WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

науки і мистецтва. Звичайно, нині вони потребують певного уточнення та переосмислення. Перебуваючи на позиціях "лінгвістичної естетики", Потебня розглядав, головним чином семіотичний (знаково-символічний) аспект слова і відповідно художнього образу і дещо недооцінював їх гносеологічну і комунікативну природу. Він змішував поняття образу як відображення і образу як знака певного значення. Не обґрунтованим було і перенесення ним сутності знака на всі процеси мислення і зв'язане з цим твердження про рівнозначність естетичного знака і художнього образу. Проте його найбільш змістовні думки з цієї проблеми розвинуті радянськими вченими, що дало плідні наслідки.
Учення Потебні про відображальну і пізнавальну функції художнього образу розроблялося на основі його же гіпотези про схожість структурних елементів слова з елементами складного художнього образу і твору мистецтва взагалі. "Мова у всьому своєму обсягові і кожне окремо слово, - писав Потебня, - відповідають мистецтву, притому не лише за своїми стихіями, а й за способом поєднання їх" [цитата за 4, с. 151].
слово "щит" в процесі вживання породжує уявлення - образ "за щитом", від якого походить нове слово ""Захищати".
Відношення внутрішньої форми Потебня розглядає як складний процес створення нових думок, нових образів. Це акт творчості: художній образ, залишаючись завжди самим собою, одночасно дає можливість в процесі сприйняття постійно розвивати і конкретизувати його зміст і значення залежно від суспільного життя, певного історичного часу, світогляду та ін.
Внутрішнім механізмом образності в теорії Потебні виступає порівняння, яке "реалізує дух думки", сприяє пошуку, відкриттю нового і його приєднанню до вже відомого. В порівнянні явище пояснюється з двох боків: спочатку безпосередньо, в тій половині порівняння, яка виражає символ, потім - безпосередньо в другій половині, зміст якого близький самому суб'єктові і менш доступний безпосередньому сприйняттю. Результатом порівняння є вихід думки на якісно новий ступінь пізнання. Без цього, підкреслює він, художнє мислення втратило б свої творчі можливості у відображенні об'єктивної дійсності, стало б пасивно копіювати її. Аналізуючи поетичний образ "Чиста вода тече в чистій річці, а вірне кохання у вірному серці", учений показує, що для того. щоб дане порівняння води і кохання стало образом і для читача, йому мало буде естетичного відчуття; він має відновити у відомості внутрішню форму образу - уявлення про чисте кохання і чисте серце і їх епітет - якість чистої води.
Характерно, що стосується цього питання думки, які пізніше будуть викладені І.Я.Франком близькі до О.О.Потебне. Він надавав великого значення естетичним властивостям мови в процесі творення образності. Як і Потебня, розглядав ідеальну сторону слова в його органічній єдності з образом і ідеєю, вважаючи мову "скарбівнею людських досвідів, спостережень. Поглядів і чуття" [16, с.129]
Визначення активної творчості ролі художньої образності є особливо цінним в естетиці О.О.Потебні, хоч воно і позначене певною обмеженістю, намаганням пояснити це складне явище лише законами розвитку слова. Відзначимо і те, що однобічний підхід до визначення художньої образності, який зводить поетичність слова і образу мистецтва лише до наочного уявлення. а зникнення його - до втрати поетичності, заслуговує на критику. Потебня перебільшує зображальне значення внутрішньої форми, порівнюючи художній образ і цілісний поетичний твір. Внутрішня форма, що має одну ознаку, не передає значення всього образу. Вона лише вказує на багатство чуттєвого образу і без зв'язку з судженням позбавлена смислу. Отже, хоча вона і може сприяти становленню художнього образу, однак йому не дорівнює, бо не має такої його специфічної риси, як типовість. З боку змісту типовість містить у собі те, що дають звичайні чуттєві уявлення. Але цей зміст сконцентрований в узагальнених формах, ва яких одиничне перетворюється в ідею.
Значне місце в ученні Потебні займають його думки про сутність сприйняття та інтерпретації художнього образу. В мистецтві художній образ завжди виступає як широка алегорія, що має об'єктивно-суб'єктивну сутність. Суб'єктивність образу виявляється в тому, що образ детерміновано певними життєвими обставинами. Через це образ завжди має два значення: мінімальне і максимальне, той зміст. який в нього вклав художник, і той, що в нього привносять, сприймаючи мистецтво, домислюючи ідею образу.
Висновки
Отже, теорія художнього образу, проблеми типізації в ученні Потебні розглядались, головним чином, на основі досліджень відношення мови і мислення, словесних форм мистецтва. Зосереджуючи основну увагу на дослідженні психологічних процесів творчості, властивостей творчого суб'єкта, Потебня недостатньо приділив уваги соціальним факторам,, які впливають на створення образів і художньою творчість взагалі. Ідеї і висновки Потебні про сутність і структуру художнього образу, процеси типізації вказують на прогресивність його концепцій. Творче засвоєння і використання його теоретичної спадщини дає можливість глибше вивчати соціально-пізнавальний та виховний вплив творів мистецтва на формування характеру і світоглядулюдини.
2.2. Поняття національності у філософській спадщині О.О.Потебні
Слово "нація", "національний", "національність" не все і не всюди вживається в однаковому значенню. В країнах на захід від Німеччини ще й нині під слово "національність" розуміють звичайно державну приналежність, і в такому розумінні "нація" це нікого іншого, як збірна назва для всіх громадян даної держави. Цілком інше значення має слово "нація" в Німеччині, і далі на схід.
В тому другому розумінні межі нації не покриваються з межами держави. Нація також група людей. яку об'єднує свідомість мовної, культурної, подекуди і історичної, єдності і власної різниці від сіх сусідів та, більше або менше свідоме, спільне хотіння типу єдність і окремість зберігати і далі вільно розвивати.
При такому розумінні, найважливішим елементом й зовнішнім знаком національності є мова, спільна для цілої групи. Та це лише один із елементів національності, на яку складається цілий ряд прикмет психофізичної структури нації, при чому, мова, неначе шерсть на звірині найкраще виявляє внутрішню своєрідність цієї структури.
Але і втому другому розумінні під словом "нація" скривається часом різний зміст. Звичайно нацією позначають таку етнографічну окремі групу людей, яка у своєму розвитку дійшла вже до високого ступеня національної самосвідомості і витворила значну культурно-етнографічну масу. Всі ці відтінки значення слова "нація", "національний", "Національність", можемо знайти і в українській літературі. Про українців знайдемо часом з однієї сторони виспів. що це не нація, а лише етнографічний матеріал. А з іншої сторони, що це окрема самостійна нація. Так н.пр. Михайло Грушевський писав колись, що від співпраці української інтелігенції залежить розв'язка "питання життя і смерті для укр. націонал. діла, для укр. народну - чи стане він справжньою "нацією" чи завмре в ролі пів.етнографічної "народності". Без енергійних зусиль інтелігенції неможливо перехід укр. народності до свідомого національного життя"[]
Подібно і Володимир Тимошевський у
Loading...

 
 

Цікаве