WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Норми з точки зору філософії - Реферат

Норми з точки зору філософії - Реферат

соціальний статус індивідів до значної міри визначається їх досягненнями. Безперервна конкурентна боротьба викликає занепокоєність людей відносно свого статусу, а одним із засобів зменшення такої занепокоєності є постійне пониження рівня домагань. Формули, за якими відбувається мислення людей такого типу, відомі: "краще синиця в руці, ніж журавель у небі", "високо не літай, а то боляче буде падати". Такі вислови несуть думку про те, що високі домагання приводять до розчарування й небезпеки.
Ретритизм (від лат. retr? - назад, зворотно). Навколо цього типу пристосування групуються ті, хто є "викинутим" з суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани, деякі з тих, що хворіють на психози і зосередились на своєму хворобливому світі, далекому від реальності). "Ретритистами" часто стають ті, хто постійно зазнає поразки у прагненні досягти культурних цілей (навіть піднесених) законними засобами і не може удатися до незаконних засобів через свою внутрішню моральну заборону. Запеклі "ретритисти" майже не звертають уваги на встановлені порядки, характеризуються індивідуалізмом, звикли до своєї відторгненості і нечасто впадають у розпач від постійних розчарувань і невдач.
Бунт. Цей тип пристосування в чомусь схожий на попередній. "Бунтівники" теж не поділяють загальноприйняті соціальні цілі і позитивні засоби їх досягнення, вважають довільними прийняті стандарти, що не мають ніяких підстав вважатись законними. Але, на відміну від ретритистів, бунтівники висувають свої норми. Вони часто стають жертвами різних політичних інтриганів, з них можуть формуватися й лави заколотників або просто групи чи натовпи, що шокують своєю зухвалою поведінкою обивателів.
Типи адаптації від 2 до 5 прийнято називати девіантними (від лат. d?vi?tio - відхилення). Девіантність у поведінці й діяльності є наслідком розриву між цілями і соціально-схвальними засобами їх досягнення. Під девіацією американський соціолог Альберт Коен розуміє не тільки злочин і правопорушення, а й будь-яку поведінку, що порушує загальноприйняті норми.1 (1Коэн Альберт К. Отклоняющееся поведение и контроль над ним// Американская социология. Перспективы, проблемы, методы. М., 1972. С.289-290.) Під таке визначення підпадають і численні різновиди незаконного застосування сили проти особи, і вчинки людей, що загрузнули в розпусті, і "ділові операції" осіб, які обслуговують чужі пороки. Це й усі форми корупції й неправильної поведінки (протизаконної або тільки неетичної) державних службовців, або ухилення від сплати податків і навіть обман при складанні іспитів.
Взагалі-то девіація - явище, яке властиве періоду суспільної стабільності, періоду панування загальновизнаних норм поведінки. Час соціальної дезорганізації, коли один соціальний порядок розвалюється, а новий ще тільки-но формується, не може бути показовим при обговоренні питання про причини девіантних вчинків. І перш за все тому, що розчиняється система координат, відносно якої визначається девіантна поведінка. Але це так лише частково, оскільки в громадській свідомості, в історичній пам'яті народу навіть у кризові періоди все таки зберігаються уявлення про девіантність і конформність, що свідчить про збереження певних інваріантів поведінки відносно деяких базових норм, які торкаються самих основ суспільного й особистого життя. На які ж саме базові норми спираються соціальні очікування в часи руйнування звичної схеми поведінки? Зважаючи на те, що такі часи можуть бути вельми затяжними, питання "На що спиратись?" звучить для кожної окремої людини далеко не риторично. Як здається, в кризові періоди, в часи руйнації для виживання суспільства особливого значення набуває консенсус відносно загальнолюдських цінностей і норм, що випливають з них. Апробовані історією загальнолюдські цінності дають індивідові опору для оцінки вчинків, для формування ієрархії особистих ціннісних уявлень, для вибору лінії поведінки у хаосі норм перехідної доби. Однак перетворення загальнолюдських цінностей і норм у справжню опору індивідуальної поведінки відбувається і довго, і складно.
Наприклад. У суспільствах з давніми традиціями ліберальної демократії багатство посідає одне з вищих місць на шкалі цінностей і при цьому культурно заохочуються тільки законні шляхи й засоби його досягнення. У часи ж "радянського суспільства" багатство не мало такого позитивного ціннісного навантаження, не існувало й ніяких інституційно окреслених форм поведінки для досягнення багатства як мети. Відповідно з цим негативна оцінка багатства асоціювалась з переконанням, що багатство досягається виключно незаконним, злочинним шляхом. Суспільство, яке прагне відійти від цього й має намір стати на шлях ліберально-демократичних засад, у складні трансформаційні часи ще містить протилежні ціннісні установки, а саме: позитивну оцінку особистого багатства як мети життєдіяльності зі збереженням громадської думки, що багатство здобувається тільки незаконними засобами.
Або ще один приклад, тепер навколо проблеми індивідуалізму й колективізму. Для ліберальної демократії характерним є визнання абсолютної цінності людини, пріоритет свободи й інтересів окремої особи по відношенню до суспільства. Однак тут індивідуалізм не ототожнюється з егоїзмом і готовність прийти на допомогу ближньому не скасовується індивідуалістичною установкою. В офіційній же "радянській" системі цінностей індивідуалізм негативно оцінювався, однозначно ототожнюючись з егоїзмом, і навпаки - колективізм нерозривно поєднувався з альтруїзмом. Відтак, у перехідний період є реальна загроза формування такої внутрішньо суперечливої ціннісної установки, коли віднині реабілітований індивідуалізм як і раніше ототожнюється з егоїзмом. Загальна небезпека внутрішньо суперечливих ціннісних установок полягає в тому, що вони провокують поведінку, яка фактично відхиляється від загальнолюдських цінностей і в той же час десь виправдовується недозрілою громадською думкою як така лінія поведінки, що немов цілком відповідає прогресу й потребі часу.
Суспільство, в якому девіантна поведінка охоплює значну частину населення, може в певні періоди наближатись до стану аномії (від франц. anomie - беззаконня, безнормність). Згідно з концепцією аномії, яку висунув французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917), це такий стан суспільства, коли значна частина його членів негативно або байдуже відноситься до норм, що звернені до них. "У момент суспільної дезорганізації, - писав Дюркгейм, - буде вона відбуватись через хворобливу кризу, або, навпаки, у період сприятливих, але занадто раптових соціальних перетворень - суспільство тимчасово постає нездатнимвиявляти необхідний вплив на людину ... Загальний стан дезорганізації, або аномії, посилюється тим фактом, що пристрасті менш за все підкорюються дисципліні саме в той момент, коли це найбільш потрібно".1 (1Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд. М., 1994. С.237-239.) У вченні Дюркгейма про механічну й органічну солідарність суспільства аномія пов'язується з періодом переходу людства від традиційного до сучасного промислового суспільства. Попереднє суспільство виробило відповідну собі систему моральних норм, яка не спрацьовує в індустріальну епоху, а вироблення адекватних моральних норм помітно відстає від темпів прогресу. Вихід зі стану аномії Дюркгейм вбачав у прискоренні переходу до органічної солідарності людей через такі форми взаємного спілкування й діяльності, які
Loading...

 
 

Цікаве