WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

мові.
Але в той же час мова як творчість народу завжди передує індивідуальним актам мовлення. Індивідуальний акт мовлення передбачає того, хто говорить, і того. хто слухає, розуміє, а це вже передбачає колективну мову творчість.
Існує така традиція, що здобутки мовної творчості передаються з покоління в покоління протягом тисячоліть, а проте кожне нове покоління вносить у мову щось своє, нове, і в наслідок змінює ту мову традицію, яка дісталась у спадок від предків. У цьому виявляється антиномне необхідності і свободи в мові. Вплив мови на людину - це свідчення мовної обов'язковості, зворотній вплив людини на мову - це вплив принципу свободи, бо в людині може народитися те, чого не можна пояснити, виходячи тільки з попередньої традиції.
Отже, віддаючи належне науковій вартості мовних антиномій Гумбольдта можна не погодитися з тими висновками, які з них виводить німецький мовознавець. Він сам вважав, о причина відмінностей у будові мов криється у відмінностях народних характерів, тобто він суперечить власним положенням: якщо мова є творіння духу, то вона, по-перше, не самостійна, тобто зв'язана з ним, а не божественно необхідна; по-друге, вона не потребує єдності з духом й відмінна від нього; по-третє; походження мови від народного духу є цілком людським.
"Надто помилковим - пише О.О.Потебня, - було ю порівняння знаменитих антиномій Гумбольдта з мимовільними і несвідомими логічними помилками на зразок тих, які ми бачимо у Беккера. Відмінність між Гумбольдтом й Госккером та, що перший - великий мислитель, який завжди відчуває, що могутні поривання його думки безсилі перед трудністю завдання, і завжди зупиняється перед невідомим, а другий у кількох дрібних фразах бачить до всіх таємниць життя й мови; перший, помиляючись, вказує нові шляхи науці, а другий тільки на собі доводить непридатність старих. Розв'язати питання про походження мови і відношення її до думки, за Беккером, - значить назвати мову організмом. За Гумбольдтом - примирити існуючі в мові суперечності мовлення і розуміння, суб'єкта і об'єкта , і індивідуума і народу, людського і божественного [цитата за 4, ст. 31]
Суперечності мовлення і розуміння Гумбольдт пояснює єдністю людської природи, тобто існування мови народу. Так само розв'язується суперечність суб'єкта й об'єкта, свободи і необхідності. Що ж до розв'язання антиномії людського й божественного в мові, то ту Гумбольд заявляв, що уявити собі ту внутрішню єдність. Яка стоїть над цією антиномією, неможливо. Цього не можна розуміти, бо ми не маємо навіть найтемнішого чуття якоїсь свідомості, крім індивідуальної.
Суперечність людськості і божественності мови, зауважує О.О.Потебня, можна було б, очевидно. Розв'язати так само, як замирюється суперечність об'єктивності і суб'єктивності, тобто ствердження єдності людського доху з божественними, яке б цілком відповідало єдності об'єктивного й суб'єктивного в мові. Таким чином, у створенні мови божество саме собі служить обмеженням. Проте Гумбольдт не намагається примирити суперечності божественного й людського в мові такою дивовижною побудовою, що передбачає в богові миттєво - індивідуальну і конечну природу, і залишає згадку суперечність нерозв'язаною.
"Так само мало піддається метафізичним перетворенням інша суперечність, що мова залежить від духу і самостійна, і щодо цього вона відрізняється від першої тільки тим, що в ній більше помітні помилки Гумбольдта. Самостій6нйсть мови не викликали б ні найменшого сумніву, коли б вона не виходила за межі загального закону людської діяльності, за яким усякий твір стає однією з обставин, що зумовлюють наступну діяльність самого творця. Але, якщо Гумбольдт стверджує тотожність мови і духу, якщо він намагається вийти з кола: "без мови немає духу, і навпаки - без духу немає мови" таким чином, що підносить поряд і дух, і мову до найвищого начала; то це повинно бути наслідком якихось непорозумінь. Такі розв'язання заступає дорогу дальшому дослідження, ототожнюючи питання про походження мови і походження духу, тимчасом як не можна в собі задумати переконання, яке дедалі більше посилюється фактичним вивченням мови, що ці питання нерівносильні і окремі один, щодо одного" [цитата за 4, с. 33-34] - говорить О.О. Потебня.
Проте це ніякою мірою не порушує закону необхідності слова для думки, яка за О.О. Потебнею виникло в наслідок такого складного процесу, є засіб насамперед розуміти самого себе і одночасно воно служить посередником між людьми, установлюючи між ними розумовий зв'язок, а також посередником між новим сприйняттям і попереднім запасом думки. ІІІ
"При створенні слова, - пише О.О. Потебня, - а також і в процесі мовлення розуміння... одержане вже враження зазначає нових змін, ніби вдруге сприймається, тобто, одним словом - апперципується" [цитата за 4, с. 84]. Отже апперцепції, як свідчить учений, спостерігається скрізь, де дане сприйняття доповнюється, пояснюється наявним, хоч би навіть найнезначнішим запасам інших.
Первісним словом людської мови, на думку О.О.Потебні, був вигук. Він займає особливе місце серед інших слів. Відмінність між звичайними словами і вигуками, вважає учений, полягає в тому, що у звичайному слові інтонація грає другорядну роль. Порівняно з його змістом, на відміну від вигуку де їй належить першорядне значення. Інтонація дає можливість зрозуміти почуття людини, навіть коли вона говорить незрозумілою нам мовою. Другою, важливою рисою вигуку є те, що. На відміну від слова, яке завжди викликає у людини якусь думку, вигук, будучи рефлексом почуття, не відтворюється як думка ... вигук знищується зверненою на нього думкою, подібно до того, як почуття руйнується самоспостереженням, яке необхідно додає щось нове до того, чим зайнята була свідомість під час самого почуття" [цитата за 4, с. 71]
Звідси випливає третя характерна риса вигуку. Для того, щоб усвідомити якесь явище, треба зробити його предметом своєї думки. Але цей вигук залишається поза свідомість того. хто його вимовляє, як і поза свідомістю того. хто його сприймає. Вигук сприймається як знак наявності почуття у кого-небудь.
Проаналізувавши відмінності між вигуком й словом, О.О.Потебня показує далі, як ці відмінності стираються у процесі переходу деяких вигуків у слова. У цьому виявляється процес утворення мови - набуття людиною здатності розуміти себе й інших людей. Слово набирає об'єктивного змісту, стає зрозумілим для всіх.
О.О.Потебня окреслює умови народження слова, які можуть мати індивідуальний і колективний характер. Зміст слова, яке ми вимовляємо,супроводжується почуттям. Саме почуття людини, яка вимовляє вигук, зменшується при переході вигуку в слово. Зменшення інтенсивності почуття сприяє зрозумілості змісту слова, а також форми, якої воно набирає.
Складні взаємовідношення змісту і форми слова знайшли своє висвітлення у вченні О.О.Потебні про внутрішню форму слова.
Проблема внутрішньої форми слова вперше була висунута Гумбольдтом і розвинута далі представниками психологічного напрямку в мовознавстві - Штейн талем, Лацарусом, Вундтом і Потебнею. Свідомість людини, як твердив Гумбольдт, з великої кількості ознак предмета обирає лише одну, фіксує її у мові і робить представник усього комплексу ознак, з яких складається
Loading...

 
 

Цікаве