WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

характер . Така творчість символічна, бо дає лише знаки реального перетворення. Реалістична творчість була би перетворювання світу, кінцем цього світу, виникненням нового неба і нової землі , тому що творчий акт є актом есхатологічним, вона звернена до кінця світу , передбачає початок світу нового, нової епохи Духу.
У творах мислителя можна простежити зв'язок між винятковим ставленням до творчості і його достатньо песимістичне ставлення до дійсності: Творчий акт для мене завжди був трансцендуваням, виходом за межі іманентної дійсності, проривом свободи через необхідність . Творчий акт є настанням кінця цього світу, початком іншого світу . Автор попереджує, що може виникнути ілюзія, буцімто результати творчого акта можуть бути зробленими в цьому світі, можуть нас залишити і не притягати до іншого світу . Бердяєв пише у цьому зв'язку, що зроблені продукти творчості завжди говорять про світ інший, а ніж оця світова дійсність, і випереджують перетворення світу [46, 535].
Отже, творчість - занурення в особливий, інший світ, світ, вільний від важкості , від влади буденності. Творчий акт відбувається поза часом. В часові є лише продукти творчості, лише об єктивація. Продукти творчості не можуть вдовольнити творця. Але пережитий творчий підйом, екстаз, що переборює розрізнення суб'єкта і об'єкта, переходить у вічність . З філософсько-онтологічної точки зору - це:
ў не стільки оформлення у прикінцевому творчому продукті, скільки процес розкриття безкінечного, поле нескінченності;
ў потрясіння і підйом усієї людської істоти, спрямованої до іншого, вищого життя, до нового буття;
ў розкриття засадничих першооснов людського Я , - суб'єкта, первиннішого й вищого, аніж Не - Я , об єкт ;
ў акт, який може бути й помилковим та ілюзорним як лжетворчість, коли людина може давати у своїх творіннях відповідь не на заклики Бога, а на заклики сатани ;
ў у вищих своїх проявах - героїчна спроба прорвати царство об'єктивації, що зневолює і вийти до свободи, до перетвореного світу, світу екзистенційної суб'єктивності і духовності, тобто істинності, до царства людяності, що може бути лише царством Боголюдськості.
Можна також зробити висновок, що з одного боку, творчість - це вищий вияв свободи, що створює із ніщо дещо справжнє і ціннісне; а з іншого - процес дезоб єктивації затверділого у формах буття, природи й історії. Творчість завжди є звільненням і подоланням. У ній є переживання сили. Жах, біль, розслабленість, загибель повинні бути переможені творчістю, за сутністю своєю вона є виходом, перемогою, одкровенням людського Я Богові і світові. У ній, - у творчості, - виправдання людини, відповідний крок на шляху її сходження до трансцендентного.
Отже, у своїй концепції людини Бердяєв торкається питань не тільки, що стосується суто людської істоти, особистості як вищого її прояву, є поєднання у ній проблеми свободи і творчості, як виправдання людини у світі, в якому вона існує. На його думку, особистість може проявитись тільки за наявності свободи, тому що вона є сама свобода.
Саму свободу Бердяєв онтологізує, виводячи її за рамки звичайних проблем філософії. Свобода яка своїми коренями виходить в ірраціональну і трансцендентну неузагадненість, є для всього висхідного і визначальною реальністю людського існування. Він пише про те, що свободу не можна ні з чого вивести, у ній можна лише споконвічно перебувати. Людська ірраціональна свобода укорінена в "ніщо", але це не пустка, це первинний принцип, що передує Богу і світові. Саме з цієї свободи Бердяєв вивчає походження зла. Крім цієї свободи він виділяє раціональну свободу як використання морального обов'язку і свободи, що пронизана любов'ю до Бога. Саме цією свободою має керуватися людина.
Що ж стосується творчості, що вона є протилежна егоцентризму, це забуття про себе, спрямованість до нього, що вище за мене. Але творчість трагічно замикає дух людини в об'єктах культури. Бердяєву хочеться вирватися з межі об'єктивованої творчості у само творення. Справжня творчість виходить з межі культури, стає вочним, що змінює людське в людині. Вона є "потрясіння і підйом цієї людської істоти, спрямованої до іншого, вищого життя, до нового буття".
Висновки
Отже, яскравою сторінкою в історії релігійної філософії Росії була і залишається спадщина Миколи Бердяєва. Ставши одним із фундаторів релігійного екзистенціалізму, а також і персоналізму, він використав найвитонченіші засоби логіки та онтології для того, щоб підняти на світовий рівень дві центральні проблеми, які стосуються кожної людини, а саме, проблему свободи і проблему творчості. Бердяєв підійшов до аналізу цих проблем з позиції К'єркегора і Марселя і вважав, що тільки віра та особистіша екзистенція, невизначеність, почуття прірви народжують безвихідь та драму свободи і творчості.
З одного боку, свобода породжує творчість, оскільки людина має спокутувати свою провину перед Христом. Для цього просто авторитарного послуху недостатньо, а є потрібним співтовариство Бога і людини, яка піднімається до цього щабелями культури, як іманентний вияв екзистенції у бутті. З іншого боку, творчість передбачає свободу самого творця, його геніальність. Творча людина, геній - не від світу цього. В геніальності є завжди щось божевільне і демонічне, те, що не вкладається в обмеженість поміркованого таланту. Геній та його творчість живуть до тих пір, поки сама творчість не об'єктивується. Об'єктивована творчість, творчість як продукт стає синонімом несвободи, неаутентичного буття. На думку російського філософа, людина сама визначає дійсність, вона - її творець, оскільки займає ієрархічно вище та центральне становище у природі. Звідси актуальне є зауваження М.Бердяєва, що природа змертвіла з провини людини. Філософ говорить, що свобода, яка привела до цього, загубилась у гріхах і носить формальний характер. Людина бачить і знає, що вибирає і любить, що відкидає, перестає бачити та визнавати тому "космічне покликання людини мікрокосму - оживити природу - макрокосм, повернути життя живим істотам. Лише новим актом вибору, лише актом любові можна зробити невидимі речі видимими і пізнати їх". Таким чином, можна визначити, що в філософії М.Бердяєва, як і в концепції французького екзистенціалізму, характеристикою людини є відповідальність за себе і за інших, а її свобода є умовою існування світу. Людина не просто тіло або річ в системі всесвіту, їй належить виключне місце. Певною мірою саме завдяки людині створюються і існує те, що ми називаємо "світом". В цьому твердженні М.О.Бердяєв був одним з перших філософів сучасності, який зробив спробу виправдати людину в її власних очах.
І вхристиянській, і в античній філософії стверджується, що людина йде своїм особистим шляхом; але сучасним є той, хто живе просто, мислить відверто і доброзичливо, поважає та цінує духовні багатства, любить і береже природу, знає, що є справедливість і добро, свобода і гуманізм.
Loading...

 
 

Цікаве