WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

переродження в бік точнішого й глибшого виразу людської думки.
Отже, підсумовуючи критичний розгляд наведених вище теорій походження і розвитку мови, можна сказати, що всі вони, зрештою, мало чим відрізняються одна від одної. Їх помилки можуть бути зведені до однієї - абсолютного нерозуміння прогресу. Для теорії свідомого винаходу прогресу у мові неможливий, до виявляється тільки тоді, коли він уже не потрібний, для теорії божественного походження прогресу. Для теорії свідомого винаходу прогрес у мові неможливий, бо виявляється тільки тоді, коли він уже не потрібний, для теорії божественного походження прогрес повинен бути регресом, для Баккера і Шиллера він може існувати хіба що в русі звуків. Усі ці теорії розглядають мову як уже готову річ і тому не можуть пояснити, звідки вона взялася.
Подолати хибні погляди на суть і розвиток мови та мислення, як вважає О.О.Потебня, можна, звернутися до вчення Гумбольдта, розгляду наукових положень, яким присвячено окремий розділ у праці "Мысль и язык".
Хоч учення Гумбольдта і не розв'язує питання, яке цікавить О.О.Потебню, - відношення думки до слова, але обійтися без цього вчення не можна, бо воно промиває світло на ті суперечності, які закладені у мовних явищах, та на її перешкоди, що їх треба подолати для досягнення мети. З загальнолінгвістичної концепції Гумбольдта О.О.Потебня сприймає не все. Він відмежовується від грубого раціоналізму, певну данину яком віддав видатний німецький лінгвіст, йому чужі також ті твердження дослідника, що заводили думку у полон метафізичного туману, - саме там, де науковий аналіз поки що виявлявся безсилим прояснити так звані темні явища мови.
Гумбольдт, видатний німецький учений і державний діяч, зробив значний внесок у розвиток передової науки Німеччини першої половини ХІХ ст. його наукові інтереси були надзвичайно широкими. Прекрасне знання європейських мов, а також баскської, санскритської, китайської та індійських мов Америки, активне використання матеріалу давньоєгипетської, японської та інших мов світу зумовили незвичайно широкий лінгвістичний світогляд ученого, стали основою його глибоких спостережень.
Загально лінгвістичні ідеї Гумбольдта випливали з його історико-- філософської концепції, що ґрунтувалася на досягненнях німецької класичної філософії, насамперед на ідеях Канта, Шемпінга, Гегеля та інших.
На філософську думку тих часів великий вплив мало учення Канта про суперечності (антиномії) чистого розуму, що започаткували діалектичну традицію в німецькій класичній філософії. Як твердив Кант, спроба розуму дати теоретичну відповідь на питання, що таке світ як безумовне ціле, веде до суперечностей, до відповідей, які взаємно виключають одна одну. Ґрунтуючись на цьому, Гумбольд доводив, що спроба розуму дати відповідь на питання про те, що являє собою мова, призводить до протилежних визначень. Які, проте, характеризуючи мову з різного, часом протилежного боку, розкривають глибинну суть мови в усій багатогранності її ознак. Через усі наукові праці вченого проходить ідея ідеальної абсолютної свідомості, яка в тій чи іншій формі реалізується й виявляється у мові Д.О. Посебна у цьому питання, особливо в ранній період формування свого світогляду, стояв на позиціях лінгвістичного психологізму, стверджуючи, що розвиток мови зумовлений розвиток індивідуального людського мислення. Для нього більш прийнятними були погляди. Штейн тала і Лаураса.
Ось чому, розглядаючи антиномії та ідеї Гумбольдта, О.О.Потейна інтерпретує і розвиває їх з позицій лінгвістичного психологізму. Дослідник зазначає: "У викладі антиномій Гумбольдта ми йдемо слідом за Штейталем" [цитата за 4, с.23]
За Гумбольдтом, мова - це діяльність духу. Дує є реальним визначальним фактором щодо мови Гумбольд виховать із загальної ідеї людського духу, що носить конститутивний характер і одвічно притаманна людському колективу, але в конкретній історії ця ідея проявляється в доступній емпіричному пізнанню формі духу народу. Формою виразу народного духу є мова народу, національна мова. Погляд Гумбаольта на мову як на безперервну діяльність. а не як на щось закам'яніле, знаходив у О.О. Потебні активну підтримку і дальший розвиток у застосуванні його до аналізу нових мовних явищ.
"Визначення мови як роботи духу, зображаючи істотною ознакою мови рух, прогрес, підносить Гумбольдта над усіма попередніми теоріями" [цитата за4, с. 24], - писав О.О.Потебня.
До висновків
Отже, мова - це постійна діяльність. спрямована на перетворення членороздільного звука у вираз думки так виникає відома гумбольдтівська антиномія: мова такою ж мірою діяльність, як і твір. Ця антиномія наштовхнула її автора на нову ідею, що стала надбанням світового мовознавства, - ідею необхідності розрізнення мови і мовлення як взаємозв'язаних і водночас різних об'єктів наукового дослідження.
Отже, з гумбольтівського визначення мови як діяльності, залишається незрозумілим відношення слова до думки. Проте ця незрозумілість усувається наступним твердженням ученого - мова є орган, що створює думку, - яке викликає нові важливі суперечності, пов'язані з антиномією діяльності і твору: мислення, діяльність цілком внутрішня і суб'єктивна, часом стає чимось зовнішній і відчутним, стає об'єктом, який повертається до свого початкового джерела. При цьому думка не втрачає своєї суб'єктивності.
Якщо, при самому народженні слова в ньому виявляється протилежність об'єктивності й суб'єктивності, пов'язана з протилежністю мовлення й розуміння - мовних антиномій, на які вказував Гумбольдт. Тому їх можна інтерпретувати так: мова є необхідною умовою мислення окремої особи, бо в дійсності розвивається лише в суспільстві, не тільки тому, що вона розуміє саму себе. Взаємозв'язок мовлення й розуміння представляє протилежність об'єктивності й суб'єктивності: об'єктивність посилюється, коли той, хто говорить. Чує з чужих уст своє власне слово, й тому об'єктивність тут не втрачається, а, навпаки, підноситься, оскільки думка в слові перестає бути належністю однієї особи. Особиста думка, стаючи надбанням інших, приєднується до того. що є загальним для всього людства і що в окремій особі існує як видозміна, яка вимагає доповнення з боку інших осіб. Отже, мовлення й розуміння є одночасно і протилежність окремого й загального.
З протилежності мовлення й розуміння випливає, що мова є посередником між людьми й сприяє досягненню істини в колі людської думки, одночасно вона є посередником між об'єктивним світом та людиною, в цьому й полягає поєднання в собі об'єктивності й суб'єктивності. Об'єктивний світ існує незалежно від мови. Людина може наблизитися до цієї об'єктивності сфери з допомогою притаманних їй засобів пізнання і чуття, тобто суб'єктивним шляхом - через мову. Мова - це засіб не стількивиражати вже готову істину, скільки відкривати раніше невідому. У відношенні до людини, що пізнає світ, вона є чимось об'єктивним, а по відношенню до пізнавального світу - суб'єктивним.
Мова відзначає Гумбодьдт, - це творіння народу, але одночасно вона є продуктом творчості окремих осіб, бо кожного разу вона відтворюється, живе, змінюється тільки в устах окремих індивідів. Так постає ще одна антиномія - антиномія колективного та індивідуального в
Loading...

 
 

Цікаве