WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Норми з точки зору філософії - Реферат

Норми з точки зору філософії - Реферат

найближчі до індивідів і здатні їх інтегрувати в нову колективність. Це не сім'я, оскільки чим далі, тим зменшується її економічна функція, це й не держава, бо вона надто віддалена від індивіда, і не релігія, що нині набуває абстрактного і інтелектуального вигляду. Дюркгейм покладається на провідну роль професійних груп, або корпорацій, які є єдиними суспільними групами, що можуть відтворити колективність на новій технічній основі. Залишимо історії ці конкретні думки великого французького соціолога, відзначимо для себе тільки загальну корисність ідеї про такі періоди, коли криза старої системи норм і забарність складання нової надовго дезорієнтує людей, накладає печатку мовчазного трагізму й терплячості на людей з високим сумлінням і легко розв'язує питання про муки совісті у людей, які ніколи й не знали інших способів дотримування норм, ніж відчуття страху чи догідливої холопської покори.
Зупинимось нарешті на деяких теоретичних можливостях, які несе в собі звернення філософії до нормативної тематики. Відомий уже нам американський вчений Т.Парсонс, послідовно розгортаючи свою загальну соціальну теорію1 (1Див.: Парсонс Т. Система современных обществ. М., 1998. С. 15-45; Парсонс Т. О структуре социального действия. М., 2000. С. 93-153, 415-562.), аналізує структуру соціальних систем і застосовує чотири типи незалежних змінних: цінності, норми, колективи й ролі. Головна функція норм - інтеграція соціальних систем, хоч норми, як ми говорили раніше, мають і інші функції (наприклад, регулятивну). Нормативний аспект системи Парсонс, згідно з Вебером, називає легітимним порядком і включає сюди як право, так і мораль, пов'язуючи їх. Скажімо, якщо правові системи будуються на основі конституційних положень, то в основу конституції покладаються ті загальні моральні цінності й норми, відносно яких громадяни мають згоду. Отже, інтеграція, згуртованість суспільства тим вище, чим більш легітимною є нормативна система. Але як людям досягти бажаної легітимності? Вочевидь, це питання має таку життєву важливість для сучасних суспільств і таку теоретичну силу, що його особливо варто обговорювати.
Зовні норми виглядають як певні висловлювання. Люди оцінюють висловлювання з самих різних точок зору: зважають на їх експресивну силу, емоційну забарвленість, взаємоузгодженість елементів одного висловлювання і взаємоузгодженість ряду висловлювань між собою тощо. Важливою характеристикою багатьох висловлювань є їх істинність. Однак, як підкреслює відомий фінський логік і філософ Георг Хенрик фон Врігт серед філософів поширена думка, згідно з якою "норми не мають істиннісного значення, не можуть бути ані істинними, ані хибними".2 (2Вригт Г.Х. фон. Нормы, истина и логика// Вригт Г.Х. фон. Логико-философские исследования: Избр. тр. М., 1986. С. 290.) Якщо це так, а, напевно, воно так і є, то нема підстав стверджувати, що серед системи нормативних висловлювань можна віднайти деяке вихідне первісно істинне і з нього дедуктивно вивести всі інші норми, які будуть всіма визнаватись за законами розуму. Годі наївно сподіватись, що люди, навіть якби норми й мали істиннісний вимір, взяли б на озброєння їх приписи для своїх вчинків, як це вони роблять стосовно технологічних вимог і правил безпеки. Цього було б замало. Тому для основних моральних вимог, що лежать у підвалинах нормативної системи суспільства, є інші, неістиннісні характеристики, однак такі, що дають людям можливість їх визнавати, і такі механізми й шляхи, які ведуть до легітимізації системи норм. Для з'ясування цього питання ще раз звернемось до міркувань Ю.Хабермаса.3 (3 Див.: Хабермас, Юрген. Моральное сознание и коммуникативное действие. С-Пб., 2000.)
Всі осмислені висловлювання орієнтовані на сприйняття людей і містять в собі претензію на значимість (відносно істинності, нормативної правильності, правдивості), яку оцінюють інтерпретатори, тобто ті, до кого звернені висловлювання. "Інтерпретатори, - вказує Хабермас, - розуміють значення тексту лише до тої міри, до якої їм вдається збагнути, чому автор мав право висловлювати (як істинні) певні твердження, визнавати (як правильні) певні цінності й норми, виражати (як правдиві) певні переживання, або приписувати їх іншим".1 (1 Хабермас, Юрген. Моральное сознание и коммуникативное действие. С-Пб., 2000. С.49-50.) Оскільки у нас ідеться про норми, і перш за все про моральні норми, то стосовно них ми можемо говорити про значимість нормативних висловлювань з позиції їх правильності (тут правильно значить добре в моральному смислі, наприклад у вислові "Збрехати комусь за таких-то обставин було б правильно"). Щоб примінити критерій правильності до нормативних висловлювань, ми повинні вдатися до спроб віднайти деякі загальні, універсальні (прийнятні для всіх учасників моральних стосунків) підвалини правильності. Хоч у повсякденному житті люди вважають себе здатними відрізнити правильні норми й приписи від неправильних, філософи з давніх часів вдавалися до спроб віднайти граничні підстави правильності загальних моральних суджень. Це були або властиві людській природі моральні почуття, або, як у Канта, закон практичного розуму. Критика таких підходів у історії філософії йшла в тому напрямку, що їх автори не враховували соціальний і історичний фактори, прагнули чисто умоглядно, з суб'єктивістських позицій обґрунтувати деякий абстрактний (а тому й утопічний) нормативний порядок або виправдати реально існуючий.
Хабермас вважає, що утвердження норм і утворення деякої віри людей у їх легітимність може спиратись як на переконання, так і на санкції, або на переплетенні загрози зброєю і обіцянок матеріальних благ. Однак у сучасних суспільствах такими засобами не вдасться надовго забезпечити легітимність. Не можна сьогодні сподіватись і на те, що достатньо зверху, просто явочним порядком ввести норми в дію і після цього очікувати від громадян їх безумовного шанування. Стосовно сьогоднішніх суспільств можна сказати: якщо нема справжньої легітимності, нема й лояльності мас. Згідно з "етикою дискурсу", яку розвиває Хабермас, "та чи інша норма тільки в тому випадку може претендувати на значимість, якщо всі, кого вона стосується, досягають (або могли б досягти) згоди в тім, що ця норма має силу".2 (2Хабермас, Юрген. Моральное сознание и коммуникативное действие. С-Пб., 2000. С. 104.). Потрібен не гіпотетичний, не уявний чи умовний дискурс, а таке реальне й широке обговорення всіх зацікавлених у нормі учасників, щоб у підсумку вона виявилась до рівної міри доброю для кожного з тих, кого торкається, і лише тоді вона може вважатись виправданою. Ми не будемо тут говорити про всі умови й принципи реального етичного дискурсу, у німецького філософа з цього приводу наведено достатньо аргументів і детально продуманих шляхів, з якими кожний може ознайомитись. Важливо підкреслити головний здобуток: в сучасних умовах у суспільстві можна досягти справжньої легітимності нормативного порядку і він буде ґрунтуватись на виправданості не тільки базових норм, а й усього нормативного ладу, що з них випливає.
Література
Вригт Г.Х. фон. Нормы, истина и логика//Вригт Г.Х. фон. Логико-философские исследования: Избр. тр. М., 1986
Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд. М., 1994.
Мертон Р.К. Социальная структура и аномия//Социологические исследования. 1992, № 2-4.
Хабермас, Юрген. Моральное сознание и коммуникативное действие. С-Пб., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве