WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Спрямованість історії - Реферат

Спрямованість історії - Реферат

загальної "логіки" історичного процесу, так і на користь її спростування, додаються, співставляються й відповідно інтерпретуються численні факти з минулого й сучасного життя людства та окремих суспільств, адже багата подіями історія відкриває тут безмежні можливості. За таких обставин, виправданим було б зайняти виважену й помірковану позицію - уважно, й разом з тим критично, вивчити й оцінити кожний аргумент, усвідомити життєву значущість для людей самої проблеми спрямованості їх історичної долі і ... тим поки що задовольнитись, бо тільки подальші події вималюють вектор руху історії на дещо більшу відповідність тому чи іншому підходу. Та і в цьому разі висновки можуть мати суто прогностичний, а значить проблематичний, характер. Проблема спрямованості історії відноситься до ряду вічних, трансцендентних проблем, коли йдеться про пошук шляхів від сущого в сьогоденні або в минулому до належного в майбутньому.
Висновки
Суспільне життя, як і будь-який інший процес, перебуває в часі, а значить має минуле, сучасне й майбутнє, тобто події соціальної реальності вишиковуються по осі часу. Питання, що стосуються часового виміру людської діяльності та її результатів, розглядає історична наука та філософія історії. За виразом "філософія історії" можна вбачати подвійний смисл: 1) філософія прагне осмислити властивими їй засобами хід людської історії в її цілісності і в окремих фазах, визначитись відносно загальної логіки, смислу історії, можливих закономірностей та стосовно специфіки історичного пізнання; 2) філософія не стільки сама висловлюється про хід подій, скільки досліджує специфіку роботи істориків, їх пізнавальні засоби й можливості історичного пізнання. Серед питань, які поєднують інтереси філософії історії хоч у першому, хоч у другому смислі, є питання "що таке історія?" Існує переконання, що історія є певною формою думки стосовно тих думок попередніх поколінь, які віднайшли зовнішній вираз у подіях, тобто опредметнились. З іншого боку вона є й формою самосвідомості людства з огляду на перебування його в часі. Вказувалось і на те, що зміст історії складає лінія фактів, які стосуються зміни типів соціальності, зміни видів і форм діяльності людей, тобто субстанційних елементів соціальної реальності.
Низка соціальних подій, проходження їх один за одним не знімає питання про співвідношення більш стабільного й більш мінливого в житті суспільства, що може передаватись у поняттях традиції й еволюції. Традиція - це механізм відтворення соціальних інститутів і норм, при якому їх підтримка узаконюється одним фактом існування в минулому. Певна сукупність традиційно відтворюваних елементів культури складає звичаї, тобто загальноприйнятий порядок, правила соціальної поведінки, що стихійно склалися. Існують два найдавніші шляхи трансляції традицій: фольклор і практичний зразок.
Класичний еволюціонізм визнавав загальну історичну "логіку" змін у всіх суспільствах в напрямку зростаючого ускладнення будови соціального цілого, диференціації суспільства за різними вимірами, зростання числа винаходів і технічних удосконалень, зростання розподілу праці тощо. Починаючи з 60-х років XX ст. після деякого періоду кризи еволюційної моделі суспільства, виникає неоеволюціоністська хвиля (Т.Парсонс, Л.Уайт), широко дискутується проблема спрямованості історії.
За довгі часи обговорення проблеми спрямованості історії склались концепції, які її або не визнавали, або визнавали. До перших відносяться концепції локальних культур і цивілізацій (напр., О.Шпенглер, А.Тойнбі), концепції історичного круговороту (Д.Віко). Концепції, що визнають спрямованість історії, представлені регресистськими і прогресистськими варіантами. З точки зору першого (напр., Гесіод), кращі часи людства позаду, а хід історії - то є етапи деградації суспільства. З точки зору другого (німецьке й французьке просвітництво), історія уявляє собою безперервний послідовний процес руху у напрямку позитивних змін, покращання життя й моральності людей на основі розвитку розумного начала, науки й техніки. У межах цього варіанту складається думка (Гегель, марксизм, Фукуяма) про можливість вичерпання логіки руху історії, її завершення через досягнення кінцевого смислу (напр., свободи, рівності, справедливості). Існує й протилежна думка (Хантінгтон) про постійну незавершеність історії при загальному її прогресивному русі. Врешті-решт проблема спрямованості історії відноситься до ряду трансцендентних проблем, які не мають остаточного й однозначного рішення доки живуть і діють люди, бо тут ідеться про пошук шляхів від сущого в сьогоденні або в минулому до належного в майбутньому, але ж відносно змісту сущого й належного індивіди, соціальні групи й навіть епохи, що охоплюють ряд поколінь людей, виробляють безліч уявлень в залежності від своїх інтересів і потреб.
Література:
Блок М. Апология истории или ремесло историка. М.,1973.
Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. Москва-Киев, 1994.
Габермас Ю. Про суб'єкта історії. Деякі міркування щодо хибних альтернатив//Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. К., 1999. С. 346-354.
Гегель Г.В.Ф. Философия истории. СПб., 1993.
Гемпель К.Г. Функция общих законов в истории//Вопросы философии. 1998. №10. С.88-97.
Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. М., 1977.
Зильберман Д.Б. Традиция как коммуникация: трансляция ценностей, письменность//Вопросы философии. 1996. №4. С. 72-105.
Зиммель Г. Проблема исторического времени. Проблемы философии истории. К вопросу о философии истории//Зиммель Г. Избранное. Т. 1. Философия культуры. М., 1996. С. 517-537.
Коллингвуд Р.Дж. Идея истории. Автобиография. М., 1980. С. 5-320.
Мудрагей Н.С. Философия истории Дж. Вико//Вопросы философии. 1996. №1. С.101-109.
Ортега-и-Гассет Х. История как система//Вопросы философии. 1996. №6. С. 78-103.
Панарин А.С. Смысл истории//Вопросы философии. 1999. №9. С.3-21.
Поппер К. Нищета историцизма//Вопросы философии. 1992. №8. С. 49-79; №9. С. 22-48; №10, с. 29-58.
Рикёр П. Время и рассказ. Т.1. Интрига и исторический рассказ. М.; СПб. 1998.
Риккерт Г. Философия истории//Риккерт Г. Науки о природе и науки о культуре. М.,1998. С.130-204.
Тойнби А. Дж. Постижение истории. М., 1991.
Трёльч Э. Историзм и его проблемы. М.,1994.
Философия истории. Антология. М., 1995.
Фихте И.Г. Основные черты современной эпохи//Фихте И.Г. Сочинения в двух томах. Т. 2. СПб., 1993. С. 359-617.
Фукуяма Ф. Конец истории? //Вопросы философии. 1990. №3. С.134-148.
Хантингтон С. Столкновение цивилизаций?//Философская и социологическая мысль. 1996. №1-2. С.9-29.
Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм//Філософська думка. 1999, №1-2. С.82-100.
Хвостова К.В. История: проблемы познания//Вопросы философии. 1997. №4. С.61-71.
Шпенглер О. Закат Европы. Очерки морфологии мировой истории. 1. Гештальт и действительность. М., 1993; 2. Всемирно-исторические перспективы. М.,1998.
Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ. Сравнительное изучение цивилизаций. М., 1999.
Ясперс К. Истоки истории и ее цель//Ясперс К. Смысл и назначение истории. М., 1991. С.28-286.
Loading...

 
 

Цікаве