WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

між поетичним твором і словом, О.О.Потебня говорить, що відмінність тут полягає у більшій складності першого.
У зв'язку з теорією внутрішньої форми О.О. Потебня висловив ряд глибоких і тонких спостережень про співвідношення поезії і прози (тобто літератури і науки в його термінології), намагається визначити їх належність до людського пізнання. В своєму розумінні літератури Потебня виходить із її соціальної корисності і необхідності як важливого шляху пізнання дійсності і поділяє щодо цього тезу естетики Чернишевського про мистецтво - "підручник життя". Він недвозначно заявляє, що "поезія не є щось непотрібне, чим можна користуватись в хвилину дозвілля, а можна і не користуватися. Навпаки, поезія є однією із форм пізнання за допомогою слова" [цитати за 4, с. 169].
Тому Потебня настійно проводить думку про схожість поезії й науки як таких методів пізнання дійсності, що надають можливості одержати вірогідну, справжню катрину світу. На противагу тим, хто вбачав основу поетичності в міфологічному, релігійному мисленні, Потебня на прикладі багатьох міфологічних образів доводить, що поетичне мислення значно ближче до наукового, ніж до міфологічного.
Він стверджує, що поезія завжди готує і згодом виділяє наукове мислення, тоді як за панування міфологічного мислення - наукове неможливе.
"Поезія ,на думку Потебні, - є могутнім донауковим засобом пізнання природи, людини і суспільства. Вона вказує цілі науці, завжди знаходиться попереду її і довіку не може бути заміненою нею" [цитата за 9, с. 99].
Він звертає увагу на закономірні взаємозв'язки, взаємо переходи на різних рівнях поетичного і наукового мислення, зіставляє різні факти художньої мови і прагне проникнути в діалектику взаємодії образного і логічного мислення в мові, показати, як універсально вона може сприяти і "поетичному", і "практичному", науковому пізнанню дійсності. Потебня вважає, що перехід від мислення поетичного, конкретно-образного до практичного, абстраговано-логічного - закономірний крок у русі людської мислі по шляху пізнання. Нарешті - ще один висновок про те, що "поезія не раз коли-небудь в минулому людства й зрідка, час від часу, а постійно служить джерелом науки, яка в свою чергу живить нову поетичну творчість" [цитата за 9, с.72].
Водночас Потебня постійно повертається до думки, що для розробки наукових принципів розуміння і оцінки явищ літератури і мистецтва конче важливо розуміти їх специфічну відміну від науки. Він часто підкреслює, що поезія дозволяє людям розглядати різні сторони життя в усій сукупності їх зв'язків, суперечностей, особливостей, розуміти і подавати ці сторони в їх цілісному і так би мовити, "живому" вигляді. Саме тут Потебня вбачає такі переваги поетичного пізнання дійсності, які неможливо замінити навіть найбільш строгими методами точних наук. Він пише: "Наука розробляє світ, щоб знову скласти його в струнку систему понять; але ця мета віддаляється в міру наближення до неї, система руйнується від кожного фактора, що не ввійшов до неї, а число факторів не може бути вичерпаним. Поезія попереджує це недосяжне аналітичне знання гармонії світу; вказуючи на цю гармонію конкретними своїми образами, що не потребують нескінченої кількості сприймань, і, замінюючи єдність поняття єдністю уявлення, вона до деякої міри винагороджує за незавершеність наукової думки і вдовольняє властиву для людини потребу бачити скрізь цілісне і досконале" [цитата за 4, с. 153].
Потебня неодноразово докоряв за інтелектуалізм, за недооцінку ролі чуттєвого сприймання і осягнення мистецтва, намагаючись довести, що він зіставляючи мистецтво з наукою, розглядаючи його як шлях до пізнання, лише повторює те, що вже було сказано багатьма філософами від Аристотеля до Гегеля. Такого роду критика (особливо властива для формалістів 20-х років) пов'язана з упередженим і одностороннім підходом до філологічної спадщини Потебні. Насправді ж Потебня вважав, що художній образ веде людину до такого пізнання, в якому здійснюється осягнення світу не тільки і не стільки суто логічним, розумовим шляхом, а швидше синтезом мислі і почуття, невіддільними одне від одного. Відомо, що Потебня різко критикував визначення поезії як звичайного "судження в образах", яке було традиційним у багатьох "теоріях словесності" (Шевирєв, Буслаєв, Галахов). Він багаторазово підкреслював ,що на відміну від науки створення поетичного образу і користування ним не пов'язане з відомим хвилюванням, що останнє виникає у читача не як результат "передачі" думки, а як резонанс певних настроїв автора [цитата за 9, с. 59].
Розглядаючи наприклад поетичні тропи і фігури, Потебня особливо звертає увагу на їх можливості багатосторонньо виражати суб'єктивно-оціночну функцію, передавати почуття і настрої того, хто говорить і в зв'язку з цим відмічає: "Визначеність ставлення того, хто говорить до предмета мовлення примушує слухача ставитися до цього предмета так же" [цитата за 9, с. 340]. Потім Потебня блискуче підтверджує це положення аналізуючи численні приклади стилістичних образотворчих функцій різманітних фігур і тропів [цитата за 9, с. 352-355].
Інтенсивні процеси поділу праці, що в наші дні диктуються науково-технічною революцією, неодноразово відбивалися в літературознавстві. Спроби поділити різні сфери аналізу літературних явищ зустрічаються досить часто. Набули поширення і погляди, згідно з якими лише локальне вивчення тексту від слова до слова з навмисним відсіканням усіх поза текстових нашарувань, може привести до вірогідних наукових результатів (В. Кайзер, Е. Штайгер, Р.Якобсон, Ю. Лотман та інші).
Однак поряд з цим усе сильніше розвиваються й інші тенденції. Адже сам дух сучасного наукового прогресу вимагає не тільки спеціалізації, але й найсміливіших узагальнень, широти погляду, що дозволяє зробити крок від звичайних "арифметичних" дій до якісно нових "інтегральних" рішень. В останні роки літературознавство все частіше починає звертатися до ідеї про необхідність суто наукового розуміння структурної цілісності художнього твору, прагне осмислити останній як унікальне, принципове, нове ісамобутнє явище, підійти до поетичного слова з точки зору тісних зв'язків, між художньою культурою й іншими формами діяльності людини.
Ідеї Потебні щодо цілісного підходу до художнього твору як до живої картини буття, про співвідношення й нероз'єднаність усіх йог компонентів і нині не втратили свого значення. Ось, наприклад, що говорить вчений літературну критику у зв'язку з необхідністю розглядати увесь твір в цілому: "Якщо будь-яка галузь знання є продукт великих зусиль думки, то зосередженість знань, зумовлена тим, що поетичний твір важливий для нас, як конкретне ціле, є справою тим більш важкою. Тому "Lart difficile la critique est visee" може бути справедливим лише стосовно пирхання з приводу художнього твору, а не до наукової критики. Визначні критики більш виняткові, ніж визначні художники і поети" [цитата за 9, с. 110].
Потебня завжди прагнув підійти до мови і літератури як до живих, рухомих явищ, як до "постійної роботи духу". Відомо, що останнє формулювання належить Вільгему Гумбольдту, праці якого відіграли важливу роль у формуванні наукового світогляду Потебні. Однак на відміну від більшості послідовників
Loading...

 
 

Цікаве