WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Огляд основних онтологічних понять буття - Реферат

Огляд основних онтологічних понять буття - Реферат


Реферат на тему:
Огляд основних онтологічних понять буття
Увібравши все суще в єдину категорію "буття", ми не можемо не розуміти, що такий грандіозний синтез нами проведено з розумінням попередньої переконаності у багатоманітності всього існуючого. Тепер, так би мовити, розгорнемо цю думку в зворотному напрямку, фіксуючи етапи такого розгортання у окремих поняттях.
Реальність (від лат. realis - дійсний). Одразу дати чітке й задовільне визначення поняття реальності непросто через його надзвичайну абстрактність. І все ж такі спроби є. Американський філософ Чарльз Сандерс Пірс (1839-1914) прийшов до загального визначення реальності шляхом з'ясування моментів відмінності між реальністю і її протилежністю - фікцією (від лат. (fictio - вигадка.): "Реальне є те, властивості чого не залежать від того, що хтось може думати про них як про такі, що існують".1 (1Пирс Ч.С. Как сделать наши идеи ясными//Вопросы философии. 1996. №12. С.128.) Однак, якщо зайво не зосереджуватись на логічних труднощах визначення вкрай абстрактних понять, то можна обмежитись інтуїтивно зрозумілим смислом, а саме: поняттям "реальність" підкреслюється наявне буття, буття актуальне, дійсне, на відміну, скажімо, від буття потенційного, або вже втраченого. З часів середньовіччя це поняття стійко закріпилось не тільки у філософії, а й у природознавстві, де широко вживається разом з словом "реальний". Говорять про реальний світ і уявний, про фізичну і віртуальну реальність1 (1Див., напр., Носов Н.А. Виртуальная реальность//Вопросы философии. 1999. №10. С.152-164.), реальність об'єктивну і суб'єктивну тощо. Доти, доки ми не сполучуємо слово "реальність" з яким-небудь додатком, ми готові прийняти його беззастережно, оскільки воно виступає синонімом того ж таки "буття". Ситуація відразу проблематизується як тільки починають говорити про певну реальність: реальність навколишнього світу, реальність елементарних часток, суб'єктивну реальність, реальність видінь і багато ще чого. Особистий життєвий досвід переконує кожного в реальності предметів, що його оточують. Обмін аналогічним досвідом з іншими веде до висновку про існування світу саме таким, незалежно від того, чи існуємо ми самі. Проте впевненість може покинути нас вже при простих міркуваннях.
Реальність, яку сприймає один, може не співпадати з картиною реальності у іншого. Сумнів у адекватності власного сприйняття реальності здатен охопити кожного. Згадаймо хоч би античний скептицизм і його п'ятнадцять тропів (способів спростування) проти можливості достовірного мислення у відповідності з реальністю, частину з яких наводить Діоген Лаертський (перша пол. III ст.), а в більш повному і систематичному вигляді даються Секстом Емпіриком (друга пол. II ст. - поч. III ст.). Наведемо для прикладу аргумент лише з одного тропа: "В залежності від сміливості і боязні одна й та ж справа видається небезпечною і страшною боягузу і ніяк не жахає більш хороброго. В залежності ж від радості й журби одні й ті ж речі здаються неприємними засмученим і приємними радим. Отже, якщо існує така плутанина в залежності від станів і в різний час люди в таких станах робляться різними, то, можливо, легко було б сказати, яким здається кожний з предметів кожній людині, та не так легко сказати, яким він є, оскільки владнати цю плутанину неможливо".1 (1Секст Эмпирик. Сочинения в двух томах. М. 1976. Т. 2. С.229.)
Можна пригадати й докази Джорджа Берклі (1685-1753) проти існування речей поза нашими відчуттями: "Всі погодяться з тим, що ані наші думки, ані пристрасті, ані ідеї, що створюються уявою, не існують поза нашою душею. І ось для мене не менш очевидно, що різні відчуття чи ідеї, які закарбовані в чуттєвості, якими б вони не були змішаними або з'єднаними між собою, не можуть існувати інакше ніж у дусі, який їх сприймає. Я вважаю, що кожен зможе безпосередньо переконатись у цьому, якщо зверне увагу на те, що розуміється під терміном існує в його застосуванні до сприйманих речей. Коли я говорю, що стіл, на якому я пишу, існує, то це значить, що я бачу і відчуваю його... Це все, що я можу розуміти під такими чи схожими виразами. Бо те, що говориться про безумовне існування немислячих речей без якого-небудь відношення до їх сприйняття, для мене цілком незрозуміло. Їх esse (існування) є percipi (сприйняття), і неможливо, щоб вони мали якесь існування поза духами або поза мислячими речами, що їх сприймають".2 (2Беркли Джордж. Сочинения. М., 1978. С.172). Таку систему поглядів французький просвітник Дені Дідро (1713-1784) назвав екстравагантною і з гіркотою додав: "І цю систему, для сорому людського розуму, для сорому філософії, важче за все спростувати, хоч вона абсурдніша за всі."3 (3Дидро Дени. Сочинения в двух томах. Том 1. М., 1986. С.298.)
Наведені приклади не говорять про нашу абсолютну безпорадність перед силою аргументів скептиків і суб'єктивних ідеалістів, контраргументів у історії філософії віднайдеться не менш. Не про це мова. Йдеться про уважне й відповідальне ставлення до смислів, значень понять, які стосуються класифікації чи змістової характеристики видів реальності. Часто буває так, що до реальності буквально треба продиратись через мовні нетрі, настільки багато плутанини зустрічається у слововжитку не тільки серед простого люду, а й у середовищі вчених. Що, наприклад, мають на увазі, коли говорять і пишуть про "метафізичну реальність", "невидиму онтологію"?4 (4Див. Захаров В.Д. Метафизика в науках о природе//Вопросы философии. 1999. №3. С.109.) Нічого, крім плутанини, такі метафоричні вирази не вносять.
Онтологічні уявлення про реальність розвивались і розвиваються паралельно з науково-природничими і під взаємним впливом. Картина світу, що формувалась у класичній фізиці з Нового часу, була механістичною, спиралась на чітке розділення об'єктивного і суб'єктивного і розробку такої методології, яка б мінімізувала вплив суб'єктивного на результати пізнання. Так було доти, доки фізика мала справу з дослідженням руху тіл, що були його матеріальними носіями і були видимими. З повним вичерпанням ідей ньютонівської механіки фізики вдалися до наведення порядку у останніх бастіонах природи - термодинаміці, електриці і магнетизмі. У зв'язку з формуванням теорії електрики тут виникли світоглядні труднощі. "Справжньою реальністю у цій теорії, - зауважував видатний німецький фізик Вернер Гейзенберг (1901-1976), - необхідно було визнати певне поле сил, а не матерію... У картину світу, що здавалась до цих пір настільки прозорою, привносився елемент абстрактності, її наочність зникала".1 (1Гейзенберг В. Шаги за горизонт. М., 1987. С.293-294.)
У ХХ ст. фізика поповнилась ще більш радикальними досягненнями: була створена квантово-механічна
Loading...

 
 

Цікаве