WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Влада з точки зору соціальної філософії - Реферат

Влада з точки зору соціальної філософії - Реферат

значимі риси якихось об'єктів дійсності відображуються, об'єднуються в комплекси і отримують понятійну оформленість, щоб ми могли більш чітко осягнути об'єкт і краще орієнтуватися у неоглядному морі емпіричних даних. Однак, зауважував М.Вебер, "у реальній дійсності такий мислений образ у його поняттєвій чистоті ніде емпірично не виявляється, ... треба повністю відмовитись від думки, неначе ці"ідеальні" у чисто логічному смислі мисленні утворення до якої б то не було міри мають характер обов'язковості, "зразка".1 (1Вебер М. "Объективность" социально-научного и социально-политического познания//Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. С.390-391.) То ж якщо з цієї точки зору оцінити виділені "чисті" типи легітимного панування, то вони являють собою саме "ідеально-типові" утворення нашої теоретичної думки і в емпіричній "чистоті", мабуть, не зустрічаються, проте такі утворення стають важливим методологічним засобом наближення до розуміння складних форм легітимного панування.
Одна з головних функцій влади як загальносуспільного явища - приведення до стану єдності групи, спільноти, суспільства в цілому. Розширення систематичних владних стосунків за межі приватної сфери і перехід їх у сферу публічного життя поступово призвело до виникнення такого соціального явища як політика. Політика - це діяльність, що спрямована на досягнення і реалізацію влади, яка розповсюджується на все суспільство. І тому ясно, що, скажімо, батьківська влада у межах відносно замкненої патріархальної або сучасної сім'ї, звичайно, не була й не є політичною. До того ж слід зауважити, що сфера публічності, звичайно, не обмежується політичною діяльністю і не поглинається нею.
Виникнення і розвиток політики співпадає з становленням держави. Держава - політична організація, яка здійснює управління суспільством. Прийнято виділяти такі ознаки держави: 1) наявність публічної влади, тобто такої, яка охоплює увесь простір суспільства та яка здійснюється професіоналами управління (політики, чиновники) і професіоналами примусу (поліція чи міліція, армія); 2) оподаткування населення; 3) територіальні межі владних спроможностей держави відносно своїх підлеглих; 4) право, як офіційно приписана система норм поведінки, обов'язкових до виконання усіма громадянами. Державу можна вважати інституційним "уособленням" політичної влади як влади публічної. У межах своєї території кожна держава зберігає за собою монополію на насильство. У історії соціально-політичної і філософської думки влада частіш за все або ототожнювалась з насильством, або ж розглядалась як невід'ємно пов'язаною з ним. Прикладом такого підходу є позиція того ж таки М.Вебера, який розумів владу як відносини панування, що спираються на насильство як засіб. З часом держава монополізувала цей засіб, оголосивши себе єдиним джерелом "права" на насильство.1 (1Вебер М. Политика как призвание и профессия//Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. С. 645.) Однак М.Вебер підкреслював, що насильство не є ані нормальним, ані єдиним засобом держави. В умовах стабільності певного державного ладу слухняність людей відносно влади забезпечується без звернення до відвертого застосування сили. Насильство стає відвертим в умовах кризи державної влади, коли вона втрачає легітимність.
Багатоаспектні питання функціонування політичної влади студенти вузів вивчають у курсі політології і тут недоречно було б навіть перелічувати їх, і не стільки за браком місця, скільки тому, що більшість з цих питань не є суто філософськими. Як уже видно з попереднього, з багатьох питань, що нині найчастіше порушуються власне політичними філософами і які стосуються влади, проблема її легітимації видається найбільш важливою й складною. Насправді, хто сьогодні є тією інстанцією, яка запроваджує авторитетні для більшості громадян правила панування? Як добитися громадського спокою й конструктивної злагоди правителів і підлеглих в умовах, коли традиційне суспільство зійшло з історичної сцени, харизматичні форми панування дискредитували себе, стали одіозними і реалізуються хіба що у якихось екзотичних релігійних об'єднаннях або в кримінальних угрупованнях, чи, нарешті, у відірваних від усього сучасного світу анклавах історичного застою? Провідні мислителі XVII-XVIII ст. оперували категорією "народ", доводячи, що розум і воля народу повинні встановлювати норми організації влади, які відповідали б природі людини. Проте добре відомо як часто за волевиявлення народу (або від імені народу) поставлялись сфабриковані соціальними демагогами або історичними авантюристами правила владних стосунків, що згодом не виправдовували сподівань більшості населення. Та все ж у XXI ст. світове співтовариство увійшло зі значними здобутками в справі легітимації влади. Серед апробованих шляхів і засад, які напрацювали сучасні демократичні правові держави, можна назвати: а) пріоритет прав людини; б) принцип суверенітету народу; в) принцип розподілу влади; г) розвинуте громадянське суспільство;
Перше й друге вказують на необхідність поєднання двох протилежностей: поважання індивіда як політично автономного суб'єкта і визнання суверенітету народу, що узаконює владу, джерелом права. Це поєднання повинно відбутися таким чином, щоб індивіди, які й складають народ, насправді брали участь у виробленні норм організації суспільного життя і сприймали їх за свої. Щодо принципу розподілу влади, то йдеться перш за все про закріплення за різними державними інститутами законодавчих і виконавчих функцій, бо інакше, скажімо, виконавча влада могла б сама фабрикувати закони, що вигідні перш за все їй, і нехтувала б інтересами більшості. Ще з XVII ст. цей принцип був добре обґрунтований європейськими філософами і в подальшому удосконалювався в напрямку розведення одна від другої й інших гілок влади (напр., судової). Принцип розподілу влади спрацьовує тільки в умовах панування верховенства закону. Ідея громадянського суспільства - надбання філософської й економічної думки XVIII-XIX ст.ст., коли в теоретичній свідомості відбулося відокремлення понять держави й суспільства. Громадянське суспільство є цариною приватних інтересів рядових громадян, це вся множина зв'язків і взаємодій людей у сфері їх діяльності по забезпеченню власного життя у повному спектрі його проявів.
Сучасний німецький філософ Юрген Хабермас, виходячи з таких загальних підстав і спираючись на розроблену ним "теорію комунікативної дії" і концепцію комунікативної раціональності, в одному з останніх своїх творів "Фактичність і значимість".1 (1Habermas J. Faktitit?t und Geltung. Beitr?ge zur Diskurstheorie des Rechts und des demokratischen Rechtsstaats. Fr. a. M., 1992.) виклав модель досконалої демократичної процедури щодо досягнення легітимності влади. Модель Хабермаса спирається на ідеал співдружності вільних і рівних індивідів, які у
Loading...

 
 

Цікаве