WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

творчість поділяють на чотири етапи :
- етичний період
- релігійно -містичний період
- історіософська проблематика
- персоналі стичні ідеї
Як філософ Бердяєв без системи ,але в його філософії є три провідні ідеї:
1) людина;
2) свобода;
3) проблема людської творчості.
Розділ ІІ. Проблема людини у філософії М.Бердяєва.
2.1. Людина, особистість, індивідуум у розумінні мислителя.
Серед багатьох проблем ,піднятих М.Бердяєвим ,політичний його основний інтерес до антропологічної проблеми .Характеризуючи стан філософської розробки цієї теми ,Бердяєв вказує : Философы и ученые очень мало дали для учении о человеке .Антропологии мы должны учиться у великих художников ,у мистиков ,и у очень немногих одиноких и мало признанных мыслителей. Шекспир, Достоевский, Л. Толстой, Стендаль, Пруст гораздо больше дают для понимания человеческой природы, чем академические философы и ученые - психологи и социологи. А на ряду с ними нужно поставить немногих мыслителей - в прошлом Бл. Августина, Я. Беме и Паскаля, в ХІХ веке Бахофена, Е.Фейербаха, Киркегарда, в наше время Шелера. В науке ж первое место принадлежит Фрейду, Адлеру, Юнгу [8, 57].
Тим самим М. Бердяєв підкреслює як необхідність філософської розробки антропологічних проблем, так і недостатню увагу до них. Разом з тим він відмічає і той великий вклад, який внесли в дослідження людини діячі літератури, мистецтва, релігії.
Розробляючи антропологічну тематику, М.О. Бердяєв використовує достатньо широкий діапазон матеріалу, починаючи з літературно-критичного і закінчуючи політично-ідеологічним. Саме такій підхід дає можливість виділити основні тенденції розвитку антропологічної проблематики не тільки в процесі її становлення, але і на наступнихних етапах [46, 251].
Бердяєв скептично відноситься до можливостей конкретних наук, проникнути в суть особистості. Чим об'єктивніше, загальнообов'язкове пізнання, тим далі воно від осягнення смислу і цінності людського існування. Антропологічні науки - біологія, психологія, соціологія - визначають людину як об'єкт в ряді інших об'єктів, як частину світу. Особистість не можна розуміти і як субстанцію; її треба осягати як суб'єкт. Особистість є не людина як феномен, а людина як ноумен , - говорить Бердяєв в книзі Опыт эсхатологической метафизики (1947), користуючись мовою гносеології.
Які філософські передпосилки вчення про особистість?
Бердяєв переконаний, що істинне вчення про людину - особистість може побудувати тільки екзистенціальна філософія. В Самопознании він називає екзистенціальним філософом того, у кого думка означає тотожність особистої долі і світової долі [18, 105].
Екзистенціальний центр знаходиться в особистості ,в суб'єктивності; він знаходиться в Я і в його відношенні до ти і до ми . Особистість як абсолютний екзистенціальний центр, як центр свідомості і сумління, припускає відчування до страждань і радості. Особистості глибоко присущий стан жаху і смутку, вона пов'язана з трагічними протиріччями. Саме здійснення, утвердження особистості хворобливе; воно припускає супротив, боротьбу за свій образ.
В своїх зрілих працях Бердяєв прийшов до висновку, що філософія не може ґрунтуватись на понятті буття. Система, що визнає примат буття, веде до онтологічного тоталітаризму .
Буття -це абстракція, результат категоріального мислення. Воно є царство незмінного порядку, застигша, затвердша частина життя . Танцююча ідея буття ув'язнює творчий дух.
Буття як суб'єкт Бердяєв пропонує виражати іншим поняттям - існування . Матеріальність є не що інше, як оречевлене існування. Світ істинного існування - світ суб'єктивності, свобода, дух. В первинній суб'єктивності буття не дане, в нас немає досвіду даності буття [9, 8].
Особистість, Я первинніша буття , вона протистоїть буттю. Особистість укорінена у внутрішньому плані існування, тобто в світі духовному, в світі свободи. Смерть не є припинення внутрішнього існування особистості, а припинення існування світу, до якого вона виходила на своєму шляху.
Особистість реалізує себе через трансцендитування. Вихід із замкнутої суб'єктивності може відбуватися у двох протилежних напрямах. В першому випадку відбувається відчуження людської природи, викидання її в об'єктивний світ. Другий шлях пролягає в глибині існування, на цьому шляху відбувається екзистенціональні зустрічі. Він приводить до транс-суб'єктивного.
Загалом вчення про людину, до уявлення Бердяєва, є перш за все вчення про особистість. Істинна антропологія персоналістична [9, 9].
Кожна людська особистість, згідно Бердяєву, є дещо унікальне, єдине, неповторне, вона не може бути пояснена ні з будь-якої іншої реальності, хай то реальність природна чи соціальна, і не може бути звернена до неї.
Поняття особистості відрізняється від поняття людської істини, яка зіставляє, з однієї сторони, частину природи, а з іншої -елемент суспільного цілого. Емпірично існуюча людина, взята з природної своєї сторони, яка наділена певною тілесно-душевною організацією, є за Бердяєвим, не особистість, а індивідум. В якості останнього, він має і свої соціально-культурні особливості, що відрізняють його від інших індивідів, що належать до інших суспільних організацій. Індивідуум, таким чином, детермінований як суспільством, так і природного, і зіставляє за словами Бердяєва частину універсуму. Оскільки таким чином, індивідуум підкорений природним і соціальним законам, є предметом вивчення спеціальних наук -біології, психології, соціології. Що ж стосується особистості, то вона згідно з Бердяєвим, є реальність духовна, а тому ніякий закон до неї застосувати не можна . Її не можна тому перетворити на об'єкт наукового дослідження - це тезис, що ріднить екзистенціальну філософію Бердяєва з вченням про людину Кьєркегора, Ясперса, Хайдеггера, Сартра. Головною характеристикою особистості є її свобода: особистість, за Бердяєвим, не просто володіє свободою, вона і є сама свобода [8, 7].
Бердяєв тому відкидає ті визначення людини, які йому давались традиційною філософією. Він не приймає в якості характеристики людського буття поняття субстанції, хоча в більш ранній період, він і схильний був бачити в людині духовну субстанцію - монаду. Починаючи з 30-х років, однак, він відмовляється від мислення таких традиційних категоріях, як субстанція і навіть буття. Особистість, за Бердяєва, є не субстанція, а творчий акт, вона є супротив, бунт, боротьба, перемога над тяжкістю світу, перемога свободи над рабством .
Не згідний Бердяєв і з античною філософією, яка визначала людину як істоту, наділено розумом і цим відрізняється від інших істот. Звичайно, людина - істота розумна, але за Бердяєвим, не в цьому полягає її головна відмінність. Звести людину до розуму - означало б позбавитиїї унікальності, неповторності, а отже, особистісті [8, 7].
Тут нам розкривається саме ядро персоналізму, чи екзистенціалізму, Бердяєва: більше всього філософа лякає розчинення особистості в без особистісній стихії, втрата нею
Loading...

 
 

Цікаве