WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософські погляди Лесі Українки - Курсова робота

Філософські погляди Лесі Українки - Курсова робота

маси, народові, на площу. В цьому саме вона бачить по-кликання всякого справжнього поета, який повинен цілком віддавати себе суспільству, народові, боротьбі за його інтереси. В листі до Івана Франка від 14 січня 1903року вона пише: "такий вже фатум над поетами, що мусять гукати на майданах і "прорицати аки одержими" в той час, коли б хотіли в землю увійти від туги...". Поетеса говорить, що сила поета - в його полум'яному правдивому слові, яке збуджує народні маси до самовідданої боротьби за визволення від усіх гнобителів. Лише той може виправдати себе як поет, хто слідує цій почесній вимозі. "Наші слова,-пише вона,-стають нашими ділами і судять нас люди "по ділах наших"... І думається мені: коли такий наш фатум неминучий, то даремне й тікати від нього, а хто не хоче коритись, нехай осідлає того фатума, замість Пегаса, тай їде, куди сам схоче" .
Слово для Лесі Українки - це знаряддя боротьби з ворогами, могутній засіб, що сприяє здійсненню вищого громадського ідеала. Тому природно, що поетеса старається перетворити слово у тверду крицю, в разячий меч, що знищує ворогів трудового народу:
Промінням ясним, хвилями буйними,
прудкими іскрами, летючими зірками,
палкими блискавицями, мечами
хотіла б я вас виховать, слова!
Слово, подібне до меча і блискавки, покликане запалювати людей на битву, на героїчні діла в ім'я всього світлого і прекрасного [3, с.297-298].
В іншій спорідненій щодо теми поемі "Давня казка" говориться про велику роль поета як співця страждань народу і натхненника боротьби та перемог трудящих. Граф Бертольд, який звик до воєнного розбою і грабежів у чужих країнах, все це переніс і в свою власну країну. По дорогах неможливо було проїхати - скрізь були застави і перепони, чинилися пограбування і вбивства. В країні почались величезні злигодні. Люди бідували в нестерпному ярмі, а граф почував себе, як у раю, розгулюючи в своєму замку. Здавалось, що й кінця всьому цьому не буде.
Отже, на думку Лесі Українки, місце поета - на боці пригноблених, його покликання - боротися за перемогу людей праці над гнобителями. Оцінюючи значення цієї поеми, Іван Франко пише у своїй статті, присвяченій Лесі Українці (1898 р.): "В наших часах, в часах загального рознервовання і екстраваганції, в часах, коли скрізь лунає аж лящить поклик "штука для штуки", аж чудно якось із уст поета почути такі тверезі та здорові погляди на задачу і вагу поезії, які висказує тут наша авторка. По її думці поезія... для всієї громади - заохота в боротьбі і докір усякій нікчемності; для пригноблених вона гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників грізний месник. Все і всюди поезія - слуга життєвих потреб, слуга того вищого ідейного порядку, що веде людей до поступу, до поправи їх долі. І коли зразу вона служить інколи розривною і забавою вищих верстов, то до найвищої сили і гідності доходить тільки тоді, коли робиться виразом життя і боротьби найширших народних мас і заразом боєвим окликом за найвищі людські і громадські ідеали..." [10, с.329].
Великим і справжнім призначенням поета, розвиває свою думку Леся Українка, є служіння народові, заклик до боротьби за справедливу справу. Місце поета - в строю, в рядах народних мас, а не в баштах, ізольованих від нестихаючого шуму вулиць і площ.
Обстоюючи громадське призначення мистецтва, служіння його трудящим масам, Леся Українка, як і І.Франко, П.Грабовський та інші передові діячі України, з особливою силою викриває так звану теорію мистецтва для мистецтва, всяку проповідь "чистого" мистецтва, за якою ховається класово-експлуататорське його застосування, спрямованість проти інтересів народу. Іван Франко писав, що "Лесі Українці чужі всі формальні штучки, усі декадентські пересади". В "Замітках про новітню польську літературу" Леся Українка піддає нещадній критиці погляди С.Пшибишевського та інших польських письменників-декадентів, що нібито виступали як представники "чистого" мистецтва, а насправді таким способом лише маскували свою ненависть до трудящих і своє служіння експлуататорським класам.
Леся Українка вимагає також, щоб зміст не приносився в жертву формі. Однак, маючи на увазі перевагу змісту перед формою, не можна забувати про важливість і форми. Форма, вказує поетеса, відіграє дуже велику роль у творах всіх видів мистецтва. Вона не є чимсь цілком інертним, навпаки, вона робить свій, більший чи менший, вплив на характер і особливості кожного даного твору мистецтва [2, с.205]. Нехтування формою спричиняється до великих недоліків художніх творів, які, через це, не можуть бути повноцінними.
Однією з найважливіших вимог, які Леся Українка ставить до творів мистецтва, є вимога художньої правди, відповідності правді життя. Справжнім твором мистецтва вона вважає не той, що є плодом уяви, фантазії, вимислу, а той, що відбиває явища конкретної дійсності, природи або суспільного життя і має риси, властиві безлічі інших явищ. Вона вимагає зображення типового, наприклад, таких людей, які втілюють у собі життя і психологію цілого класу суспільства, або таких явищ, які містять у собі зародок нового, передового і прогресивного Про героїв оповідань В. Стефаника Леся Українка говорить, що "вони такі подібні між собою, як живий лист з одного дерева, а не як штучні, вибиті по шаблону в одному розмірі. Всі нариси Стефаника пройняті тим животворним духом співчуття автора до своїх персонажів, який надає непереможної чарівності художнім творам..." 3. Письменниця вимагає правдивого зображення народу, а не його ідеалізації, як це робили народницькі письменники. Реалістичне зображення, говорить вона, "робить на читачів, які мислять і почувають, сильніше, глибше і - плодотворніше враження, ніж усі, пройняті, звичайно, найкращими на-мірами, панегірики ідеалізованому народові в народницькій літературі". В. Стефаника Леся Українка особливо цінить за те, що він змальовує не тільки зовнішню обстановку селянського життя, а "самий зміст цього життя", за те, що його твори, "даючи нам одну спільну картину життя сільського люду, показують колективну душу його" [4, с.160-161].
Ідеалом художнього твору для Лесі Українки є злиття "в одну гармонію" правди і краси. Вона вважає, що коли ідея якого-небудь соціального романа, нехай навіть найвища, не втілена у відповідну їй художню форму, то, всупереч волі автора, завжди виявляється, що художня правда не дістає свого втілення. Розрив між ідейністю і худож-ністю в романі - явище негативне і карикатура може вийти сама собою. За Лесею Українкою, автор, який свідомо нехтує художньою правдою, замінює її публіцистичним мудруванням і теоретичними схемами при белетристичних ситуаціях, занепащає свій твір і компромітує свій замисел. Найважливішим
Loading...

 
 

Цікаве