WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

Ідейні джерела та проблема людини в філософській творчості М.О. Бердяєва - Дипломна робота

подібно матерії греків, була поза Богом і з якої як раз і походить цінима найбільш будь-якого буття свобода Бердяєва. Він вважає, що тільки в епоху християнства була відкрита ця сама ірраціональна стихія свободи, бо грек, за його словами, боявся безкінечності, у свободі ж як ірраціональному началі є безкінечність, можливість перемоги хаосу. Істина свобода для античної думки є перемога форми. В християнську ж епоху відкрилась саме ірраціональна свобода, і з нею підкреслює Бердяєв, пов'язаний догмат про гріхопадіння. Прийняття ідеї гріхопадіння, відмічає він, є прийняття тої істини, що в основі світового процесу лежить перша ірраціональна свобода.
Здавалось, ніби тут Бердяєв правий - людина створена вільною і на її свободу Бог ніколи не посягав. Але в цьому судженні є і інше припущення. Сказати, що світовий процес почався з гріхопадіння, - отже поставити останнє на місце божественного творення - адже все-таки з нього починається світовий процес. Але, далі, це означає приписати сатані - бо не тільки людська свобода, але і спокуса змія стоїть у джерелах гріхопадіння - той акт світотворення, якій за правом належить Іншому. І тут є своя логіка. Наполягати на самозаконній свободі, яка в сутності своїй є ніщо і протистоїть буттю, - означає наполягати не просто на людській, а на люциферичній свободі, свободі Каїна, до якої так часто апелював молодий романтик Бердяєв, що захоплений образом зверхромантика Ставрогіна. Тут сходиться два центральних мотиви бердяєвської творчості: заперечення світу цього як породження злого Бога і переконання в зверхтварності людини, її зверхбожественності: адже як уособлення свободи, тобто "ніщо", вона не тільки перед Богом, вона - вище Бога. Примат свободи перед буттям в кінці кінців означає примат людини не тільки над світом, але і над Богом [9, 15].
М. О. Бердяєв розрізняє три види свободи: свобода до Бога і до буття або первинна ірраціональна свобода (свавільність); свобода після творення світу або раціональна свобода (виконання морального обов язку), і свобода як подолання времени об'єктивації або, свобода пронизана любов ю до Бога. Життя людини трагічне в тому смислі, що вона володіючи духовною природою, змушена жити в матеріальному світі, в світі об'єктивації. Тіло вимагає свого, воно тягне до землі, дух, навпаки, протестує проти цього, він рветься у височину, і прагне свого особливого втілення. Свободою, на думку М.О. Бердяєва може володіти тільки дух. Свобода можлива тільки як духовна свобода. В дусі людина від єднується від усього земного і матеріального і піднімається до своєї істинної природи. Істинне подолання бремени об'єктивації можливе, на думку мислителя, тільки на шляхах творчості, в ході породження людиною чогось нового, що виникає не внаслідок зовнішніх чинників чи нижчих потреб, а виключно із неї самої як свобідний порив, вираження нестримної творчої енергії, адже … свобода есть положительная творческая мощь, - пише Бердяєв, - ничем не обосновываемая и не обусловливаемая, льющаяся и с бездонного источника. Свобода есть мощь творить из ничего, мощь духа творить не из природного мира, а из себя. Свобода в положительном своем выражении и утверждении и есть творчество. Человеку субстанциально присуща свободная энергия, т.е. творческая энергия. Творческая энергия есть энергия прирастающая, а не перераспределяющаяся. Тайна свободы отрицает всякую замкнутость и всякие границы [25, 370].
Творчий порив в чомусь схожий на народження нового світу із небуття, з великого початкового "Ніщо". Породжуючи нове, людина сама відчуває повторне народження . Фізичне народження є тільки зовнішня умова, шанс, даний людині тільки для того, щоб стати людиною, пізнати і пережити стан свободи. Не у фізичному народженні, а в багатократному духовному відродженні полягає її істина свобода. З небуття приходить людина і в небутті ж зникає, проходячи свій хресний шлях тяжкою дорогою об'єктивації. Тільки прорив цього своєрідного колеса сансары , вихід з буденності, профанічного існування в світ божественної любові і творчості дозволяє досягти свободи [46, 479].
Досягнута свобода не є первинна свобода Ungrund. Якщо в своєму первинному стані свобода є хаос, якщо брати грубу аналогію, нерозчленована енергія палаючих пристрастей, то свобода творчості - це прекрасні ідеї і їх матеріальне втілення, створенні людським розумом і людськими руками з цього вихідного матеріалу. Перша - це стихійна енергія, яка може горіти сама в собі скільки завгодно довго, не даючи ніяких позитивних результатів, часто сіючи тільки руйнування; друга - це енергія свобідного послідовно розгортаючогося, творчого процесу. Через людину свобода отримує нове народження, і із своєї хаосогенності і безумовності, вона переходить в творчий конструктивний стан.
З іншої сторони бердяєвська свобода трагічна: якщо вона складає сутність людини то, отже, виступає і як обов'язок; людина поневолена своєю свободою. Свобода - не приємна у користуванні цяцька , а тяжкий тягар, що його мусить нести людина, її важкий хрест на шляху сходження на власну персональну Голгофу . Адже лише сама людина відповідальна за свої вчинки і все, що відбувається у світі.
Таким чином, тема свободи, на яку націлена філософія Бердяєва, розвивається ним не тільки в аспекті розуміння свободи як універсальної цінності творчої діяльності людини, але і скрізь негативний в ХХ столітті досвід самостояния людини в історії. Катастрофічний досвід, що переживав філософ, доля, що карає еміграцією, духовна невписаність в систему пануючих ідей - це і є негативна сторона свободи як безосновної основи бути наперекір всім формам родового рабства.
Помітим, що всій своїй націленості на свободу як на основу філософії і ширше - людського буття, Бердяєв відстоює персоналістичний смисл свободи, не знаходячи переваг виключно в ліберальному її тлумаченні.
2.3. Творчість як продовження справи Бога і виправдання людини.
Тема, до якої філософ звертався на протязі усього життя, є проблема творчості. Тема про творчість, про творче призначення людини - основна тема мого життя [18, 208].
Центральним стрижнем концепції творчості Бердяєва стає ідея творчості як одкровення людини, разом із Богом покликаної до світотворення, що невпинно продовжується. Це тема взаємовідношення людини Богу. Бердяєва непокоїть питання про відношення творчості і гріха, творчості та вилуплення. При чому постановка цієї теми була для самого Бердяєва результатом внутрішнього переживання, внутрішнього прозріння. Як подолати подавленість і перейти до підйому? Бердяєв прямо виходить з ідеї Божества але у своїй антропології він орієнтується не скільки на християнство, скільки на вчення німецьких містиків. Тому людина у ньогопоєднує у собі три начала: божественне, природне, диявольське (меонічне). Яким парадоксальним чином ці міри об'єднуються в людині, призначення пояснювати бердяєвське вчення про творчість [46, 509].
Філософія творчого антропологізму Бердяєва отримала свій перший розгорнутий вираз у книзі Смисл творчості ,
Loading...

 
 

Цікаве