WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Спрямованість історії - Реферат

Спрямованість історії - Реферат

Гегель вважав східний світ, античний світ і германський світ. Східні народи ще не знають, що духу, або кожній людині як такій, властива свобода, вони знають, що тільки один (правитель) має свободу. Проте така свобода обертається свавіллям, дикістю, тупістю пристрасті. Греки й римляни просунулись далі, вони вже знали, що деякі мають свободу (але все ж ще не людина як така). І тільки германські народи через християнство дійшли свідомості того, що людина як така - вільна. Поступово, досить важко й суперечливо, ця свідомість здійснювалась на світській ниві, справа потребувала довгих і напружених культурних зусиль. Етап повного усвідомлення духу свободи досягає своєї завершеності, коли світське життя людей, його організація співпадає з досягненнями у сфері духовної роботи. Сама логіка думок Гегеля вимагала покласти край історичному прогресові. Досягнення третього ступеня свободи стає й завершенням історії, духу вже більше нічого робити на матеріалі людства. Звичайно, час буде йти, людство житиме, буде розгортати себе в просторі, технічно удосконалюватись, проте нічого історично нового в цій надто простій "історії" вже не має буде.
Гегелівське бачення історії фактично обмежує її хід: з одного боку, визнається закономірність прогресу, а з іншого, йдеться про завершення історії, її кінець. Думка про близьке вичерпання змісту історії теж досить давнього походження (згадаймо хоч би Аврелія Августина з його тезою про дві катастрофічні події у долі людей, поза якими історії не було і не буде). Ця думка притаманна всій християнській есхатології (від грец. ??????? -останній, крайній; ????? - вчення). З суто зовнішнього сприйняття у чомусь схожою є і позиція класичного марксизму. У передмові "До критики політичної економії" К.Маркс писав: "У загальних рисах, азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна позначити як прогресивні епохи економічної суспільної формації… Буржуазною суспільною формацією завершується передісторія людського суспільства".1(1Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие//Маркс К., Энгельс Ф. Избранные сочинения. В 9-ти т. Т.4. М., 1986. С.138.) Слово "передісторія" не повинно вводити нас в оману, фактично йдеться саме про кінець історії, зрозуміло, не про кінець людства і знищення суспільства, а про закінчення історії за ознакою зміни одних економічних суспільних формацій на інші, більш прогресивні.
Живучість ідеї кінця історії підтверджується позицією сучасного американського політичного філософа Френсіса Фукуями, викладеної у нашумілій статті 1989 р. "Кінець історії?" і у книзі "Кінець історії й остання людина" (1992). Події, що пов'язані з закінченням холодної війни і марністю зусиль побудувати комуністичне суспільство, автор співставляє з завершенням ідеологічної еволюції людства і універсалізацією західної ліберальної демократії як остаточної форми правління. Це дає Ф.Фукуямі привід ставити питання про кінець історії. Нічого принципово нового у сфері ідей після перемоги лібералізму з'явитись не може, людство думкою вже дісталось вершини мислимої досконалості. В реальному, матеріальному світі, звичайно, ще далеко до кінця , але то річ не принципова, то справа часу, оскільки, як пише автор, "є серйозні підстави вважати, що саме цей, ідеальний світ і визначить зрештою світ матеріальний".2 (2Фукуяма Френсис. Конец истории?//Вопросы философии. 1990. №3. С.135.) Ф.Фукуяма свідомий того, що він виходить з ідеалістичних засновків і тому йому достатньо відшукати тільки ті ідеологічні альтернативи лібералізмові, які були апробовані історією і пережили крах. Таких спроб було дві - фашизм і комунізм, і поки їх носіями були значні світові держави (СРСР, Китай, Німеччина, Італія, Японія) історія мала місце. Поразка фашизму й комунізму, прогрес у втіленні ідей лібералізму вивів світові держави з історичної сцени. Конфлікти ще можуть залишитись, і перш за все на етнічній і націоналістичній основі, але для історично значущих конфліктів необхідні великі держави, які якраз вже й відійшли у "постісторію". Кінець історії, за Ф.Фукуямою, сумний. Злету надихаючих ідей місця не буде, будуть нудні повсякденні турботи навколо безконечних технічних удосконалень, навколо зберігання природи й задоволення запитів споживача; у "постісторичний" період не буде ані мистецтва, ані філософії, залишиться тільки музей людської історії, що буде ретельно охоронятись.
На проблеми, яких торкався Ф.Фукуяма, невдовзі відгукнувся інший відомий американський політолог і соціолог Семюел Хантінгтон. Резонанс отримала його стаття "Зіткнення цивілізацій?" (1993). Цивілізацію він визначає як найвище культурне утворення, що характеризується об'єктивними елементами (мова, спільна історія, релігія, звичаї, суспільні інститути) і суб'єктивною самоідентифікацією людей. Автор вважає, що цивілізаційна ідентичність буде відігравати все більш важливу роль у майбутньому й світ буде формуватись в значній мірі під впливом взаємодії 7-8 головних цивілізацій (західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуська, слов'яно-православна і, можливо, африканська). Якщо Ф.Фукуяма вбачав кінець історії у тенденції до припинення конфліктності на основі політичних і ідеологічних розбіжностей, то С.Хантінгтон попереджає, що рано говорити про кінець значних історичних зрушень, оскільки тепер на перший план можуть вийти конфлікти, які до часу жевріють у надрах більш глибинних протиріч, протиріч цивілізаційного порядку.
Тематично до згаданої статті відноситься й книга С.Хантінгтона "Зіткнення цивілізацій і зміна світового порядку", яка була опублікована у 1996 р., а також витяг з цієї книги у вигляді журнальної статті в одному з відомих американських часописів. Автор вважає хибною тезу про те, що "сучасне суспільство з необхідністю наближається до одного типу, західного типу , тобто сучасна цивілізація - це західна цивілізація, а західна цивілізація - це сучасна цивілізація".1 (1Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм//Філософська думка. 1999. №1-2. С.84.) Західна цивілізація має ряд визначальних характеристик, які роблять її унікальною й тому неповторною. Незахідні суспільства запозичують в кращому випадку лише суто зовнішні ознаки сучасності (науку, техніку, технології) й не сприймають або свідомо відкидають глибинні атрибути "західності", до яких автор відносить нарізне існування світської та духовної влади, владу закону, соціальний плюралізм і громадянське суспільство, наявність представницьких органів, індивідуалізм і традицію індивідуальних прав та свобод тощо. Практика "модернізації" й економічного розвитку незахідних країн показує останнім часом, що вони аж ніяк не наближаються до Заходу, а часто-густо навпаки інтенсивно відроджують свої культурні традиції, так що "потужні тенденціїповернення до традицій підривають віру в те, що західна культура стане світовою культурою.., то ж для Заходу настав час відкинути ілюзії універсалізму і сприяти зміцненню, згуртованості та життєздатності своєї цивілізації у світі інших цивілізацій".1 (1Хантінгтон С. Захід: унікальність versus універсалізм//Філософська думка. 1999. №1-2. С.94, 96.)
Отже, з давніх часів відносно спрямованості історії мають місце суперечливі підходи: накопичуються аргументи як на користь визнання
Loading...

 
 

Цікаве