WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософські погляди Лесі Українки - Курсова робота

Філософські погляди Лесі Українки - Курсова робота

революційність фактично не є антитезою ні акції, ні реакції , а тілько є більше інтенсивною формою їх обох. І до універсальності, вселюдкості того чи іншого руху вона нічого не має".
Леся Українка вважала, що процес розвитку явищ, так само як і самий пізнавальний процес, не являє собою якоїсь прямої, несуперечливої лінії, а є таким процесом, який супроводиться суперечливістю, боротьбою протилежних тенденцій, сторін і т. д. Вона говорить, що явища природи і суспільства "народжуються, розвиваються і вмирають рівночасно і рівномірно". У вірші "Свята ніч" вона прямо говорить про наявність протилежностей у самій дійсності і в її відображеннях - наших уявленнях, поняттях:
...Проти вічності неба були ми малі,
але небо схилялось над нами.
Ніч без тіней і світло без проміння хвиль,-
все було і далеко й близенько,
і сіяли нам зорі за тисячі миль,
і між нами світилинизенько.
Піддаючи критиці декадентські твори ряду західноєвропейських письменників (наприклад, у статті "Утопія в белетристиці"), поетеса висловлює незадоволення відсутністю в них зображення "боротьби, цеї конечної умови життя", що безперечно свідчить про визнання розвитку явищ через боротьбу їх протилежних сторін.
Леся Українка не могла миритися з догматизмом в розумінні явищ дійсності, з абсолютизуванням результатів пізнання. Вона різко виступає в "Замітках з приводу статті "Політика і етика"" проти догматизму, всяких абсолютів, еклектизму, за діалектичну оцінку тих чи інших явищ. Догматизмові вона протиставить "науковий, або практичний релятивізм", що не визнає ніяких "абсолютів" - філософських, естетичних і т. д. "Релятивіст" не може "запевняти себе і других, що вся правда і розум може бути в чомусь та ще й в комусь одному". Не можна, продовжує Леся Українка, безглуздо стояти на грунті визнання якогось "абсолюта" або "золотої середини", примиряючи "два супротилежні світогляди" [8, с.19].
Леся Українка схильна була розглядати діалектику лише як прийом, що допомагає викривати неправильну аргументацію і тим самим добиватися з'ясування "істини". Так, у статті "Спогади про Миколу Ковалевського" вона пише: "М. В. переймав свого бесідника і, запанувавши над ним своєю блискучою діалектикою, вів його навпростець і часом заводив туди, куди молодий бесідник ніяк не сподівався дістатись. Щоб витримати такий словесний поєдинок з М. В. і зостатись незбитим зі свого становища, треба було мати чималу діалектичну практику, а надто пильно стерегтись, щоб не попасти в сперечку з самим собою, бо як тільки М. В. завважив це, то вже перемога була його" .
Як бачимо, тут Леся Українка висловлює цінну, з методологічного погляду, думку, а саме: діалектика є надійним засобом викриття всіляких софістичних вивертів противника. Про це ж говорить критика Лесею Українкою аргументації негативних героїв поем і драм, - аргументації, майже цілком побудованої за софістичним принципом.
Ці висловлювання Лесі Українки є підставою для того, щоб вважати, що вона розуміла діалектику в її початковому значенні - лише як засіб розкриття суперечностей в поглядах противника, як знаряддя виявлення "істини" шляхом зіткнень протилежних думок, а не як метод наукового дослідження і революційного перетворення світу, хоч, як ми бачили, в ряді конкретних випадків письменниця і говорить, що успіх пізнання і революційної діяльності залежить від правильного, діалектичного підходу до явищ. Нарешті, слід сказати, що Леся Українка, борючись проти догматизму і стоячи на історичній точці зору, разом з тим говорила, що в певних умовах треба вимагати однозначної, цілком певної відповіді на те чи інше питання. Часто, говорить Леся Українка, особливо в питаннях класової боротьби, не можна відповідати "в дусі золотої середини, а просто так чи ні з відповідним мотивуванням", не можна також задовольнятись самим лише "гіпотетичним міркуванням", хоч гіпотеза і має своє значення, що підкреслюється такою вказівкою Лесі Українки: "гіпотези можна будувати, їх будують і переконані учені соціалісти". Ці гіпотези бувають різні своїм характером, вони можуть торкатись питань боротьби людини з природою і питань суспільного життя. В пізнанні законів дійсності, говорить Леся Українка, треба йти далі гіпотези - в напрямі розкриття дійсних зв'язків і відношень предмета, з тим, щоб визначити в ньому вирішальне, головне.
Таким чином, в питанні методу Леся Українка стояла на діалектичних позиціях. При цьому особливо важливо те, що діалектика Лесі Українки завжди наповнювалась реальним, життєвим змістом, тобто поєднувалась з матеріалістичним розв'язанням основного філософського питання, з боротьбою за революційну зміну суспільного життя.
РОЗДІЛ ІІІ. ЕТИЧНА КОНЦЕПЦІЯ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Етичні погляди Лесі Українки, як частина її світогляду, безпосередньо зв'язані з завданнями українського визвольного руху, розв'язанню яких вона присвятила всі свої сили. Як і великі революційні демократи 40-60-х рр., кращі традиції яких продовжувала письменниця, у своїй оцінці явищ морального характеру і в прагненні створити позитивний етичний ідеал Леся Українка виходила з потреб найбільш прогресивного історичного розвитку народів, з необхідності дати відповідь на вимоги загальнодемократичного . Леся Українка добре розуміла, що моральні норми і категорії мають історичний характер, змінюючись залежно від конкретних умов суспільного розвитку, від місця і часу існування тих чи інших моральних уявлень. Так, наприклад, в "Замітках з приводу статті "Політика і етика"" вона прямо говорить, що "абсолютної етики ми не знаємо", що моральні норми і поняття, які існують в її час, неминуче змінюються, хоч передбачити точно всі особливості цих змін і неможливо. "Хто знає,- пише вона тут-таки,-що буде тоді вважатись "варварством", коли всі форми убійства відійдуть в атавізм? Може тоді смутний погляд "противника" при мирних дебатах вражатиме так, як тепер крик катованого, а таке слово як "псу-брат" буде все одно, що убійство?" [5, с.63].
Про конкретно-історичну оцінку Лесею Українкою моральних вчинків красномовно говорить аналіз усієї ЇЇ творчості, зокрема тих художніх творів, в яких дається зображення морального обличчя героїв різних епох і народів. Кожний з цих героїв - це живий портрет, який втілює в собі не тільки загальний дух часу, а й конкретні риси й особливості моралі даної історичної епохи. Кассандра, Прісцілла, Міріам, Руфін, Антей, Мартїан та інші персонажі ЇЇ драм несуть на собі яскравий відбиток моралі рабовласницької епохи. Ізольда, донна Анна, Бертольд, Роберт Брюс та ін. - люди феодальної епохи, мораль яких зумовлена характером суспільно-історичних умов свого часу.
У своїх творах Леся Українка говорить про мораль рабів і рабовласників,
Loading...

 
 

Цікаве