WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

себе, замість того щоб бути… Бути для людини - означає вибирати себе… Таким чином, не є просте буття- вона є буття людини, тобто небуття її буття" [17,608].
Таке трактування свободи витікає з екзистенціаліського розуміння свідомості як "ніщо". Невиводима з нічого, втікаючи від речей, являючи собою чисту спонтанність, свідомість є "не буттям, але небуттям буття". Свобода не є властивістю "буття - для - себе", яке не має свободи, а є свобода. "… Свобода і буття - для - себе, - стверджує Сартр, - це одне і теж".Людина - це і є свобода. Така свобода безмежна, завжди рівна сама собі і нічим не детермінована. Вона однаково безкінечна в кожному.
Людська дія, пише Сартр, абсолютно вільна, тобто здійснюється "без точки опори". Якщо моє тіло включене в світ, пояснює він, і завдяки цьому втягується в ланцюг причин, то моя свідомість є свобідна, і це свобідне виявлення тотожне існуванню. "Людина не може бути то вільною, то рабом, вона або завжди і повністю вільна, або її немає зовсім". Але така свобода не є, за Сартром, активною, життєствердною силою, вона сповнена песимізму. Ми засуджені бути вільними… ми "кинуті" в свободу [24,297].
Залишаючись в основному на позиціях утолічного волюнтаризму, Сартр тим не менше не може не визнати деякі обставини, які обмежують дії нашої індивідуальної свободи. В цьому прослідковужться його непослідовність, так само як і в невизначеному трактуванні "буття - в - собі". Фактично, стверджує Сартр, людина ніколи не повністю ізольована: попри свою волю вона самим фактом свого народження включена в суспільне життя, конкретну епоху, пов'язана з долею нації, класу. "Я не "вільний" ні уникнути долі мого класу, моєї нації, моєї родини, чи навіть збільшити свою могутність чи багатство, ні подолати свої найдрібніші вподобання і звички. Історія кожного життя, хоч яким воно є, це історія поразки. Коефіціент ворожості такий, що потрібні роки терпіння для досягнення найнезначнішого результату. Знову таки необхідно коритися природі, щоб володіти нею, тобто вставити мою дію в мережу детермінізму. Набагато більше, ніж здається, ніби людина "робить себе", вона зроблена кліматом і землею, расою і класом, мовою, історією колективу, до якого вона належить, спадковістю, конкретними обставинами свого дитинства, набутими звичками, великими і малими подіями свого життя" [17,659]. Тому Сартр змушений обмежити тотальність свободи. Людина вільна, заявляє він, але тільки в межах конкретної ситуації, "свобода існує тільки в ситуації, і ситуація є тільки через свободу. Людська реальність повсюдно зустрічає опір і перепони мають значення лише в і через свободний вибір, яким є людська реальність". Я народився у певному місці, яке я не вибирав, але це місце може відігравати роль перепони або сприяння не саме по собі, а залежно від мети, яку я собі поставив; так, Нью-Йорк знаходиться в кількох тисячах кілометрів від Парижа, але ця відстань набуває значення лише в разі, коли я хочу відвідати Нью-Йорк, інакше вона для мене не має значення. Минуле "тисне" на мене, але не детермінує мене, оскільки значення цього минулого визначається мною. У навколишньому середовищі гора є перепоною для мене лише тоді, коли я хочу перейти з однієї долини до іншої і якщо ж я хочу піднятися на гору, щоб оглянути місцевість, - гора не перешкода, а допомога. Звідси, світ пропонує нам ситуацію, яка лімітирує нашу свободу. Але в межах цієї ситуації людина повністю свобідна, - я вкинутий у світ, значення якого визначається іншими (будинки, трамваї та ін.), тобто ці предмети змушують мене діяти певним чином. Але всі ці значення не мають для мене примусової сили. Вони матимуть цю силу, якщо я погоджусь із ними. Але така свобода не дає людям щастя. Навпаки, вона тільки доказує їх безсилля і приреченість. Бо по суті це псевдосвобода, яка постійно є присутньою в нас як нав'язується ідея пустоти і безцільності, як відчуття власного "ніщо". Правда, людина господарює над буттям речей, оскільки надає їм смисл, але вона відчуває себе позбавленною їх стійкої сутності, відчуває себе вигнанцем з їх світу, що знаходиться поза нею.
"Поза! Все знаходиться поза: дерева на набережній, два маленькі будиночки на мості, розові відблизки яких світяться в темноті, кінна статуя Генріха ІV, що застигла в галопі над моєю головою, - все, що важливе. Всередині немає нічого, навіть диму, внутрішнього немає зовсім, нічого немає. Я свобідний… Я - ніщо, і я нічим не володію. Я так само не відокремлений від світу, як світло, і втой же час, я вигнанець, як світло, що скользить по поверхні каміння і води, причому ніщо і ніколи мене не зачіпає і не засмоктує. Поза! Поза світом, поза мисленням, поза самим собою: свобода - це вигнання, і я приречений бути вільним" [18,285-286].
Фундаментальна здатність людини до свободи знаходить свій вплив у тому, що по суті ми, здебільшого не помічаючи цього, обираємо, утверджуємо власним рішенням навіть те, що раз і назавжди дається нам відокремленим ходом подій і жодної суб'єктивної підтримки з нашого боку, здавалося б, не потребує. Хоч як парадоксально це звучить, люди справді - таки обирають власне походження і батьківщину, любов, страждання і смерть, нерідко саме на цьому зрізі самовизначення демонструючи свій справжній духовний світ. Обирають, разом з тим обираючи себе - таким чином вибудовуючи власний світ, щоб у ньому дана онтологічна обумовленність їхнього існування не виглядала стіною випадковостю, набувала глибинного змісту [16,273].
В свою чергу вибір, що його здійснює людина, може мати для неї суто технічне значення, тобто стосуватися шляхів або способів досягнення певної наперед визначеної мети. Цілком зрозуміло, що в такому разі свобода вибору залишається обмеженою певною конкретною ситуацією діяння і як така ще не стає предметом самостійної морально-етичної рефлексії.
Вибір далі, може стосуватися цілей, нахилів, уподобань людини, але таких, зміна яких не може вплинути на загальний характер людської особистості, на засади її діяльної самореалізації. Локалізований таким чином у поверхневому шарі людської поведінки й досвіду, вибір найчастіше залишається суто життєвим, повсякденним явищем. Його наявність дає змогу ставити питання про відповідальність особи за її конкретні вчинки, але теж не дає ще можливості стверджувати принципову свободу людини як морального суб'єкта. Сутнісною стороною вибору є мотивація кожної людини [16,263]. Саме через неї людина здійснює ті чи інші дії, поводить себе так чи інакше, і змінює себе, оточуючий світ, в цьому плані несе відповідальність.
Тому важливе значення в своїйконцепції свободи Сартр приділяє поняттю "вибір".
Існувати - означає свобідно вибирати свою сутність, ставати собою, піднестися до рівня особистості.
Істинно існує тільки той, стверджує Сартр, хто свобідно вибирає, сам себе робить, є створінням власного вибору. Якщо людина хоче існувати, вона повинна безперестанку вибирати, тому що життя людини є постійна трансцендентальність, тобто "перевершення" того, що є, і це досягається свобідним вибором. "Ми, - зазначає філософ, постійно втягнені в наш
Loading...

 
 

Цікаве