WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

новаторства в галузі поетичної мови, щодо змін в її лексичній і синтаксичній структурі.
Вбачаючи в поезії пізнання світу, Потебня не міг погодитися з тими, хто висунув і підтримував теорії "чистого мистецтва". У своєму визначенні родових ознак поезії він спростовує відому тезу Володимира Соловйова про "некорисність" мистецтва. Слід відзначити, що до наукового рівня концепцій В.Соловйова, який мав великий вплив на формування естетики російського декадансу, Потебня взагалі ставився скептично. Говорячи, наприклад, про намагання Соловйова вивести ідею краси із ідеї світла, він іронічно відмітив: "Я беруся довести йому із документами в руках, що він просто міфотворець: він, не знаючи того, воскрешає стародавній міф, - це разючий приклад ненаукового, нефілософського, відсталого мислення." [14, с. 177].
Потебня постійно повторював й розвивав думку про те, що "поезія (мистецтво), як і наука, є тлумачення дійсності, її переробка для нових більш складних вищих цілей життя" [цитати за 9, с. 67]. Серед цих "вищих цілей" Потебня на перше місце висував виховну функцію літератури. Він неодноразово нагадував, що поезія здатна формувати, давати форму мріям юності й виділяв такі різновиди поезії: народна, усна, чиста й дидактична.
Виходячи від найближчих до нас явищ, ми під народною поезією розуміємо насамперед поезію нижчих верств сучасного суспільства, верств ,які майже не знають писемності, школи, науки. В цьому розумінні народна поезія як така, що містить в собі меншу долю свідомості , є природною. Вона не зовсім правильно протиставляється не поезії тільки вищих, писемних, вчених верств, а всій словесній продуктивності цих верств, тобто як поезії, так і прозі. Народна поезія і література служать представниками двох різних станів людської думки, які відносяться один до одного як ступені, попередній й наступний.
Був час, коли літератури не було. Тоді, як звичайно, народна поезія панувала , тобто була найпомітнішим продуктом людської думки. Поділу верств на вищі культурніші і нижчі не біло.
Тому під народною поезією ми розуміємо поезію всього народу до його поділу на класи, які помітно відрізняються за ступенем культури. У відомих творах народної, тобто усної і безособової, поезії ми повинні бути готові зустріти підготовку літературних явищ; навпаки, первісні продукти літератури повинні в дечому нагадувати настрій думки, властивий народній поезії. Різкою ознакою залишається тільки те, що міститься в самому слові "література", саме те, що літературний твір у самому виникненні передбачає писемність.
Лише тривале користування писемністю та її удосконаленнями дає особистій думці помітний ступінь самовпевненості, властиве нашому часові ставлення до минулого. Можливо, ніколи людина не усвідомлювала так виразно, як тепер, свою залежність від минулого і не визнавала таким важливим його вивчення. Але це є невіра в авторитет як зразок для наслідування, свідоме або несвідоме визнання його важливості як вихідної точки для дальшого руху думки. Історія є наставниця життя не тому, що прямо учить, як бути в даному випадку, а тому, що звільняє від даремного витрачення сил, вказуючи на пройдені шляхи, якими ходити вже неможна. Загальне панування відомої думки є доказом не її істини, а того, що вона вже дозріла й готова змінитися під напором особистої думки, на ній заснованої.
Навпаки, чим ближче до повної відсутності писемності і науки, яка склалася відокремленими особистими зусиллями, тим не сміливіше особиста думка тулиться до авторитету і тим більша схильність жити за старовинним звичаєм. Кращим хранителем переказів, які настроювали на свій лад і все суспільство, є старечість, сама по собі схильна бачити зло попереду і щастя в минулій юності.
За панування цих умов і поезія хоча й переробляє нові враження, але "звернута назад до минулого" [15, т. 1, с. 596].
В усній поезії в зв'язку з відносною простотою думки перебуває повільність її течії й слабість узагальнення. Увага так само довго зупиняється на важливому й неістотному з пізнішого погляду. Для полегшення пам'яті слухача сказане багато разів потім повторюється буквально. Наприклад, сказано, що послові дається таке-то доручення, потім, коли говориться про виконання, то саме доручення повторюється дослівно [15, т. 1, с. 63-65].
До висновків.
Отже, в народній поезії, незважаючи на невідому множину проміжних форм, ми здебільшого не можемо встановити різницю між варіантами й новою піснею. І для слухача особистий авторитет співака і авторитет переказу, носієм якого є співак, почасти нероздільні. Тим часом за панування писемності встановлюється різниця за ступенем міцності й істотності творів думки.
Якщо присутня або відсутня зовнішня свідома мета, то поезія ділиться на дидактичну в широкому розумінні й чисту.
Щоб бути дидактиком і в той же час поетом, потрібно володіти любов'ю до істини, яка не допускає створення прикладу на догоду тому, що ним повинно бути доведено. За цієї умови дидактична поезія рівноцінна з чистою. Достоїнство дидактичної поезії залежить також від того, що нею повинно бути доведено. Це те, що повинно бути наглядно зображено, може бути образом характеру й настрою самого поета. В такий спосіб дидактична поезія є суб'єктивною і в певному розумінні ліричною. Цей ліризм і дидактичність - в дійових особах романів, драм, вустами яких говорить сам автор.
Заздалегідь визначити межі, в яких повинен триматися митець, не можна; але ясно, що суб'єктивізм і дидактичність, доведені до краю, приводять до наукового узагальнення, для якого той або інші приклад байдужий, тобто приклад схематичний; об'єктивізм, доведений до краю,насамперед робить неможливим історичний живопис, потім доводить до абсурду копіювання дійсності, бо для чого робота Данаїд переносить на полотно незмірно малу частину вражень однаково байдужих, притому з усвідомленням, що наша копія сприймання все-таки цілком суб'єктивна [7, с. 284].
Отже, розглянувши типи поезії, Потебня приходить до висновку, що існуючі типи поезії - є результатом розвитку міфологічного світосприймання, яке в нерозчленованому вигляді містило в собі розуміння первісними людьми явищ природи і суспільного життя, релігійних уявлень і художньо-естетичних почуттів людства на початкових етапах його історії.
Міфологічне мислення притаманне не одному якомусь часові, а людям всіх часів, що перебувають на певному ступені розвитку думки, до того ж це мислення виступає як єдино можливе, необхідне, розумне. Воно виникає тоді, коли вже є мова, яка об'єктивує думку, служить засобом утворення загальних понять.
Міфологія виникає як відображення й пояснення явищ матеріального світу. Саме тому міфологічний образ не вигадка чи несвідома комбінація даних, а таке їхнє сполучення, яке здається найбільш відповідним дійсності. Ось чому в міфах образи богів, так само як і стосунки між ними на думку Потебні, відображають замне життя людини та її суспільні відносини. Міф за Потебнею, споріднений з науковим мисленням у тому розумінні, що він є актом свідомої думки, актом пізнання, пояснення невідомого (х) за допомогою сукупності раніше пізнаних ознак, об'єднаних і доведених до свідомості словом чи образом (А). При цьому в процесі міфотворення, як і в науковому
Loading...

 
 

Цікаве