WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

народи, при розвитку національних своєрідностей поодиноких слов'янських народів, були не зовнішні впливи, лише внутрішні зародки.
Це порівняння вживає Потебня для подальшого розвитку своєї думки. Подібно як музика, треба учити вибравши для цього один інструмент, так і для розумового розвитку дитини найкращим інструментом є мова матері. Багатомовність в ранньому дитячому віці, на думку Потебні, дуже шкідлива і залишає сліди на ціле життя. "Знання двох мов в ранньому віці це не є опанування двох систем і передавання одного і того самого кола думок, лише роздвоєння цього кола, через що затруднюється досягнення одно цілого світогляду та перешкоджається науковій абстракції" [ ]. Приклад Пушкіна, Тютчева й інших, котрі вже в дитячому віці говорили кількома мовами не суперечить загальному правилу. Велика талановитість може перемогти шкідливий вплив багатомовності, але справжня геніальність виявляється лише в одній мові. В таких визначених одиницях, як Тютчев, діяльність думки при допомозі чужої сови без сумніву відбувалася не лише зі шкодою для думки в рідній мові, але також зі шкодою для загальної продуктивності.
У самого Тютчева - каже Потебня - можна зауважити "вузькість сфери набутої його російською мовою. Він зробив би більше, як би при такім самім таланті і при такій самій праці опанував лише одну мову, а інші знав лише в такій мірі, настільки це потрібно для розбудження думки, що іде по колії рідної мови. Тютчев, що складав вірші лише на російській мові, а листи і статті писав лише на французькій, був для Потебні "найкращим прикладом того, як уживання такої чи іншої мови дає самій думці такий чи інший напрямок, або навпаки, як прочуваючи, що надходить даний напрямок думки, людина переходить до такої чи іншої знаної їй мови" [ ].
Питання багатомовності це питання гігієни думки і вона, на погляд Потебні, мусить колись дочекатися наукового пояснення. На думку Потебні, що коли психологія доживе до кращих часів, то в ній буде окремий розділ про "недуги думки в дитячому і зрілому віці як наслідок багатомовності.
На міжнародному конгресі в справі двомовності, який був скликаний у 1928 р. в Люксембурзі заходами Женевського міжнародного юра для справ виховання, де предметом нарад були психологічні і педагогічні проблеми, пов'язані з тим, що дитина змалку вчиться в чужій, не матірній мові, і де розглядено, який вплив має двомовність на духовний розвиток дитини, всі дослідники (Гемс, Сагер, Францс Сміт) на основі зібраних спостережень дійшли до однакового висновку, що матірна мова має своєрідну духовну вартість і найкраще надається для розумового розвитку дитини, та що школа не повинна про це значення рідної мови забувати; а далі, що двомовність, залежно від ступіня мовних здібностей дитини, більше або менше шкідлива і часом спричиняє у дітях поважні психічні збурення. На основі дослідів висловлено, що двомовність відбирає також фантазію та може бути причиною таких збурень, як загальна неповоротність, ліворучність, загикування. Взагалі стверджено експериментально, що двомовність впливає гальмуючи у дітей у шкільній науці, далеко вищий інтелектуальний розвиток у тих дітей, котрі вживають лише одну мову.
Сам Потебня дійшов до таких самих висновків. На його думку здоров'я засвоєння чужих мов повинно випливати або з потреб практичних (як торговельні відносини), або з потреби поширення границь думки. Таких цілей в ранньому віці нема і тоді чуже слово, що здобуває собі місце поруч з рідним, не додає нічого до знання, лише, як чуже мертве тіло в організмі, спиняє і псує діяльність цього організму.
У зв'язку з цим, Потебня спирається також на визначеній ролі матері при підготовці людини для дальшого життя. Подібно як музична освіта, так й розумовий розвиток дитини повинен відбуватися при помочі одного інструмента, а саме материнської мови. Обов'язком матері є багато з дитиною говорити рідною мовою і таким способом давати їй нагоду багато розповідати і розмовляти.
Про шкідливий вплив багатомовності у малих дітей на витворювання характеру Потебня не сумнівається, але сам не обговорює цього складного питання. За те докладніше розглядає шкідливі наслідки чужомовної школи для розвитку розумових здібності школярів і цілої нації, маючи на увазі перш за все найбільші для нього болючі відносини на українських землях, де мали змоги розвивати свої здібності на природній основі рідної мови і змушені були у більшості жити життям слабо розвинених духовних калік. "Бо чужомовна школа, - каже Потебня - чи це буде школа в тісному розумінні, чи солдатчина, чи школа життя, взагалі, має приготовити зі свідомості учнів рід палімпсесто при чому її учні і при однакових інших умовах будутьзалишатися позаду тих, котрим в школі можна було не забувати попереднє, лише учитися, тобто прикладати шкільні додатки знання до поза- і передшкільних його записів" [ ].
Такий стан приводить до безнадійності, яка породжується із свідомості і в свою чергу шкідливо впливає на дальші успіхи. Це звичайна доля денаціоналізованого народу, для якого вже сама умова й моральна підлеглість витворює цілий ряд не пригожих умов існування.
Чужомовна школа веде в кінці до розриву між простим народом і освіченими верствами і так приготовляє смерть нації. Зв'язок, що його найбільш очевидним виразом є єдність мови систематично розвивається. Країни, в яких цей зв'язок єдності мови між станами розірваний, як Малоросія, самі до деякої міри засуджені на загибель і принесуть загибель іншим.
Розуміючи, яке велике значення має питання рідної мови для нормального розвитку людини і для розгорнення сил цілої нації, Потебня тим болючіше відчував увесь тягар обрусительної політики на Україні. В деяких його наукових працях, як наприклад, в рецензії на збірник народних пісень Я.Головацького, не можна не бачити протесту проти усіх тих теоретиків на лоні науки, що в різний спосіб це насильство оправдували і підтримували. В такій рецензії, а також у його праці про "Мову й національність", знаходимо цілий ряд незвичайних зауважень про саму суть і наслідок денаціоналізації.
"Є два види націоналістів" - каже Потебня, розуміючи під назвою "націоналісти" свідомих провідників, теоретиків і організаторів життя цілої нації. "Одні (А) стоять на становищі проковтуючи, а другі (А) на становищі проковтаних. Моральність, правда більше на боці останніх". "Про групу "А", тобто про групу гнобителів, - додає Потебня - можна у більшості сказати: може ти Москалю і добрий чоловік, та теорія твоя злодій". "Вони носяться з свідомістю своєї вищости: їх шлях до ідеалу людського розвитку ліпший; хто не хоче іти туди, куди вони гонять, цей грішить проти Провидіння, проти розуму історії. Їм бажано вважати сам успіх критерієм вартості, та проти того можна зі становища "Б" зауважити, що бур'ян заглушує траву і пшеницю [ ].
Хоча ці зауваження Потебні виросли на грунті сучасних відносин на Україні в межах російської держави, коли національність російська використовуючи свій державний апарат, _________ національність українську, то вони ще й нині цілком актуальні і мають своє загальне значення. Їх можна так само добре віднести і до деяких сучасних теорій, які мають на меті
Loading...

 
 

Цікаве