WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

основна тема якої - ідея творчості як релігійного надзавдання людини. Ось емоційне враження сучасниці першої появи цієї книги.
Книга, за відгуками сучасників, - не написана, а викрикнута, оскільки просякнута передчуттями не такого уже й віддаленого Царства Антихриста , масової спокуси російського люду обіцянками земного раю, збудованого на шляхах людинобожжя, що очевидно, й обумовлює такий маніфестний стан.
Основою етики Бердяєва є персоналізм. Моральні судження і акти завжди особистісні та індивідуальні. Це особливий діалог людини і Бога, він не може визначатися ні поняттями колективу, ні нормою, ні моральними законами. Звідси етику творчості на противагу етиці спокути М. Бердяєв визначає як етику теондричну наголошуючи на творчо-індивідуальному характері моральних актів. Етика творчості у нього відповідає одкровенню ІІІ Заповіту - Духу Святого. Згідно його концепції шлях до внутрішньої свободи - індивідуальний, істина самого себе, свого життя (тільки такі істини є живими) - це завжди нове одкровення, що здобувається в тяжких й одночасно радісних, персональних муках творчості. Саме у таких межових ситуаціях трансцендування людина переживає катастрофи, переноситься через безодні, відчуває перервність у своєму існуванні , відчуваючи простір внутрішньої свободи й відповідальності за кожну мить свого існування. Амбівалентність переживання межових ситуацій викликається доторкуванням до таїни буття і небуття, а трансцендування розглядається як перехід від античного буденного досвіду до екзистенційного [46, 501].
Транцендування є перехід до транссуб єктивного, а не до об'єктивного. Цей шлях полягає у глибині існування, на цьому шляху відбуваються екзистенційні зустрічі з Богом, з іншою людиною, з внутрішнім існуванням в світі… , - вважає мислитель. Отже, трансцендування описується М. Бердяєвим як рух в глибину суб'єкта, що є творчістю і свободою. Трансцендування всередину або в глибину - це спосіб, що уможливлює відкривання смислів, духовного буття , вкорінення у абсолютному, спогляданні трансцендентного Я як єдності іманентного й трансцендентного (у індуїзмі це звучить як тотожність Атмана і Брахмана, а у християнстві - як символ образу і подоби Божої , царства Божого ). Сьоголосся цієї ідеї відчувається і в думці російського філософа С.Л. Франка про те, що Я дійсно є внутрішня інстанція нашого життя, - пояснює він, - але лише тому воно є особистість, оскільки воно трансцендуючи внутрішньо, є у відношенні до духу і причетне духу… Він переконаний, що Буття - у - самого - себе утворює єство істинної свободи і лише там уперше здійснюється у повній значимості, де самість покидає саму себе і укорінюється у чомусь іншому, вищому .
Питання про роль творчості у духовному житті, - як пише Бердяєв, - є основне питання, від нього залежить майбутнє духовності у світі і можливість нової духовності . Людина за своєю природою призначена до творчості, творчість є її моральний обов язок , призначення людини. Людина була створена для того, щоб стати в свою чергу творцем, вона продовжує творення світу [46, 510].
Людина, за М.О. Бердяєвим, є центр буття, точка перехрещення світів, посередник між Богом і світом. На ній лежить велика відповідальність, так як від її діяльності залежить стан Всесвіту. Зміщення центру людського буття з пограничного положення, яке вона займає по відношенню до вічності і часовості, в стороні часовості привело до порушення загальної рівноваги в світі. Нижчі сфери отримали владу. Але падіння людини не стало їх перемогою. Нижчі шари природи програли разом з людиною.
Людина живе, одухотворює природу своєю творчою свободою і мертвить, сковує її своїм рабством і падінням в матеріальну необхідність. Падіння вищого ієрархічного центру природи (людини) тягне за собою падіння усієї природи, всіх нижчих її ступенів. Все більш відповідальна людина і все менш відповідальні каміння. Цар відповідальніший, ніж останній з його підданих [25, 306].
Ангели - це ієрархічне оточення Божественного організму і охоронці людини як медіума Божественної енергії. Ангел не є вища ієрархічна ступінь космосу - такою вищою ступінню є тільки людина - Творець, подібна Творцю - Богу . Коли ж людина возвеличила ангела (папу, єпископа, священика) і поставила його замість себе, тоді статика перемогла динаміку, і людство легко впало в звірство. Бо звір подібний ангелу, людина ж подібна Богу. І світ тваринний повинен стати оправою слави людини, як світ ангельський - оправа Божої слави [25, 308].
Кінцевий відрив людини від земного, природного також не припустимий і згубний, як і повне її заглиблення в земні сфери. Адже у цьому випадку ієрархічний центр природи , який займає людина, зміщується в сторону вічності, і рівновага знову порушується. Людина розчиняється у вічності, перестає бути людиною, а, отже, перестає виконувати велику місію, покладену на неї Богом, - встановлення контакту між світами. Істинне положення людини у Всесвіті - завжди на межі світів: вищого і нижчого, матеріального і духовного, природного і Божественного. Вона - медіум, посередник між світами, і в цьому її велике призначення. Як тільки людина зійде з цієї позиції, зсунеться в одному з напрямів, надавши перевагу одному з них, як одразу Всесвіт буде вкинутий в хаос.
Людині - Творцеві притаманна динаміка. Вона не мислима поза рухом, вищим проявом якого є творчість. Займаючи осьове місце у терезах вічності і часовості, вона змушена утримувати в балансі те та інше, і тільки так вона зможе існувати як Людина. Якщо ж вона сходить з цієї центральної позиції, то статика перемагає динаміку, і в людині помирає Творець.
Говорячи про природу творчості, то Бердяєв виводить його появу із ніщо : Ничто стало тем - то небытие стало бытием . Творчість із "ніщо" є творчість із свободи, як Бог створив світ з нічого, тобто свобідно, із свободи. Взагалі, М. Бердяєв пропонує три елементи творчості, пояснюючи її природу:
- елемент свободи, завдяки якому тільки і можлива творчість нового і небувавшого ;
- елемент дару (про який говорить Євангеліє, ап. Павло) і пов'язаного з ним призначення;
- елемент створеного вже світу, в якому і здійснюється творчий акт і в якому він бере собі матеріал.
В творчості є дві сторони: зовнішня і внутрішня. Є першопочатковий творчий акт, в якому людина ніби стоїть перед лицем Божим. Є вторинний, в якому вона стоїть перед обличчям людей і світу. Тобто, на відмінну від Бога, людина потребує матеріал, щоб творити. Творчість в своєму витоці, як відповідь на поклик Бога, є взлітання, політ над світом, сходження. Але в результаті в продуктах творчості знаходиться тяга до низу. Зовнішня сфера творчості - інтуїціяхудожника, творчий замисел ще не виражений, коли я стою лицем до лиця перед таємницею буття. Але людину постійно тягне вниз, - вважає філософ, - так як вона є істота соціальна, її потрібна реалізація продуктів творчості, але тоді творчий вогонь охолоджується. В цьому протиріччі бачиться трагедія творчості, яка полягає у
Loading...

 
 

Цікаве