожної частини знову на дві і т.д. Перша дихотомія стосувалась поділу мовленнєвої діяльності на мову й мовлення.), яку він назвав синхронія і діахронія. У лінгвістиці ці терміни означають - співіснування мовних явищ в одну епоху (синхронія) і історичну послідовність розвитку мовних явищ (діахронія). Обидві дихотомії Соссюр зображує так:
синхронія
мова
мовленнєва діахронія
діяльність
мовлення
Звідси йде розділення лінгвістики на дві частини - синхронічну й діахронічну. Перша виявляє принципи, що лежать у основі мови як системного утворення, а друга вивчає відносини між елементами мови у їх руху в часі.
Важливими є положення Соссюра про зв'язок мови й мислення. "Мову, - говорить він, - можна порівняти з аркушем паперу. Думка - це її лицевий бік, а звук - зворотний; не можна розрізати лицевий бік, не розрізавши й зворотний. Так і в мові не можна відокремити ні думку від звуку, ні звук від думки; цього можна досягти лише шляхом абстракції."1 (1 Соссюр, Фердинанд де. Труды по языкознанию. М., 1977. С. 145.)
Десь з середини ХХ ст. основні ідеї Ф. де Соссюра віднайшли свій час. Вони були ґрунтовно проінтерпретовані представниками структуралізму і пристосовані до вивчення багатьох культурних феноменів у міфології, літературознавстві, етнології, соціології тощо. Для цього треба було розширити сферу застосування понять "мова"//"мовлення", "означуване"//"означувальне", "значимість" та інших поза межі власне мовних явищ, або, навпаки, тлумачити "позамовні" відношення як "мовні".2 (2Див. докладніше про це: Тягло О.В., Кривуля О.М., Воропай Т.С. Філософія. У двох книгах. Книга 1. Хронологічно-тематичний огляд. Харків, 1999. С. 331-341. Параграф про структуралізм написано Н.А.Бусовою.)
Австрійського філософа Людвіга Вітгенштейна нині називають одним із самих значних, оригінальних та глибоких мислителів, твори якого нечисленні, але багаті думками, дуже вплинули на філософію другої половини XX століття. До мовних проблем він ішов не від лінгвістики, як Ф. де Соссюр, а філософським шляхом, міркуючи приблизно так. Всі наші знання про світ і своє відношення до світу ми виражаємо мовою. Можна припустити, що є однозначна відповідність між станом дійсності і якоюсь формою його вираження в мові. Тоді слід з'ясувати правила, за якими будуються осмислені речення, тобто такі, що відповідають дійсному стану речей. Філософ може логічними засобами немов просвітити мову і виділити в ній те, що несе в собі відповідність висловлювання й дійсності, і те, в чому такої прозорої відповідності нема. Вже в передмові до своєї першої книги "Логіко-філософський трактат" Вітгенштейн вказує: "Те, що взагалі може бути сказано, може бути сказано ясно, про те ж, про що сказати неможливо, про те слід мовчати".3 (3Витгенштейн Л. Логико-философский трактат//Витгенштейн Л. Философские работы. Часть I. М., 1994. С. 3.) Спочатку Вітгенштейн більше зосередився на першій частині цього висновку й досліджував умови логічного прояснення думки, вважаючи, що якраз у цьому полягає завдання філософії, і речення, як результат такої роботи, "показує логічну форму дійсності". У наступному своєму творі "Філософські дослідження" Вітгенштейн звертає увагу на те, що уявлення про відповідність правильного речення й дійсності надто ідеалізовані. Насправді має місце обмеженість нашої здатності здобути ясність виразу і тим самим перенести його на дійсність. Ця обмеженість випливає з набагато складнішої природи мови і різноманітних практик її використання. В той же час автор не відмовляється від дослідження мови, бо границя можливості вираження думки може бути проведена тільки у мові. На цьому етапі він вбачав завдання філософії у визначенні границь мови, умежах яких взагалі можуть складатись осмислені висловлювання. Розуміти висловлювання - значить розуміти мову, а розуміти її - означає володіння деякою "технікою", правилами гри. Користування мовою Вітгенштейн відносить до різновиду гри. "Мовна гра" - це не якась забава, "мовною грою" він називає мову і досить серйозні життєві дії, з якими вона переплетена. "Термін "мовна гра", стверджує автор, - покликаний підкреслити, що говорити мовою є компонент діяльності або форма життя".1 (1Витгенштейн Л. Философские исследования//Витгенштейн Л. Философские работы. Часть I. М.,1994. С.90.)
У мові має місце незчисленна множина типів речень. І ця множина не є чимось усталеним, раз і назавжди даним, навпаки, виникають нові типи мови, а ще можна сказати, нові мовні ігри, в той час як інші
Loading...

 
 

Цікаве