WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Токвіль Алексіс (1805-1859) - Реферат

Токвіль Алексіс (1805-1859) - Реферат

він бачив на власні очі, знищує розвиток демократії. Усе його наукове і політичне життя були віддані справі узгодження цієї віри в єдність теорії та практики і палкого прагнення застосувати свою теорію заради збереження того, що для нього мало значення сакральної речі, - свободи.
Але що ж тоді він має на увазі під демократією? Чим загрожує вона сучасному світові? І що слід робити, аби уникнути цієї небезпеки?
Токвіль уживає термін "демократія" у двох значеннях. У політичному контексті він використовує це слово для означення представницької системи, заснованої на широкому виборчому праві; та більш часто і більш показово він співвідносить його із соціальною демократією, під якою має на увазі суспільство, де загальноприйнятою як первинна суспільна цінність є рівність. У цьому контексті у своєму дослідженні демократії він виявляє, який вплив на загальні суспільні відносини справляє така відданість ідеї рівності. Він підсумовує ці впливи в терміні ".індивідуалізм" - понятті, до якого на відміну від більшості ліберальних мислителів він відчував відразу. Він указує на два визначальних аспекти цього індивідуалістичного характеру демократичного суспільства - віру в індивідуальний розум як єдину підвалину мислення та віри і самозаглиблене, егоїстичне зосередження на особистих цілях.
Природним для демократії він вважав повстання проти інтелектуальних авторитетів та утвердження влади індивідуального розуму. На філософському рівні це отримало прояв у картезіанській революції. Він гадав, що такі ж само центральні позиції на рівні сус-пільних відносин посідають американські звичаї, котрі впроваджували картезіанську філософію в суспільство, якому сам Декарт був невідомий. Демократична Америка прийняла, як він твердив, недоведене загальне положення стосовно того, що всі ідеї - і запропоновані видатними діячами, й освячені традицією, - мають пройти перевірку індивідуальним розумом, а отже, кожен має змогу піддавати їх такій перевірці.
Це положення веде до перебільшення демократичного характеру суспільства, усталення віри в рівність інтелекту, що призводить до завищення цінності особистості і честі. А це зумовлює особливе забарвлення думки, привабливість загальних, абстрактних і спрощених пояснень щодо людських справ, які є доступними для всіх, оскільки потребують найнижчого рівня індивідуальних знань і найпростіших суджень.
Інша грань демократичного індивідуалізму - це невтримний егоїзм, широко розповсюджена тенденція ухилятися від суспільних турбот і зосереджуватися на матеріальному добробуті своєї родини як на кінцевій
Якими ж є політичні наслідки такого індивідуалістичного спрямування суспільства? У найзагальнішо-му сенсі Токвіль вірить у те, що це може становити загрозу для особистої свободи, оскільки спонукає до поклоніння думці загалу і до розширення та централізації державної влади.
Демократична ідеологія пригнічує незалежність індивіда. Звісно, будь-яке суспільство потребує якихось інтелектуальних авторитетів, якогось джерела єдності, тож демократичне суспільство знаходить їх у думці за-галу - в "тиранії більшості". Це підкорення загальноприйнятому ставленню і стандартам частково є наслідком застосування суспільних санкцій. Коли Токвіль ставить питання (природне для француза) про те, чому в Америці немає жодного атеїста, то відповідь полягає насамперед у тому, що переконані атеїсти не знайдуть тут ні роботи, ні замовників. Та це явище, як він гадав, має глибші психологічні корені. Кожна осо-бистість, що вважає себе рівною всім іншим за розумом, стикнувшись з думкою більшості про свої здібності, відчуває себе безсилою. Якщо кожен має думати так, як усі, і ніхто не може претендувати на право володіти істиною, то рацію повинна мати більшість. Таким чином, конформістські норми входять у кров і плоть, і сам індивід починає вірити, що інакодумство є неправильною позицією. Який би політичний зиск це не давало, але таке конформістське ставлення саме по собі позбавляє особистість її автономії.
Ще більш пряма загроза свободі полягає у вірогідності того, що індивідуалістичне ставлення призводи-тиме до розширення влади центральних органів. Хвилі демократичних нападок на привілеї, феодальні свободи осіб, громад та організацій неминуче прокотяться по всій державі, а їх наслідком стане знищення незалежних од центральних органів осередків влади. Прагнення загалу до рівності, однакового ставлення і занепокоєння регіональними відмінностями, що випливає звідси, так само ведуть до централізації - бо це є "де-літичного життя існує певна послідовність в його ідеях та політичних уподобаннях. Він вивчав і американську, і французьку історію, прагнучи прояснити та змалювати виникнення і вплив того явища, яке він називав демократією. Однак ці студії мали для нього актуальне практичне значення; у них він намагався окреслити, що ж необхідно робити в політичному плані для збереження свободи, яку, як він бачив на власні очі, знищує розвиток демократії. Усе його наукове і політичне життя були віддані справі узгодження цієї віри в єдність теорії та практики і палкого прагнення застосувати свою теорію заради збереження того, що для нього мало значення сакральної речі, - свободи.
Але що ж тоді він має на увазі під демократією? Чим загрожує вона сучасному світові? І що слід робити, аби уникнути цієї небезпеки?
Токвіль уживає термін "демократія" у двох значеннях. У політичному контексті він використовує це слово для означення представницької системи, заснованої на широкому виборчому праві; та більш часто і більш показово він співвідносить його із соціальною демократією, під якою має на увазі суспільство, де загальноприйнятою як первинна суспільна цінність є рівність. У цьому контексті у своєму дослідженні демократії він виявляє, який вплив на загальні суспільні відносини справляє така відданість ідеї рівності. Він підсумовує ці впливи в терміні ".індивідуалізм" - понятті, до якого на відміну від більшості ліберальних мислителів він відчував відразу. Він указує на два визначальних аспекти цього індивідуалістичного характеру демократичного суспільства - віру в індивідуальний розум як єдину підвалину мислення та віри і самозаглиблене, егоїстичне зосередження на особистих цілях.
Природним для демократії він вважав повстання проти інтелектуальних авторитетів та утвердження влади індивідуального розуму. На філософському рівні це отримало прояв у картезіанській революції. Він гадав, що такі ж само центральні позиції на рівні сус-пільних відносин посідають американські звичаї, котрівпроваджували картезіанську філософію в суспільство, якому сам Декарт був невідомий. Демократична Америка прийняла, як він твердив, недоведене загальне положення стосовно того, що всі ідеї - і запропоновані видатними діячами, й освячені традицією, - мають пройти перевірку індивідуальним розумом, а отже, кожен має змогу піддавати їх такій перевірці.
Це положення веде до перебільшення демократичного характеру суспільства, усталення віри в рівність інтелекту, що призводить до завищення цінності особистості і честі. А це зумовлює особливе забарвлення думки, привабливість загальних, абстрактних і спрощених пояснень щодо людських справ, які є доступними для всіх, оскільки потребують найнижчого рівня індивідуальних знань і найпростіших суджень.
Інша грань демократичного індивідуалізму - це невтримний егоїзм, широко розповсюджена тенденція ухилятися від суспільних турбот і зосереджуватися на матеріальному добробуті своєї родини як на кінцевій
Loading...

 
 

Цікаве