WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Потенціал метафізики - Реферат

Потенціал метафізики - Реферат


Реферат на тему:
Потенціал метафізики
Враховуючи багато в чому справедливу критику на адресу самостійності метафізики "як науки", можна схилитись до думки, що найбільш раціонально й виправдано вести мову про неминучість метафізичного "переднього слова" до всякої філософії, про ті аспекти філософського знання, які стосуються фундаментальних позицій і вихідних методологічних орієнтирів будь-якого філософського міркування. Звернемось до деяких аргументів з цього приводу, і першим серед них буде аргумент від мови.
Інструментом і одночасно матеріалом роботи філософа є мова, вона приховує в собі певне знання, котре він прагне "вилучити" й усвідомити. Віддаючи належне неоглядності й невичерпності мовної теми, ми тут лише підкреслимо, що мова є поліфункціональною: несе в собі інформацію, слугує засобом комунікації, оформлює і матеріалізує думку тощо. Мова й думка нерозривно пов'язані. Коли людина мислить, то промовляє свої думки, вона немов веде діалог між собою-промовцем і собою-слухачем. Початкове засвоєння дитиною мови йде багато в чому неусвідомлено й спонтанно, та й доросла людина у практиці користування мовою менш за все обтяжена рефлексією щодо слововжитку. Однак мова науки і філософська мова відрізняються від мови буденного життя поняттєвою визначеністю, чітко фіксованим віднесенням смислової начинки слів до емпіричного матеріалу, котрого слова стосуються. Залучення до науки вимагає від кожного вміння користуватись доволі абстрактними поняттями, смисли яких можуть і не мати безпосередніх асоціацій зі звичним предметним світом. Але без понять такого рівня узагальнення жодна з наук не в змозі розвиватись, бо в них фіксуються суттєві (не наочні, на жаль) якості речей і процесів. Наукові термінологічні словники обслуговують багатоповерхові шари знань, від таких, де відображені зовнішні ознаки речового світу, до вельми далеких від аналогії з чуттєвими формами. Для прикладу можна порівняти такі пари слів із різних галузей знання: "залізо" й "валентність" (хімія); "тіло" й "спін" (фізика); "людина" й "сенс життя" (філософія).
Слово і думка, мова і мислення хоч і пов'язані, але не значать одне й те ж. У процесі обмірковування чого-небудь ми звичайно ж оперуємо словами, але кінцевою метою мислення буде зовсім нове слово (слова), те, яке найбільш адекватно втілить пошуковий напрямок думки. У подальшій інтерпретації віднайденого слова з метою пояснення його Іншому ми викладаємо добуте й виражене в слові знання, користуючись скороченим шляхом власного розмірковування. Ми запрошуємо Іншого до співрозуміння, щоб донести до нього результати пошуків і тим самим розділити радість відкриття нових смислів. Систематична філософія саме й починалась з прагнення заново прояснити давно відоме в словах, відкрити в них дещо нове, невідоме. Перші європейські філософи надавали відомим словам ("вода", "повітря", "вогонь") цілком нового виміру, а саме - начала всього сущого. І це стало результатом розмірковування навколо віднайденого ними питання про зв'язок "єдиного" й "множинного", "мінливості" й "усталеності". "Метафізика, - як зауважує сучасний австрійський філософ Емеріх Корет (1919 р.н.), - на відміну від емпіричних наук, аж ніяк не прагне повідомити або довести щось цілком нове, чого б ми не знали ще до того. Вона повинна виявити те, що вже було "відоме", але ще не було виразно "пізнане".1 (1Корет Емерих. Основы метафизики. К., 1998. С.35.) Отже метафізика як філософія, або, інакше кажучи, метафізичний аспект філософії, є проясненням смислів основних, опорних слів будь-якого послідовного філософського міркування.
