WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Потенціал метафізики - Реферат

Потенціал метафізики - Реферат

про зміну парадигм (від грецького (?????????? - зразок, взірець) першої філософії, цебто метафізики. Історично першою постала онтологічна метафізика, другою була трансцендентальна філософія свідомості, а в наші часи виправдано говорити про метафізику у формі трансцендентальної семіотики. Загострено стверджуючи, можна сказати, що метафізика не є більше дослідженням "природи" або "сутності речей" або "сущого"(онтологія), як не є вона також і рефлексією над "уявленням", поняттям "свідомості" або "розуму" (теорія пізнання). Вона скоріше є рефлексією над "значенням" або "смислом" мовних виразів (аналіз мови). Для ілюстрації своєї ідеї Апель використовує схему, котра зображає структуру опосередкованого знаком пізнання, при цьому знак є те, що заміщує дещо в деякому відношенні, у знаку злито відношення до позначеної знаком речі і до мислення, представленого суб'єктом. Ось ця схема:
1 2 3
О ------------------------------- О ---------------------------- О
Реальний об'єкт Знак Реальний суб'єкт
З тріадності знакового відношення можна вивести три історичні парадигми метафізики:
1) Якщо ми абстрагуємося від 2 і 3 знакового відношення і приймемо до уваги тільки 1, то отримаємо арістотелівську концепцію метафізики як онтології. Згідно з цією концепцією не тільки зовнішні речі, а й пізнання та істина подаються як щось суще в світі, як фізичний процес.
2) Якщо ми абстрагуємося тільки від 2 і виберемо 1 та 3, то отримаємо кантівську концепцію метафізики, тобто трансцендентальну філософію свідомості або суб'єкта. Згідно з цією концепцією вже не можна ставити питання про можливість істинного знання шляхом природознавчого дослідження, проте така концепція ще не враховує функції мови і інтерсуб'єктивної комунікації і розглядає пізнавальний процес з позиції ізольованого, неісторичного суб'єкта. Тут Я не передбачає наявність мови, яку він поділяє з іншими Я, тому всі філософи, від Р.Декарта (1596-1650) до Е.Гуссерля (1859-1939), фактично стоять на позиції методичного соліпсизму. Мова і всі суб'єкти комунікації розглядаються як об'єкти особливого типу для моєї свідомості, а не як трансцендентальні умови можливості інтерсуб'єктивно істинного знання.
3) Якщо ж ми в підвалинах метафізики враховуємо всі три моменти знакового відношення у їх функції умов знання, тоді отримаємо концепцію трансцендентальної семіотики як нової парадигми метафізики. З точки зору цієї концепції попередні варіанти парадигм можуть бути представленими як прогресивні етапи подолання трансцендентальної наївності філософської думки. У першій парадигмі домінувала природна наївність онтологічного відношення, яка в той же час зробила можливим одночасне виникнення філософії і спеціальних наук. Друга ж парадигма долала наївність теорії істини, згідно з якою істина є відношенням між речами в середині світу. У цій парадигмі перше питання критичної філософії є таке: як на основі суб'єкт-об'єктного відношення можливе істинне знання.
Третя парадигма долає наївність припущення, що кожний окремий суб'єкт сам по собі, тобто без опосередкованості мовою, комунікацією може щось дізнатись про світ або про себе як мислячу істоту. Сьогодні перше питання філософії повинно бути таким: як взагалі можливе - на рівні публічної мови - осмислене, значиме мислення, тобто аргументація у інтерсуб'єктивному розумінні цього слова. Отже, у третій парадигмі критика мови, і відповідно критика смислу, займає місце метафізики замість кантівського варіанту метафізики як критики знання.
