WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Діяльність людей і суспільні відносини як субстанційні категорії соціальної реальності - Реферат

Діяльність людей і суспільні відносини як субстанційні категорії соціальної реальності - Реферат

явище природи, чи то устрій суспільства, чи то сама людина у разі виховної або освітньої діяльності. Категорії ціль, засіб і результат можна розглядати допоміжними, проміжними при розгляді таких атрибутів діяльності як суб'єкт, об'єкт (предмет) і сам процес діяльності. Ціль характеризує суб'єкт відносно його намірів, мотивів, потреб і інтересів. Стосовно самого процесу діяльності ціль являє собою такий момент для всіх дій суб'єкта, який консолідує їх у цілеспрямовану діяльність, тобто надає останній риси усвідомленості, організованості, запрограмованої послідовності етапів проходження. Через результат ціль пов'язана і з предметом діяльності, оскільки предмет у процесі діяльності стає реалізованою ціллю, цебто результатом. Засіб також є істотною характеристикою людської діяльності і пов'язує суб'єкт, об'єкт і саму діяльність. Важливим загальним моментом діяльності є те, що можна назвати "самою діяльністю", тобто проходження її як динамічного процесу. Виділяючи цей момент, ми тимчасово абстрагуємося від інших з метою зафіксувати чисту витрату людських сил, психічних і фізичних потенцій людини незалежно від цілі, засобів, результатів, коли є можливість застосувати єдиний масштаб для виміру витрат, а саме - час. Істотний момент будь-якої діяльності - умови. Під умовами діяльності розуміється складний комплекс явищ і обставин, які уможливлюють діяльність і сприяють її успішному завершенню. У сукупності умов виділяються природні і історичні (суспільні). Дехто може заперечити, що "умови" не слід подавати як момент, ознаку діяльності, оскільки вони знаходяться за межами самої діяльності і скоріш супроводжують її. На це слід сказати, що, виділяючи фундаментальні моменти діяльності, ми не говоримо про діяльність з точки зору її структури. Йдеться не про елементи всередині діяльності і не про зв'язки між ними, а про повноту моментів, характеристик, котрих достатньо для подання діяльності як специфічного способу взаємодії людини з середовищем. За таких обставин умови можуть розглядатись у одному порядку з моментами діяльності.
Соціальний філософ і соціолог-теоретик, прагнучи пояснити історичні явища як результати сумісної діяльності людей, не може обминути питання про сили, що консолідують людей у суспільство, тобто такі, які забезпечують цю сумісність. Першим за значенням соціальним результатом, і в той же час формою людської діяльності, що причетна до консолідації індивідів у цілісність, є суспільні відносини. Як уже йшлося, ми їх розглядаємо тут у статусі субстанційного аспекту соціальної реальності. Зупинимось поки що на визначенні поняття суспільних відносин і виділення їх найбільш суттєвих рис.
Немало корисного для вирішення вказаної задачі може дати звернення до змісту загальнофілософської категорії "відносини". Ця категорія характеризує спосіб буття всіх, без винятку, явищ і предметів у їх взаємному співіснуванні. "Все, що існує, - писав Гегель, - знаходиться у відносинах, і ці відносини є істина будь-якого існування."1 (1Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. Т.1. М., 1974. С. 301.) У історії філософської думки категорія "відносини" одна з найбільш давніх. Вже Аристотель вказав принаймні на три її значення, які зберігають цінність і досі. Два з них - "числові" відносини і відносини між "пізнанням і тим, що пізнається" - стосуються діяльності суб'єкта, котрий ставить речі у відносини у своїй свідомості. Іще одне значення "відносин" Арістотель пов'язує зі здатністю одних тіл впливати на інші та з проявом таких здатностей. Ось так, дещо закрутисто, писав він про це: "...Здатність нагрівати перебуває у відносинах до того, що може нагріватися, тому що воно може нагрівати, і в свою чергу те, що нагріває знаходиться у відносинах до того, що нагрівається, і те, що ріже, до того, що ріжеться, тому що і те, й інше відбувається в дійсності."2 (2Аристотель. Сочинения в 4-х томах. М., 1975. Том 1. С. 167.)
Втім довгий час категорія "відносини" зберігала своє значення скоріше як гносеологічне поняття, бо її виникнення пов'язували з процедурою порівнювання тіл. Так у філософії XVII-XVIII ст. "відносини" розуміли саме як результат порівняння тіл між собою за тотожною для них основою.1 (1Див., напр., Гоббс Т. Избр. произв. в двух томах. М., 1964. Т.1. С. 161-163; Лейбниц Г.В. Сочинения в четырех томах. М., 1983. Т.2. С. 227-228.) Об'єктивність відносин можна було розуміти тільки як об'єктивність основи, тобто тих властивостей, що враховувались при порівнянні співвідносних предметів. Тлумачення ж "відносин" як категорії, що відображує якісь сторони реальної взаємозалежності речей, надовго випала з поля зору філософів і тільки порівняно недавно ситуація покращилась. Спираючись на досягнуті сьогодні результати, наведемо деякі найбільш загальні положення стосовно змісту категорії відносин.
1. Важливою об'єктивною передумовою відносин між речами є наявність у них загальної підстави відносин, і реально співвідносними можуть бути лише ті предмети, які мають такі підстави. Дві співвідносні речі повинні бути у чомусь тотожними, щоб між ними мали місце відносини з точки зору цієї тотожності.
2. Відносини не існують самі по собі, поза сторонами, які співвідносяться, тобто не мають абсолютно самостійного онтологічного статусу.
3. Відносини існують реально. Однак їх реальність специфічна, вони не можуть безпосередньо сприйматись органами чуття. Зовнішнім виявом відносин є взаємодія і зв'язок речей через посередництво фізико-хімічних, біологічних, механічних тощо процесів, які вже можна фіксувати чуттєво. Отже, відносини передбачають зв'язок і взаємодію, але не зводяться до них. Поглиблюючи цю думку, можна сказати, що категорія "відносини" охоплює своїм змістом як реально існуючу можливість зв'язку і взаємодії речей, так і їх дійсну наявність.
4. Попередні загальні риси "відносин" зумовлюють і особливості їх пізнання: відносини пізнаються через пізнання сторін, що знаходяться у зв'язку і взаємодії. Фіксуючи вплив однієї речі на іншу, ми встановлюємо причинно-наслідкові й інші зв'язки шляхом співвіднесення однієї речі до іншої. Безумовно, таке співвіднесення проходить за тотожною для них основою. В результаті відносини постають перед нами як підсумок абстракції від речей, що взаємодіють.
Підсумкове визначення загальнофілософської категорії "відносини" може бути таким: Відносини - це філософська категорія, що виражає спосіб взаємозалежного буття предметів певної тотожності, сутність якого полягає у наявності у них реальної можливості з необхідністю вступити при належних умовах у актуальний зв'язок і взаємодію через посередництво механічних, фізико-хімічних та інших процесів.
Завдання суб'єкта пізнання, котрий ставить собі за мету з'ясування і вивчення конкретних відносин, полягає у виділенні єдиної, тотожної основи і визначення умов, за якими предмети з необхідністю взаємодіють і тим самим актуалізують відносини, які між ними вже існують. Наведене вищевизначення враховує тільки онтологічний аспект "відносин". У логіко-гносеологічному аспекті кожен предмет може ставитись у практично незчисленну кількість
Loading...

 
 

Цікаве