WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

? , ? в основании философского познания лежит конкретный опыт, оно не может определяться отвлеченным сцеклением понятий, дискурсивной мыслю, которая есть лишь инструмент ? [46, 95].
Таким чином в основі мислення Бердяєва лежить духовний досвід. Він вважав зверхприроднім ? розуміння класу і мас, оскільки воно має справу з чистою абстракцією, а не реальністю, якою є кожна окрема людина ?.
Треба відмітити і той факт, що при всій відвертості, відкриття свого ?я? в ?Самопознании? та інших працях, при всій прозорості, ессеїстичності і ніби понятійності текстів, Микола Бердяєв залишається закритим філософом, мислителем з таємницею. Він заявляє себе персоналістом і екзистенціалістом, але це екзистенціалізм особливого роду, що виходить за межі установленого в цій традиції сартрівського розуміння приреченості людини на свободу чи хайдеггерської інтерпретації ? тут-буття ?. На відмінну від цих позицій бердяєвська екзистенціальна філософія не орієнтувалась ні на об'єктивний світ, ні на положення людини в ньому, а була, за власним призначенням філософа вираженням особистої її ? людяності, що отримала метафізичне значення ?. Його думка таким чином піднімалась з глибини людського самопізнання до буття як універсалу, відтворюючи у світа місце для людини. Можливо тому Бердяєв приймав зовнішні обставини свого буття майже безпристрасно, бо не вони були визначними. Він з гідністю йшов за трагічними колізіями своєї долі, знаючи, що ? страждання проходять, але те що страждання було пережите , не проходить ніколи ?, що з втрат, болі, самотності, свободи творчості, з екзистенціональних ситуацій народжується нова філософія, що намічає людині шляхи бути сама собою в будь-яких обставинах об'єктивного світу [46, 96].
Звідси ми бачимо, що М. Бердяєв не тільки не прагне уникнути суб'єктивності, емоціональної пристрасності своєї думки - навпаки, він свідомо її підкреслює; він завжди пише не тільки своє - про що він не говорив, він пише про себе, бо все відносить до себе і розуміє саме через це відношення [9, 6].
Духовна еволюція Бердяєва почалась з його раннього захоплення марксизму, але дуже скоро заняття філософією привели його до перегляду філософської сторони марксизму. Бердяєв разом з іншими російськими марксистами став послідовником трансцендентального ідеалізму, який він, все ж, досить довго з'єднував з соціальною програмою марксизму [31, 342].
Звертаючись до питань про впливи, які відчув Бердяєв, треба в перш за все, відмітити винятковий дар синтезу у нього, завдяки чому він відтворив в собі самі різноманітні впливи. Володимир Соловйов і Нєсмолов, Розанов і Мережковський з російських мислителів яскравіше за все відбились в творчості Бердяєва, але не менш сильним був вплив Достоєвського, що відмічає і сам Бердяєв. З іноземних письменників більш всього вплинули на Бердяєва Шопенгауер, Ніцше, Беме, але він глибоко сприйняв в себе і основні ідеї трансценденталізму. Ширина і різносторонність філософських інтересів, постійна і прискіплива увага до чужих ідей, до чужих побудов - все це мирилось даром синтезу, який особливо зближує Бердяєва з Володимиром Соловйовим.
Таким чином духовною батьківщиною для Бердяєва була - Лєрмантов, Тургенєв, Герцен, Толстой Достоєвський; в більш зрілі роки сюди добавились два улюблених письменників - Ібсен і Ніцше. Особливою любов'ю і Бердяєва завжди користувався романтизм, і серед персонажів Достоєвського, Толстого найбільш близькими йому були ті герої, які продовжували в собі Пєчоріна, Онєгіна [9, 6].
Романтизм Бердяєва (Сам Бердяєв заперечував в собі романтизм: ?Если можно назвать меня, пише він в своїй ? Автобіографії ?, - романтиком, то совсем в особом смысле слова ?. Але тут він сам відмічає ? дію раціональних сил в його житті. ? Я больше всего человек мечты ?, - пише він в іншому місті ? Автобіографії ? [18, 41-43,196].? ) забарвлений перш за все морально; з іншої сторони, в ньому завжди відчувається деяка самостилізація. Широкий розум, велика ерудиція, безсумнівний філософський дар визначали його внутрішній світ, але в деякому смислі всі його книжки є повість про самого себе, про свої сумніви і трагічні конфлікти. Чуттєве сумління, глибока людяність, спрага ідеалу - як найшвидше і безкомпромісно - сповіщає думки Бердяєва глибину, тонкість, і все ж він всюди і завжди залишається самим собою [31, 345].
Для Заходу Бердяєв був, і напевно на довго залишиться виразником духу Православ'я. Звичайно, він взяв багато чого з Православ'я, глибоко вжився в його дух, - але не знав він ніяких труднощів і в тому, щоб одночасно повторяти ідей Беме, інколи Баадера, Шеллінга. В області догматичній, Бердяєв не рахувався з церковною традицією, без коливань відхилявся від неї, легко вбирав в себе чужі релігійні установки, звідси в нього переконання, що він захищає деяке ? універсальне ? ( або ? вічне ? ) християнство. Коли Бердяєв цілком утвердився в думці про ? примат свободи над буттям ? , то тоді йому стало зовсім легко виходити у вільні побудови. Може бути, що все релігійно-філософська зачарованість Бердяєва визначається саме своєрідною амальгамою християнських ідей і поза християнських начал: багатьом насправді здається, що перед нами початок ? нових шляхів ? в релігійні свідомості [31, 346]. Але повернімося до вивчення філософського змісту його творчості.
Викладати філософські ідеї Бердяєва досить тяжко, і не стільки тому, що в нього багато протиріч, що він сам досить презирливо відноситься до філософської системи, а тому, що його мислення, за його власним призначенням, ? афористичне ? і фрагментарне. Найбільш систематичні книги Бердяєва зазвичай написані так, що в основу всієї книги ставиться яка-небудь одна (часто свавільно вибрана ) ідея, у світлі якої він аналізує ті чи інші теми філософії. Так написанні праці ? О смысле творчества ?, ? О работе и свободе человека?, трохи ? О назначении человека ?. Але марно думати, що хоча б тут думка Бердяєва досягає фази систематичності, і тут, при розвитку якої-небудь думки, можна не очікувано наткнутися на цілий уривок, що зовсім не пов'язаний з основним ходом думок [31, 346].
Взагалі філософську творчість Бердяєва можна поділити на кілька періодів, зокрема, Зеньковський В.В. виділяє чотири такі періоди, але ці періоди не стільки відмічають (хронологічну) різні ступені в філософському розвитку Бердяєва, скільки виражають різні аспекти його філософії. Кожний період можна характеризувати по тому акценту, який його відмічає, але це зовсім не виключає наявності в даному періоді побудов та ідей, акцент яких відбивається вже на другий період. Перший період висуває на перший план етичну тему, і хоча до кінця життя Бердяєв був, перш за все і більш всього моралістом. ?Проблема моральной философии, - пише Бердяєв у своїй ? Автобіографії ?, - завжди стояла для мене в центрі ? [18, 103]. і далі ? я очень рано сознал свое признание, ещемальчиком, и никогда в нем не сомневался. То было прежде всего призвание философа, но особого рода философа, философа-моралиста, философа, занятого постижением
Loading...

 
 

Цікаве