Апель підкреслює, що кожний перехід до нової парадигми був пов'язаний з кризою філософії в цілому. Так вже в античності народився скептицизм як реакція на недосконалість вихідних засад онтологічної метафізики, аж доки в кінці античності перша парадигма не зазнала поразки у зіткненні з християнством, середні віки лише по-своєму трохи скорегували її у напрямку взаємного доповнення (а не протиставлення) віри і розуму. Другу парадигму ініціював Р.Декарт, а остаточно утвердив І.Кант. Та зрештою і ця парадигма зіткнулась з новими проблемами: як поєднати так звані "науки про культуру"(гуманітарне знання) з ідеєю суб'єкт-об'єктного відношення, оскільки в тих науках суб'єкт і об'єкт пізнання співпадають, та як поєднати трансцендентне і трансцендентальне знання. Ці дві проблеми протягом тривалого часу вели до деструкції кантівської трансцендентальної філософії. Які ж, на думку Апеля, засновки нової парадигми - трансцендентальної семіотики? Автор вважає, що вони повинні бути засновками аргументації, котрі мають трансцендентальний статус і стосуються виявлення певних "попередніх структур", "попереднього розуміння " нашого буття у світі. Це такі засновки аргументації, заперечення яких веде до заперечення і відкидання цінності самого акту аргументації.
Сам Апель ставив за мету тільки вказати можливості і перспективи існування метафізики на основі нової парадигми і не удавався до розробки її засад. Однак перспективність руху філософії у цьому напрямку можна проілюструвати думками іншого сучасного німецького філософа Юргена Габермаса (1929 р.н.). Дотримуючись у чомусь схожих з Апелем ідей, він у своїх працях наводить деякі засадничі принципи, або універсальні правила, що управляють мовною практикою, котру можна назвати актами інтерсуб'єктивної комунікації. Люди спонтанно використовують раціональну модель спілкування ("комунікативний розум"), яку визначають такі характеристики: неупередженість, відповідальність співрозмовників, осмислений характер мови, переконливість, виразність, щирість тощо. "Наведу лише один приклад. - пише Габермас в одному з своїх творів. - Коли ви кажете щось не зовсім зрозуміле або поводитеся в таємничий для мене спосіб, я маю цілковите право запитати: "Що це ви робите?" або: "Що ви сказали?", припускаючи, що ви спроможні дати мені правдиве пояснення,якому я повірю або не повірю. Тобто я припускаю, що ви не брехун, не псих, не п'яний, і ви теж не можете не брати до уваги таке моє ставлення [...]. Звичайно , я можу його змінити, поставитися до вас із більшою підозрою, з якимось стратегічним умислом, прихованим або прямо вираженим. Але перше ставлення має більш фундаментальний характер, воно відповідає типовій ситуації застосування мови".1 (1Цит. за : Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей. Панорама новітньої науки. К., 1998. С. 509-510.) Отже, в суспільстві складається "комунікативний раціональний розум", який може бути досліджений з точки зору засад, деяких інваріантів його функціонування. Це вже буде, звичайно, не метафізика другого варіанту (кантівська), а елементи якщо й не нової метафізики, то принаймні метафізичної рефлексії над умовами знання, що випливають з факту інтерсуб'єктивної комунікації.
Література:
Гайденко П.П. Бытие и разум//Вопросы философии. 1997. №7. С. 114-140.
Гурина П. Философия. М., 1998. Гл.6. Что такое метафизика?. С.164-239.
Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. М.,1986.
Жеребкін С. Міф про метафізику //Філософська думка. 1998. №1. С. 98-120.
Корет Э. Основы метафизики. К., 1998.
Лобковиц Н. От субстанции к рефлексии. Пути западноевропейской метафизики//Вопросы философии. 1995. №1. С. 95-105.
Поупкин Р., Стролл А. Философия. Вводный курс. Москва - Санкт-Петербург, 1997. Гл.3. Метафизика. С.164-239.
Сартр Ж.-П. Бытие и ничто. Очерк феноменологической онтологии//Философская и социологическая мисль. 1995. №5-6. С. 117-133; №9-10. С. 112-134.
Тейчман Д., Эванс К. Философия. Руководство для начинающих. М., 1998. Ч.I. Метафизика: философия бытия и познания. С. 14-29.
Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. М.,1987.
Хайдеггер М. Бытие и время. М., 1997.
Хайдеггер М. Основные понятия метафизики//Вопросы философии. 1989. №9. С. 116-163.
Чанышев А.Н. Трактат о небытии//Вопросы философии. 1990. №10. С.158-165.
Loading...

 
 

Цікаве