Основні слова системи філософського знання можна ще подати в аспекті проблеми початку, причому у подвійному смислі: 1) З якого ключового терміна починається виклад набутої філософської позиції? 2) Який ключовий термін спонукає філософа до роздумів, що ведуть до перевороту в порядку думок? Що стосується першого, то це задача здебільшого дидактична, автор відшукує оптимальні шляхи послідовного викладу, аби читач (слухач) крок за кроком переконувався в силі аргументації. Другий же аспект звертається до ключової ланки у творчості самого філософа. Початок для нього - це проблемна ситуація, що усвідомлюється у формі питання. Метафізика, за М.Хайдеггером, є граничним запитуванням, тобто запитуванням про граничні поняття, напр., що таке світ, конечність тощо. Ясно, що відповіді передує запитання. Але не менш ясно, що постановка питання вже передбачає наявність якогось горизонту знання. Коли навіть у простих життєвих ситуаціях хтось ставить питання про те, який сьогодні день, то з нього видно, що запитувач добре знає про календар, його поділ на місяці, тижні, знає назви днів тижня, їх порядок і його задовольнить проста відповідь, скажімо, "вівторок". Метафізично-філософське питання неявно теж містить знання про незнання. Ставлячи питання про світ, його сутність, устрій, філософ знає, чого слід чекати у відповідь. Таке неявне знання можна назвати непросвітленим, не до кінця промисленим. Промислювання вихідних, початкових понять найбільш узагальнюючого типу - то й є метафізичне філософування.
Інша потреба у метафізиці випливає з появи в духовному житті людства трансцендентних (від лат.tr?nscendo - переходити, виходити за межі, порушувати) ідей і понять. Як відомо, у філософії І.Канта (1724 -1804) трансцендентними називались ідеї, котрі стосуються предметів за межами досвіду (напр., Бог, душа), вони недосяжні для теоретичного пізнання. У більш широкому значенні поняття трансцендентного стосується того, що завжди залишається за обрієм знаного людьми буття як щось належне. Інтенсивне співставлення (і протиставлення) трансцендентного, як належного, та сущого (як людського) почалося, за деякими авторами, десь у інтервалі між 800-200 р.р. до н.е. (так званий "осьовий час"). У цю добу йшло руйнування міфологічного типу світогляду з його абсолютною визначеністю всього згідно з сюжетами міфів і паралельне виникнення системи знань на базі понять раціоналістичної (філософської) думки. У поняттях фіксувалось належне, трансцендентне як альтернативне тому, що є в людському. Візьмемо, напр., поняття справедливості, блага, доброчинності тощо. Прадавній грек міфологічної епохи знав Діке (божество справедливості ) як дочку Зевса і Феміди. Вона чинить справедливість у коловороті душ, ідучи слідом за злочинцями з мечем у руках і пронизуючи негідників. Злочинець же для носія міфологічної свідомості завжди був однозначно відомий - це порушник усталеного од віку порядку, а людський порядок був закріплений у взаємопов'язаних образах системи міфів. Перетворення "справедливості" у трансцендентне поняттям призвело до його (тобто поняття) неповної визначеності, до варіативності його змісту. Тепер кожний мудрець мав право і нагоду творчо прояснити поняття, внести в його зміст власні ідеали і протиставити їх панівному порядку. Замість одностайної колективної свідомості виникають численні світоглядні центри (філософські школи), котрі інтерпретують на свій лад трансцендентніпоняття. З тих давніх часів людство досі знаходиться у полоні потреби метафізичного прояснювання таких понять. Отже і з цього боку потенціал метафізики не тільки не вичерпаний, а й не видно кінця роботі по трактуванню смислів граничних понять суспільного життя.
Тривалий історичний досвід існування метафізики дає можливість дослідити періоди її кризи, післякризові оновлення і передбачити можливості подальшого розвитку. Конструктивний варіант такого підходу подав сучасний німецький філософ Карл-Отто Апель (1922 р.н.).1 (1Див.: Karl-Otto Apel. Transcendental Semiotics and the Paradigms of First Philosophy//Карл-Отто Апель. Вибрані статті. Матеріали Міжнародної літньої філософської школи "Філософія права для відкритого суспільства". К., Український філософський фонд, 1999; а також К.-О.Апель. Трансцендентально-герменевтическое понятие языка//Вопросы философии. 1997. №1. С. 76-92.) На його думку, більш доречно говорити не про еволюцію метафізики як такої у напрямку її поступового зникнення, а
Loading...

 
 

Цікаве