WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Природне середовище в життєдіяльності людей - Реферат

Природне середовище в життєдіяльності людей - Реферат

[1Екологія (від гр. ????? - помешкання ; ????? - вчення) - напрямок комплексу досліджень про безпечне й сприятливе для людини довкілля.] Вже близько сорока років зі зростаючою інтенсивністю прогресивні сили світу обговорюють цю складну проблему. Першою отримала великий резонанс діяльність Римського клубу, міжнародної неурядової організації по вивченню глобальних проблем, яка виникла у 1968 р. за ініціативою італійського економіста, бізнесмена і громадського діяча Ауреліо Печчеі (1908-1984). Серія науково обґрунтованих доповідей Римському клубові у 70-80 роки і їх наступне масове видання численними мовами світу привернули увагу простих людей, науковців, урядових і громадських організацій до необхідності об'єднання зусиль по запобіганню екологічної катастрофи. З тих пір зроблено чимало. Екологічною проблематикою переймаються міжнародні організації, в тім числі ООН, національні партії та рухи, розроблена й затверджена система міждержавних договорів, спільних проектів, створена відповідна законодавча база. Що стосується України, то вже невдовзі після набуття статусу самостійної держави її представники взяли у 1992 р. участь у скликаній під егідою ООН Всесвітній конференції "Навколишнє середовище та розвиток". Правовою основою діяльності у справі природокористування і охорони довкілля стала Конституція України (зокрема ст. ст.16, 66, 92, 116,119) та Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. В останньому, до речі, поданой правове визначення природного середовища: "Навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси."(Ст. 5). До прийнятих законів природоохоронного спрямування слід додати Земельний кодекс України (1992) , Лісовий кодекс України(1994), Кодекс України про надра (1994), Водний кодекс України (1995), а також спеціальні закони "Про природно-заповідний фонд" (1992), "Про охорону атмосферного повітря" (1992), "Про тваринний світ" (1993), "Про екологічну експертизу" (1995), "Про рослинний світ" (1999), "Про мисливське господарство та полювання" (2000), "Про бджільництво" (2000). Встановлені правом стосунки людини з природою і стосунки між людьми з приводу природокористування ще не є вирішенням екологічних проблем, але без цього етапу не може бути мови про їх подолання.
Різнобарвний світовий екологічний рух прагне сьогодні виробити й свою філософію. Численні розробки у галузі "екологічної філософії" мають ще досить фрагментарний характер та багато запозичень з інших філософських напрямків. В ній обґрунтовується відмова від експансіоністських цінностей і відповідних їм моделей поведінки, від надто урбанізованих способів життя, традицій індустріалізму й технократизму. Серед "екологічно" орієнтованих авторів філософських узагальнень є й такі, що засуджують сучасний науково-технічний прогрес, вбачають у ньому посібника ненажерливих монополій, які нищать основи екологічної безпеки. Однак перспективною ідеєю, що не заперечує, а навпаки спирається на науковий прогрес, і навколо якої може групуватись комплекс "екологічної філософії", залишається "ноосферна" ідея.
Термін "ноосфера" був введений у науковий обіг на початку 20-х р. ХХ ст.
французьким математиком і філософом Едуардом Леруа (1870-1954), який вважав, що поступове зростання духовності сягає такого ступеня досконалості, коли ноосфера буде прагнути відокремитись від біосфери, як метелик від лялечки. За іншим французьким вченим і філософом П'єром Тейяр де Шарденом (1881-1955), ноосфера є третьою стадією у розвитку Землі (перші дві: передбіосфера і біосфера були попередньо сформованими покривами Землі): "Настільки ж простора, але значно більш цілісна ніж усі попередні покриви, вона є дійсно новим покривом, "мислячим шаром", який, народившись наприкінці третинного періоду, розгортається з тих пір над світом рослин і тварин - зовні біосфери і над нею."1 (1Тейяр де Шарден, П. Феномен человека. М., 1987. С. 149.) Однак, більш продуктивне тлумачення поняття ноосфери дав видатний український природознавець, мінералог і геохімік, засновник і перший президент Української академії наук В.І.Вернадський (1863-1945).
Перш за все В.І.Вернадський переглянув поняття біосфери. І Е.Леруа, і П. Тейяр де Шарден виходили з розуміння біосфери тільки як плівки живого на Землі. В.І.Вернадський надав цьому поняттю значення охопленої життям геологічної оболонки, оскільки, незважаючи на незначну вагу власне живого у біосфері (всього 0,25%), його роль у розвитку планети має могутнє геологічне значення. Біогенними, тобто створеними організмами, є й породи, що складають величезну частину маси біосфери, і такі сліди життя доходять аж до гранітної оболонки Землі. Людство складає ще незначнішу масу речовини біосфери, проте геологічна сила людини виявляється у розумі. Як біосфера не зводиться до сукупності організмів, так і ноосферу не слід зводити до сукупності думок. Не власне розум, а розумна людська діяльність перетворює людину у геологічний фактор. З цього В.І.Вернадський робить такі висновки:
"1. Хід наукової творчості є тією силою, котрою людина змінює біосферу, в якій вона живе.
2. Цей прояв зміни біосфери є неминучим явищем, що супроводжує зростання наукової думки.
3. Ця зміна біосфери відбувається незалежно від людської волі, стихійно, як природнийпроцес.
4. А оскільки середовище життя є організована оболонка планети - біосфера, то входження до неї, у ході її геологічно тривалого існування, нового фактору її зміни - наукової роботи людства - є природним процесом переходу біосфери в нову фазу, у новий стан - у ноосферу."1 (1Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. М., 1977. С. 41.)
В.І.Вернадський одним з перших усвідомив те, що люди, маючи розум, не можуть продовжувати перетворення своєї діяльності просто у стихійну геологічну силу, негативні сторони цього процесу стали сьогодні загальновизнаними. Перед ученими, писав він, "стоять для найближчого майбутнього небачені для них задачі свідомого скеровування організованості ноосфери."2 (2Там само. С.36.) Хоч В.І.Вернадський і не завершив розробку вчення про ноосферу, напрямок його думок чітко визначений - поняття ноосфери містить ідею про необхідність з боку об'єднаного людства раціональної організації взаємовідносин суспільства і природи.
Література:
Аксёнов Г.П. О причине времени//Вопросы философии. 1996. №1.
Ахундов М.Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы. М., 1982.
Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Книга вторая. М., 1977.
Грюнбаум А. Происхождение против творения в физической космологии//Вопросы философии. 1995. №2.
Кузнецов М.А. Учение В.И.Вернадского о ноосфере: перспективы развития человечества//Вопросы философии. 1988. №3.
Молчанов Ю.Б. Проблема времени в современной науке. М., 1990.
Пестель Э. За пределами роста. М., 1988.
Рассел, Бертран. Человеческое познание: Его сфера и границы. К., 1997. С.274-356.
Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. М., 1987.
Турсунов А. Мирозданья тугие узлы (Новейшая космология в философской перспективе)//Вопросы философии. 1988. №2.
Хайдеггер М. Основные понятия метафизики//Вопросы философии. 1989. №9, с.134-138.
Швебс Т.И. Идея ноосферы и социальная экология//Вопросы философии.1991. №7.
Шевчук В. Сталий економічний розвиток і збереження довкілля//Сучасність. 1997. №2. С. 51-63.
Loading...

 
 

Цікаве