WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Гумбольдта (К. Фосслер, Б. Кроте та ін.), що тлумачили його ідеї в дусі підміни естетичних категорій лінгвістичними поняттями і сприяли формалістичній фетишизації поетичної мови, Потебня розвинув свою оригінальну концепцію про нероздільність цих структурно-утворюючих факторів мови і літератури із загальним рухом людської думки і її історичному розвитку. Звідси глибокий історизм усіх філологічних побудов Потебні.
У своїх дослідженнях, із російської граматики, в розгляданні багатств народної поезії й літератури Потебня завжди намагався звернути увагу на історичний зміст кожного словесного образу, давав історичну довідку щодо його походження. І хоч не всі спроби визначення етимології слова Потебню витримали перевірку часом, саме спрямування його досліджень на виявлення змістовності мови і літератури з орієнтацією на з'ясування цієї змістовності в традиційно закріплених слові й образі, які супроводжують людину на довгому шляху її історії, намітилося дуже глибоко і перспективно.
В.В. Виноградов, говорячи про те, що Потебня значно глибше розумів життя мови, ніж багато хто із граматистів формальної школи, правильно оцінив теорію Потебні як "дійову протиотруту проти формалізму і нігілізму" [11, с. 37].
Досить глибоко розуміючи необхідність знання і символа в мові, Потебня завжди нагадував, що в поезії "будь-який знак - багатозначний" [12, с. 139]. Він на численних прикладах показав, що слово в мовному контексті, особливо в контексті поетичному, не може бути обмеженим лише умовним смислом знака. В слові - життя й історія народу, і якщо навіть первинний поетичний образ слова стерся від повсякденного автоматичного вживання, це зовсім не означає, що не можуть виникнути в контексті і його сприйняття такі умови, за яких цей образ прокинеться і почне жити з новою силою ідейно-змістового, естетичного і емоційного значення. Говорячи про формалістичний підхід до поетичного слова, Потебня з гіркою іронією відмічав: "Як правило, ми розглядаємо слово у тому вигляді, як воно подається в словниках. Це аналогічно тому якби ми розглядали рослину, якою вона є в гербарії, тобто не так як вона живе, а як штучно підготовлена до цілей пізнання." [12, с. 3-4].
Потебня дуже скептично ставився до будь-яких спроб оцінювати поетичне слово лише з точки зору його раціоналістично-логічної однозначності і в зв'язку з цим не вважав за можливе прямолінійне застосування прийомів точних наук при аналізуванні явищ літератури і мистецтва. Він наполягав на тому, що в естетичних судженнях і оцінках необхідно постійно мати на увазі художню цілісність літературних явищ, їх ідейно змістовне значення в історії суспільства.
"В науці, - зазначав Потебня, відношення окремого випадку до закону доводиться за допомогою розкладення окремого випадку. Повнота і точність аналізу є мірою сили доказів правильності загального положення. В поезії зв'язок образу і значення не доводиться. Образ збуджує значення не розкладаючись, а безпосередньо. Якщо спробувати перетворити вигини поверхні, що утворює статую, на ряд математичних формул, то, не говорячи вже про те, що при цьому багато чого залишилося б неаналізованим, сукупність цих формул, сприйнятих послідовно, не дала б враження статуї." [цитата за 9, с. 101].
В іншому місці Потебня також відзначив, що "науковий факт тим більше для нас усвідомлений, чим більше розроблений", поетичний же образ або художній твір "не розкладається під час своєї естетичної дії" і збагнути їх можна лише в цілісному вигляді [цитата за 4, с. 153]. Таким чином, Потебня проти формалістичного розчленування живих літературних явищ.
Характерно, що теоретики російського формалізму 20-х років, які так активно обстоювали необхідність наукових принципів мовознавства в історії літератури, не були в змозі прийняти філологічні концепції Потебні в цілому, постійно виступали проти них, намагалися їх спростувати. Для формалістів, які бачили в мистецтві й літературі передусім засоби емоційної насолоди "дивовижністю", незвичайною ускладненістю, "грою" художніх форм, була чужою принципова спрямованість Потебні на історичну змістовність мови й літератури. Якщо Потебня вважав, що поезія відповідає самому духу мови, то для Р. Якобсона - "поезія насильство над мовою".
Потебня дуже негативно ставився до формалістичних крайностей у художній творчості, в поетичній мові. Він завжди стверджував, що висунення в мистецтві на перший план формальної сторони не може служити високим естетичним і етичним ідеалам. Водночас, іронічно ставлячись до поетів, котрі всіляко підкреслювали "новизну" своєї форми без відповідного художнього мотивування, Потебня висловлює глибокі думки щодо обов'язкового поновлення старих форм разом з появою нового змісту. "Хто розшукує слово не з тим, що б якомога точніше виразити думку, а щоб сказати покрасивіше, той не надає серйозного значення думці для себе… Звідси стає ясно, що справжні поети не ті, які силкуються здаватися такими і роблять із поезії наслідувальне ремесло, а ті, для яких це є справою їх душі, що такі поети дуже часто беруть готові форми для своїх творів. Але, певна річ, тому що зміст їх думок являє багато особливостей, то вони неминуче вкладають у ці готові форми новий зміст і тим змінюють ці форми" [12, с. 148].
Ті, хто справедливо виступає сьогодні проти догматичного розуміння реалізму як обов'язкової життєподоби художніх образів, можуть з певною настороженістю сприйняти висловлювання Потебні про "готові форми". Ось чому варто нагадати, що Потебня мав досить широкий погляд на реалістичне мистецтво і розумів можливості найрізноманітнішого відбиття в ньому дійсності. Щодо цього він з граматичною ясністю висловив свою точку зору: "У будь-якому мистецтві є своя умовна неправда, яка окрім особистих помилок, становить природу цього мистецтва, і, отже, з іншої точки, є вищою правдою" [11, с. 37].
Не випадково,розглядаючи твори російських критичних реалістів ХІХ століття (Пушкін, Гоголь, Щедрін), Потебня зазначає, що фантастичність, гротескність окремих їх образів зовсім не суперечить реалістичному зображенню дійсності, а лише поглиблює і алегорично виражає найхарактерніші її риси. "Фантастичність сумісна з реальністю" - ось висновок, до якого приходить Потебня в результаті дослідження гротескних образів письменників реалістів. [цитата за 9, с. 306].
Однак, Потебня завжди вважав, що під час розвитку будь-яких літературних форм основи поетичної мови мають спиратися на природну, мудру і ясну простоту, на глибоку художню доцільність. Основний його висновок щодо поетичної мови в цивілізованому суспільстві говорить; "В організованому суспільстві з серйозним ставленням до літератури складається і по відношенню до писемної мови суспільства совість, чуття користі, міри, краси, що однаково зв'язують письменника і читача. Думка повинна розвиватися, отже і мова повинна зростати, але непомітно, як трава зростає. Все, що зупиняє на самому слові, будь-яка не тільки неясність, а й політична незвичність його, відвертає увагу від змісту. Лише прозорість мови дає змісту можливість діяти легко, сильно, художньо" [цитата за 9, с. 146]. Думається, що ці висновки Потебні по-своєму глибоко відповідають на суперечки, які точаться серед сучасних письменників критиків щодо
Loading...

 
 

Цікаве