WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Паотербна вказує на те, що повне розбиття сил та переваги егоїстично-матеріалістичних тенденцій так серед університетської молоді, як і серед українського громадянства взагалі, це лише наслідок того, що ми несвідомі. Так, що перш за все треба собі усвідомити свою національну окремішність, пізнати дані прикмети свого народу, щоби на тій основі наладнати зв'язок з надіями народу, як цілісності, і щоби в собі самім відчувати його майбутнє.
Для усвідомлення собі підсвідомих підвалин укр. національності треба пер усього самому добре пізнати і засвоїти собі укр. мову, що без її вивчення, як казав Потебня, всі укр. змагання будуть збудовані на піску. Це відноситься і до теоретичних студій над явищами укр. мови і до практичного використовування укр. мовних засобів.
Наукові студії над укр. мовою, відкриваючи її своєрідності, її відмінності від інших мов, мають в цьому процесі усвідомлювання своєї національності і в процесі витворювання ідеї національності велике значення. Вони очищають цю ідею від різних суб'єктивних фікцій та ставлять її 6на тверді основи об'єктивної національності. Практичне використання і удосконалювання укр. мови привело до повного розвитку усіх сил нації і до найбільш продуктивного їх виявлення. Це перший крок до оздоровлення і скріплення національного організму.
Далі треба пізнавати усі духовні скарби і історичні переживання нації, які теж повинні стати складовими елементами національної свідомості і основою для розбудови національної ідеї. Такі науки, як етнографія і історія, мають через те своє особливе національне значення. Їх здобутки мусять стати загальним духовним майном найширших верст укр. суспільства.
З тим в'яжеться вимога загальної освіти в національному дусі, такої, яка використовувала би усі витвори народної психіки та все стояла би у зв'язку зі скарбами національної традиції. Вже в молодім віці, під час своїх університетських студій в Харкові, Потебня роздумує зі своїми товаришами над потребою в організації виховання і шкільництва на національних основах. Пізніше під час свого перебуття в Німеччині, він із задоволенням зауважує, що і там такі питання є предметом наукових дисциплін і у своїй кореспонденції не забуває дальше розбуджувати зацікавлення до них серед укр. громадянства.
Бистрим поглядом глибокого мислителя він бачить ті невидні нитки, що зв'язують поодинокі ділянки життя нації, бачить, як шкоди чи занедбання на одному боці, ведуть на поганих наслідків на другому боці. Разом з німецьким ученим Рільом він вказує, як н.пр. музична освіта в народному дусі причиняється до загального духового здоров'я, та як промахи і занедбання на цьому полі викликають недужий стан свідомості взагалі разом з від'ємними явищами на полі загальної моралі. Аналіз культурного життя німецького народу, який він найшов у творах Ріля, виникає у нього цілий ряд думок про культурний розвиток українського народу, про потребу і вартість музичної освіти в народному дусі, про тісний зв'язок між долею музики з одного боку і всіх інших явищ громада життя з другого боку.
Отже змагання до усвідомлення у собі національності це одночасно прагнення до зв'язку, до визволення себе від влади грубих особистих інтересів і до громадської сили, як наслідку сили одиниці. Єдиний тривалий поступ це той, що зачинається від одиниць і від них поширюється кнурами, той, що іде з громади. "Якщо хочемо зв'язку університету. Громадянства, цілого народу, - кінчить свої увагу Потебло - то перш усього очистили свої серця і замисли. Влада, вплив, матеріальна сила приложаться самі собою" []
Ціле питання національного відродження зводиться в кінці на розбудження у членів даної нації тих психічних сил, що їх можна назвати свідомим національним хотінням. Це вже не ті підсвідомі чинники, що ще нашим дідам вистачало на збереження власної національності, ані не ті неясні мрії і несмілі бажання, що ніколи не можуть бути тривалим мотором нашої активності і продуктивності у якій несуть ділянці життя. Це ясне, свідоме своєї цілі і непохитне хотіння. Що виростає з усесторонньої і глибокої свідомості своєї національної окремості та зі зв'язаної з тим сильної віри у власну, хоч би лише потенціальну, рівно вартість.
Національна ідея приводить цілу націю не лише в ділянцінауки чи мистецтва, але і в громадсько-політичному житті до об'єднання, до більшої життєздатності, до творчої консолідації своїх внутрішніх сил і до смілої та витривалої відпорності на всі зовнішні удари і шкідливі впливи національна іде збільшує особисті здібності людини, визволяє її з обіймів нудьги і егоїстичного матеріалізму та витворює почуття національної солідарності, що не дозволяє байдуже відноситися до найменшої частини нації.
Звідси випливають окремі виховні обов'язки для інтелігенції і в у відношенню до себе і у відношенню до широких народних мас. Освічені верхи нації повинні поглиблять свою освіту в напрямі об'єднання з "містичним ядром" чи "Душею" нації, щоби втой спосіб самим доходити до усвідомлення підсвідомого хотіння нації, а одночасно повинні і у інших його розбуджувати.
"Освічена людина - каже Потебня - більш витривалу своїй народності ніж простолюдець... Літературно освічена людина свого народу має цей плюс перед простолюдцем, що на нього впливає багатовікова струя народного життя, а на простолюдця лише незначна частина народної традиції, звичайно майже виключно усна традиція одної місцевості" []
Сила цілої нації може з'явитись лише як наслідок сили одиниць. Згідно з тим кожний мусить зачинати розбудову нації від себе самого. Плекаючи наперед у себе ідею національності та перетворюючи підсвідоме національне змагання у свідому активну волю. Від такої волі одиниць залежить дальший розвиток їх нації.
Потебня добре бачив, у якій сфері людської душі лежить та сила, що веде до розв'язки таких питань як самостійність нації. Збереглося кілька його надзвичайно цінних слів, з яких бачимо. Що це якраз сфера волі, сфера хотіння, звідки і він сподівався вирішення української справи.
Таку були погляди Потебні про саму суть нації і про можливість перетворення української етнографічної маси на повноправну українські націю. І, лише маючи на увазі сучасний йому сумний стан української нації, він міг висловитися так, як про це згадує Освеніно-Куліковський у своїх спогадах. Про будучність української нації він цілком певно думав не так скептично. Як про це інформує Куліковський. На це вказує ціла система думок Потебні. Він вірив у можливість дальшого розвитку української літератури і життєздатність української нації взагалі. Самі думки Потебні не дозволяють нам ставити його в один гурт з тими його сучасинками (Метлинським, Костомаровим) котрі думали, що українська мова і українська нація завмирає і з поширенням вищої культури і цивілізації мусить цілком зникнути.
Можна би зробити Потебні закид, що він при своїх теоретичних міркуваннях про націю, звертав усю увагу лише на культурно-національний бік справи, неначе забуваючи про велику вагу політичної - державної сили для розвитку нації. Можна би зробити йому закид, що він до державної незалежності України взагалі не додумався. Можна би також оправдати його тими конкретними історичними обставинами другої половини 19 століття,
Loading...

 
 

Цікаве