WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Історія. Філософія історії - Реферат

Історія. Філософія історії - Реферат


Реферат на тему:
Історія. Філософія історії
Розгортання життя суспільства у просторі і часі постає як історія. Наявність історичної пам'яті та історичної свідомості є великим надбанням людства і значною цінністю. Завдяки їм спрацьовує механізм самоідентифікації народу, етносу, нації та й окремих індивідів. Історія, до того ж, завжди сприймається нами як самостійний світ, що приваблює нас подіями і в той же час навчає.
Слово "історія" в сучасному вжитку зустрічається в різних смислах: як наука про розвиток суспільства; як сама дійсність у її розвитку; як хода руху, розвитку чого-небудь; як минуле, що зберігається в пам'яті; як розповідь, оповідання; як подія з присмаком неприємності. Для давніх греків, які й винайшли це слово, ??????? значило "дослідження", "вивчення" і вживалось воно у смислі відтворення людських вчинків недавнього минулого, що залишилось у пам'яті ще живих свідків, або в переказах від свідків. Якщо термін ???????? (епістема) позначав знання безперечно наукове, знання про незмінне, а ???? (докса) значив гадку про плинне, то термін ??????? займав серединне місце зі значенням, наближеним до науковості. Принаймні вже для Геродота (484-425 до н.е.) і Фукідіда (460-400 до н.е.) історія безумовно мала наукову цінність. З точки зору класиків античної історичної думки, науковість історичного знання забезпечується тим, що за мінливими, плинними подіями (якими вони тільки й можуть бути в суспільстві) стоять тривкі типи людських характерів або незмінна сутність міста-держави (напр., Рим у Т.Лівія). У діяннях людей і держав пізнається людська природа, межі спроможності людей змінювати обставини, а все це корисно знати, бо ритми історичних подій, складених з людських вчинків, мають властивість повторюватись.
У добу Середньовіччя, в межах християнського світогляду, історія припускалась як розгортання у просторі й часі божественного задуму. За Августином Аврелієм історичність стосується тільки земного перебування людства. У земному житті всі люди, до якого б народу вони не належали, поділяються за двома типами спілкування, що їх Августин назвав двома Градами. Перший складають люди, які хочуть жити за вимогами гріховного тіла: "Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього". (Гал. 5, 19-21.) "Град божий" представлений людьми, що бажають жити з плодами духу, тобто "по Богу": "А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, здержливість, лагідність". (Гал. 5, 22-23.) Нині два Гради переплетені й змішані, але панує "град земний". Громадяни "Граду божого" на цій землі мандрівники, пілігрими. Та кінець обом Градам наперед призначений, адже "утворені вони двома родами любові, - земний любов'ю до себе, доведеною до презирства до Бога, і небесний любов'ю до Бога, доведеною до презирства до самого себе".1 (1Августин Блаженный. О граде божием//Творения блаженного Августина епископа Иппонийского. Часть 5. Киев, 1907. С.63.) Земне випробування громадян "Граду божого" закінчиться з настанням Судного Дня. Час перебування людства на землі і є історією, вона обмежена двома катастрофічними подіями - гріхопадіння і Страшний Суд. Поза цими віхами - вічність. Все, що повинно пройти за історичний час, служить реалізації божественного плану: покаранню людей за первородний гріх, випробуванню людей на здатність чинити опір злу, покликанню кращої частини людства до побудови священного суспільства праведників, відокремленню праведників від грішників і кінцевій нагороді кожного за заслугами.
Перший філософ Нового часу Френсіс Бекон (1561-1626) впевнено відніс історію до складу наукового знання. Спирається вона на пам'ять як одну з властивостей "розумної душі, що зосереджує в собі знання". Всю історію він поділяв на природничу й громадянську, в останній розрізнював церковну історію, історію наук і власне громадянську історію, значення й авторитет якої перевершує всі інші людські звершення. Поряд з цим Бекон вказує й на значні труднощі на шляху до істини в цій історії: "Бо у всякому разі потребується величезна праця й мудрість для того, щоб при створенні історії зануритись думкою в минуле, проникнутись його духом, ретельно дослідити зміну епох, характер історичних особистостей, зміну задумів, шляхи здійснення діянь, справжній смисл вчинків, таємниці правління, а далі вільно й правдиво розповісти про це, немов поставивши його перед очима читача й освітити променями яскравого оповідання".2 (2Бекон Ф. Великое восстановление наук//Бекон Ф. Сочинения в двух томах. Т.1. М.,1971. С.168.) Бекон прагнув довести, що по-справжньому історичне знання не може відрізнятись від інших видів наукового знання, всіх їх поєднує об'єктивність, опора на істинні факти. Вимоги до якості знань, що їх задали природничі науки у добу Нового часу, торкнулись і історії, хоча її справжній зоряний час настав дещо пізніше, у XIX ст., коли у Німеччині, Франції та деяких інших країнах сформувались великі історичні школи зі значними здобутками.
Філософська рефлексія щодо проблем історії розвивалась майже паралельно з розвитком історичного знання і посилювалась, у міру наростання густоти і глибини зв'язків між населенням різних регіонів
Loading...

 
 

Цікаве