WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

Філософсько-лінгвістичні погляди Олександра Потебні - Реферат

своїй книжці "Мова і національність" (Чернівці 1912) говорить про піднесення темних некультурних мас "зневолених народів до рівня культурних націй", хоч далі, коли говорять про українців і про інші недержавні народи, вживають на їх означення переміну слів "нарід" і "нація".
І у інших сучасних теоретиків уркр.відродження, п.р. у В'ячеслава Липинського, слово "нація" теж вживається не все в однаковому значенню. Часом воно означає лише найвищий ступінь розвитку такої групи людей, яку звичайно називаємо народом чи нацією, а деколи також всякий інший, хоч би і дуже низький. Ступінь нерозвиненої ще нації. "Наша нація, - каже Витинський - якщо вона має стати націю, мусить перейти через стадію персоніфікації свого містичного, і раціонального, стихійного почуття національної індивідуальності в особі репрезентую чого цю національну індивідуальність голови своєї національної держави. Ми досі не розвинулись в націю через те, що під час Рухни знищили свою козацьку монархію. Весь час від смерті Великого Богдана був для нашого національного розвитку, як слушно каже Драгоманов, "пропащим часом". Без надолуження того "пропащого часу", ... ми на віки останемось нацією недорозвиненою, нацією в літературі, нацією калікою, одною з тих, яких багато було і єсть ще й тепер в Європі []
Потебня не пов'язував з поняття "нація" поняття державної приналежності чи державної незалежності, але зв'язував з ним поняття певного вищого ступеня самостійного національно культурного життя і, під враженням сумного стану на Україні, мав навіть один раз висловитися, що укр.. "нація обернулася в етнографічний матеріал придатний хіба для наукових дослідів" []
Зрештою він теж вживав слова "народність" і "національність" на першому і не робив між ними ніякої різниці. Тим самим слово "національний" означає у нього тільки, що властиво для якоїсь нації.
Зрештою слово "нація" має вже цілу свою історію і досить велику літературу. Лише коротко згадаємо, що н.пр. у давніх Римлян довший час назва "natio" вживалося лише на означення примітивних і нічим незамінних народів. Історично і культурно визначні народи позначувалися словом "gens", а народ, який стояв на найвищому ступені розвитку культури і політичної організації називався "populus". Пізніші віки внесли до поняття "нація" примітку політичної активності в протилежність до пасивної маси, так, що н.пр. у поляків довгі часи "нацією" була лише шляхта.
Найновіша суб'єктивна теорія нації приймає волю одиниці за рішаючий критерій для зарахування її в склад якоїсь нації і всякі об'єктивні елементи національності висуває на другий план. На наш погляд в такий спосіб можна вияснити лише деякі виїмкові явища з ділянки національної патології, але робити з того загально-важливу теорію національності ніяким чином не можна. Ядро нації це щось об'єктивно дане, а його розвиток це вже завдання свідомих зусиль одиниць то, що від того ядра відзначають, і ті, що із іншої національності
сфери до нього пристають і творять лише другорядне явище в життю нації, спиняючи або прискорюючи її розквіт.
Цих кілька вступних уваг про значення самих термінів кидає вже трохи світло на саму суть тих спорів, що в них цих термінів уживається. Пояснення значення термінів "нація", "національний", "національність" і "націоналізм", які все ще викликають дуже різноманітні асоціації, вказує, що дуже часто спір ведеться лише за слова, а не за думки.
На нашому грунті сама проблема української національності затемнювалася під впливом великої сучестивної сили многозначного терміну "Русь", а ще більше під впливом політичних бажань наших сусідів, що їм свідомо чи несвідомо служила їх наука, підтримуючи ці тенденції своїми гіпотезами. Ще й нині в науціі панує, наприклад, гіпотеза про давню добу праруської національної єдності, тобто перш за все єдності мови, хоча на підтвердження такої гіпотези нема ніяких, ні історичних, ні філологічних, ні інших доказів. Ясно, що така теорія, завоювавши також поле української науки, тільки підривала національну силу українців, а підтримувала відомі обруситильні тенденції на Україні, відбираючи перш за усього в української мови право на окреме існування. Та теорія про єдину "руську" народність, що мала обіймати усе східне слов'янство, часом витупала навіть з претензіями об'єднати всіх слов'ян в одну націю з одною літературною мовою. Так слов'янофільські ідеали виродилися в кінці на російському грунті.
До елементів офіційної "руської" народності, проповідуваної в 40-их рр. під час спорів між російськими слов'янами і западниками, належала також вірність царю і православній вірі. В розумінні тодішніх апологетів російського самодержав'я "народність" зводилася до оборони основних принципів російської імперії.
Ту теорію про єдину "руську" народність після невеликої перерви відновлено знову при кінці 70-х і у 80-их рр. Українська мова, а тим самим і українська нація, опинилася тоді під важким тягарем смертногоприсуду з 1876 р.
В таких часах доводилось Потебні висказувати і обороняти свої строгі наукові погляди про українську мову і народність. Те, що він в тій справі говорив і писав, мусимо нині цінити як знамениту і смілу оборону української нації в найтяжчому періоді нашого невольницького життя.
Науковий аналіз поняття "нація" доходить звичайно лише до з'ясування декількох його складових елементів, до з'ясування декількох атрибутів нації, таких як спільнота мови, спільнота історико-культурних переживань і бажань. Але досвід показує, що все те ще не вичерпує усього змісту поняття нації, не розгадує самої суті національної своєрідності даної групи людей, не з'ясовує факту самих народів і основ дальшого розвитку нації, як цілості. Ті невідомі сили, ті невідомі підвалини, з яких виростають різні зовнішні прояви національного життя, звичайно називають ядром нації. Тому, що неможливо схопити його раціональними засобами, говорять звичайно лише загально про "містичне ядро нації", як про щось, об'єктивно даного, що живе у підсвідомих глибинах етнографічної маси, та що може видобутися на поверхню свідомості і стати керманичем усіх національних змагань в усіх ділянках життя. Об'єктивна національність може вийти із темних глибин підсвідомого хотіння на ясний шлях свідомих зусиль волі. На грунті даної нації можна і треба плекати ідею власної національності не лише у формі пізнавання власної національної своєрідності та у формі ясної культурної і політичної програми, основаної на такім пізнанню. І лише ідея національності, координуючи свідому волю одиниць забезпечує в нинішні часи дальше існування і розвиток нації як цілості. Національність лише тоді стане підкладом модерної нації, коли, випливаючи з незнайомих глибин людської природи, при помочі усвідомлення і витривалої праці інтелекту, перетворить своєрідність ірраціонального чуттєвого наставлення на послідовний ряд актів свідомої волі. В такому розумінні сильну національну волю даної людської громади можна вважати критерієм її життєздатності як нації.
Такі були у загальних рисах погляди О. Потебні про суть національності.
Про сам процес повстання нації находимо у Потебні лише короткі натяки, на його думку рішаючим чинником н. пр. при диференціації слов'янської сім'ї на окремі
Loading...

 
 

Цікаве