WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

думки .
1940-ві роки виявились для сім`ї Бердяєвих дуже тяжкими: війна, німецька окупація, невистачання топлива і продуктів, хвороби, серйозна операція, перенесена Бердяєвим в 1942р. Під час Другої світової війни загострилось і його патріотичне почуття по відношенню до Росії, що заставило його визнати: "Я не националист, но русский патриот". Така позиція загрожувала арештом, але, як вияснилося після війни, хтось з вищого німецького командування вважав себе знавцем і покровителем філософії, і це спасло Бердяєва від переслідувань гестапо.
Через декілька місяців після перемоги Бердяєв пережив велике горе - у вересні 1945р. поховав свою дружину, яка на протязі майже сорока років була для нього єдиною коханою жінкою. Її пам`яті присвячена одна з останніх книг філософа -"Экзистенциональная диалектика божественного и человеческого" .
Першою післявоєнною книгою Бердяєва стала "Русская идея .Основные проблемы русской мысли ХІХ и начала ХХ веков", написана в 1946р. і присвячена на концептуальному осмисленню російської думки і культури. Він продовжував працювати і над книгою "Самопознание. Опыт философской биографии", початої ще в 1940р. і опублікованої вже посмертно в 1949р. завдяки Євгенії Рапп.
В кінці життя Бердяєв отримав вчену ступінь доктора Кембріджського університету ,був навіть представлений до Нобелівської премії ,але отримати її не встиг . 23 березня 1948р. Микола Олександрович помер [26,444].
Філософська і літературна творчість Бердяєва обширна. Його перу належить більш як 450 робіт. Більшість з них були переведені на іноземні мови .Я назву тільки деякі ,найбільш важливі з його робіт : "Суб`ективизм и индывидуализм в общественной философии. Критический этюд о Н.К.Михайловском", 1900; "Sub specie aeternitatis" ("С точки зрения вечности", сборник) ,1907; "Новое религиозное сознание и общественность" , СПБ, 1907; "Философия свободы", М. ,1911; "Смысл творчества. Опыт оправдания человека", М .,1916; "Мировоззрение Достоевского", 1923; "Философия неравенства", 1923; "Смысл истории", 1923; "Возрождение средневековья", 1924; "Философия свободного духа ,христианская проблематика и апологетика",в двох томах, 1929; "Судьба человека" (опыт парадоксальной этики ), 1931; "Я и мир об`ектов", 1934; "Дух и реальность, основания божественно -человеческой реальности", 1937; "Рабство и свобода человека" (опыт философии персонализма ), 1939; "Русская идея : Основные проблемы русской мысли в девятнадцатом и начале двадцатого столетий", 1946; "Опыт эсхатологической метафизики", 1947 [37,299].
Але про що б не писав філософ, він завжди був вірний головному спрямуванню, яке визначив для себе ще в юності: "Меня называют философом свободы … Свобода для меня первичное бытие . Своеобразие
моего философского типа прежде всего в том, что я положил в основание философии не бытие, а свободу. В такой радикальной форме этого, кажется, не делал ни один философ. В сущности, я всю жизнь пишу философию свободы, стараясь ее усовершенствовать и дополнить" [18,56].
1.2. Духовні витоки та еволюція філософських поглядів російського філософа.
У філософії М. Бердяєва ми знаходимо гіркий досвід ХХ століття, пережитий і представлений ним дуже особистісно.
Бердяєв як міф про філософію свободи і вільного філософа безумовно є загальнозначущим, онтологічним, імперсоналістичним, сповнений фактами власного морально-духовного буття.
Стиль філософії Бердяєва народжується в століття катастрофічного досвіду людини, кардинальних, соціальних зсувів, у той час, коли ? від людини вимагають, щоб вона все без залишку відала суспільству, державі, класу, расі, нації ? [46, 100].
Революційно-історичні перетворення буквально викинули людину назовні, в об'єктивований світ, не залишаючи їй автономності внутрішнього існування.
Тому філософія Бердяєва екзистенціальна, бо саме в індивідуальному існуванні розкривається смисл ? всезагального? буття: ? Моя мысль прынадлежала к типу философии екзистенциальной. Противоречия, которые можна найти моей мысли - противоречия дух. Борьбы, противоречия в самом существовании, которые не могут бать прикриты кажущимся логическим единством. Подленное единство мысли, связанное с единством личности, есть единство экзистенциональное, а не логическое ? [46, 92].
А в ?Самопознании? він писав і про своє розуміння екзистенціональної філософії: ? Для меня сейчас ясно, что я всегда принадлежал к тому типу философии, которой сейчас называют ?экзистенциональной?: (Экзистенциальными философами я считаю не Гейдеггера и Ясперса, а блаженного Августина и Паскаля, Кирхегардта и Нецше). Мне близок тип именно экзистенциональной философии, но не философии жизни, и не философии прагматической. Философия связана была для меня с моей судьбой, с моим целостным ссуществованием, в ней присутствовал познающий как сущесвующий. Я всегда хотел, чтобы философия была не о чем-то, а чем-то, обнаружением первореальности самого субекта? [18, 97].
Філософія Бердяєва персоналістична і антроподентрична, бо не через об'єктивний світ відкривається буття, а через людину в конкретних ситуаціях. ?Весь мир ничто, - пише мислитель, - по сравнению с человеческой личностью, единственным лицом человека, единственной его судьбой?.
? Нет универсального вне человеческой личности и над ней?.
Персоналістична спрямованість філософських шукань Бердяєва визначається ?переломністю? сучасної йому епохи, коли всі зовнішні обставини буття невільно стають внутрішніми переживаннями. У багатьох текстах філософа підкреслюється думка, що світова історія здійснюється в досвіді особистісного буття, ?в глибині людини… утворюються і руйнуються суспільства [46, 91].
Філософія Бердяєва образна. Афористичність, художність його думки підкреслює цю безпосередню погруженість людини ? неперехідної епохи ? історичні колізії буття: ?человек, отпущенный на свободу проявил большое безкорыстия,? - пише філософ, согласившись на историю, но ? так печально и уныло сложилась русская история и сдавила душу русского человека ? [22,51].
Афористична образність для Бердяєва - це спосіб переживання історії в собі, спосіб оціночних суджень пор неї з середини свого ?я? , крізь призму індивідуально - особистісного досвіду.
Антропоцентризм бердяєвської позиції демонструє по суті, говорячи сучасною мовою, анти-нарративність його філософії. Персоналізм в його текстах стаєзнаряддям? боротьби проти ув'язнюючих, особистість епохальних ідеологій, проти історією утворюючих ідеалів: ? тоталитарность, целость, примат целого над частями - это относительным к личности. Природный мир, общество, государство, нация и т.п. - частичны, и их претензии на тоталитарность есть парабощающая ложь, порожденная идолопоклонством человека? [46, 91].
М.О. Бердяєв пов'язує основу філософського пізнання з особистим досвідом людського існування. ? Мое философское мышление, - підкреслює він, - ненаукообразное, не рационально - логическое, а интуитивно - жизненное, в основании его лежит духовный опыт, оно движется страстью к свободе
Loading...

 
 

Цікаве