WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

ніякої диференціації, первинний хаос, то Сартр визначає "ніщо" як недостатність, рідкість або як щілина чи отвір. Але М.Бердяєв і Ж.-П.Сартр сходяться у тому, що свобода притаманна людині одвічно, людина від народження є свобідною, її дії є абсолютно свобідні. Інші два види свободи Бердяєва можна співвіднести з такими відповідниками у Сартра як відповідальність та проектування або творення людиною себе.
На відміну від М.О.Бердяєва, який вважав, що призначення людини, сакральний її обов'язок перед Богом - це творча самозміна, людина повинна створити з себе Боголюдину (звідси певна обмеженість свободи людини), Сартр підходить до свободи в іншому контексті.
Сартр являється тим, для кого "Бог помер", тобто людина, для якої Бог перемістився в область міфології разом з ельфами і феями. В одному з своїх творів він писав: "… я мав потребу в Богові, мені його дали, я його прийняв, не розуміючи, що власне його я й шукав. Не вкоренившись в моєму серці, він деякий час животів у мені, а тоді помер" [19,381]. В його випадку немає розпливчатості, як у Хайдеггера; немає сумнівів відносно його атеїзму. Інколи він говорить, що якщо б Бог і існував, це нічого б не змінило (у відношенні людської свободи і відповідальності, по крайній мірі); але в своїй лекції про гуманізм він ясно проголошує, що "екзистенціалізм" - це тільки спроба вивести всі наслідки з послідовної атеїстичної позиції. І як ми побачимо, висновки, які він виводить з атеїзму, дуже важливі.
Сартр просто стверджує атеїзм без великого шуму. Ідея Бога є ідея безкінечного, особистого Абсолюту, безкінечного для - себе - в - собі, ідея безкінечної, свідомої самототожності. Але ця ідея самосуперечлива. Свідомість виключає самототожність, і самототожності виключають свідомість. Це не просто означає, що Бог не існує: Його не може бути. Оскільки стверджувати існування Бога означає висказувати самосуперечливу думку. Не може бути Бога. І людина, що прагне до Божественності, приречена на крах [27,220].
Вище було сказано, що Сартр виводить з атеїзму важливі висновки. Найважливішим з них є наступне: якщо Бога немає, то немає і загальнообов'язкового закону і набору абсолютно встановленних цінностей. Тому в своїй лекції по гуманізму він може сказати: "Достоєвський написав, що якщо Бог не існує, то все дозволено. Це вихідна точка екзистенціалізму". Людина є єдиним джерелом цінностей, індивіду залишається творити чи вибирати власну шкалу цінностей, її власний ідеал. Тут, власне, Сартр впритул підходить до ядра своєї антропології,тобто поняття свободи.
Людське існування, на думку Сартра, є неперервне самозаперечення. Вйого концепції свободи ключ до всього його світогляду, як в його теоретичних побудовах,так і в практичних висновках. Навколо цієї концепції, як навколо своєї осі, обертається вся антропоцентрична, при цьому егоцентрична, філософія екзистенціалізму.
Утвердження свободи, як безумовлення принципу знаменує розрив з детермінізмом, раціоналізмом, об'єктивно науковим розумінням дійсності.
Свобода трактується Сартром в дусі закінченного індетермінізму. Свобода ставить людину поза закономірності і причинну залежність. Вона виражає метафізичний розрив з необхідністю як в її об'єктивно матеріалістичному розумінні, так і з логічною необхідністю. Свобода не терпить ні причинне, ні підстави. Свобода не визнаяається можливістю людини діяти у відповідності з тим, якою вона є, бо сама її свобода є вибір свого буття, людина така, якою вона свобідно себе вибирає. Теперішнє не знаходиться в закономірному зв'язку з минулим, а минуле з теперішнім. Свобода покладає незалежність по відношенню з минулим, заперечення його, розрив з ним. "Свобода - це людське існування, що виводить своє минуле з гри…" [17,65].
Свобода як її розуміє Сартр, є розрив каузальної залежності, причиною обумовленності, вона, за вираженням Сартра, утворював "дирку в бутті".
Поза екзистенціальною грою опиняється не тільки психологічний детермінізм. В ім'я свободи відкидається не тільки соціальна і біологічна закономірність прагнень, потягів. Сартрівський волюнтаризм знаходиться настільки ж в рішучому контрасті з науковим світоглядом і тоді, коли свобода розглядається по відношенню до її реалізації в об'єктивній дійсності. Свобода для нього зовсім не грунтується на пізнанні необхідної об'єктивності, на тому, в якій мірі при здійсненні своїх прагнень ми співутворюємся з пізнаною необхідністю, від нас незалежної. Людина вільна зовсім незалежно від реальної можливості здійснення своїх прагнень. Вже саме прагнення, сама постановка завдання, сам вибір цілі достатній для утвердження її свободи. Свобода не результат дії, не досягнення; вона полягає в самій спрямованості. "Проект" - не шлях до свободи, а її вираження, проектуюча себе свобода.
Згідно Сартру, ніяка об'єктивна обставина не може позбавити людину невід'ємної від неї свободи. Остання залишається в будь-якій обставині і виражається в можливості вибирати - вибирати не реальні можливості, а своє відношення до даної ситуації. Таким чином, поняття свободи послідовно суб'єктивізується Сартром, зводиться до відношення суб'єкта до незалежної від нього обставини. Його незалежність по суті справи, полягає в тому, як він сприймає свою залежність: він може "свобідно" примиритися з нею; при цьому він настільки ж вільний, як і не приймаючи її, постаючи проти неї. В'язень чи раб вільний, самовизначаючи своє відношення до свого положення. Мало того, об'єктивна ситуація не сама по собі обмежена або подавлює нашу свободу, а тільки в тій мірі, в якій ми відчуваєм її як обмеження, відносимся до неї, як до перешкоди. Адже перешкода, обмеження визначається тим, чого ми хотіли. Достатньо відмовитись від свого прагнення, і дана ситуація перестане бути перешкодою. Послідовним висновком з сартрівської абсолютизованої концепції свободи був би девіз: завдання полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб змінити своє відношення до нього [22,575].
Категорія "свободи", як ми бачимо протиставляється Сартром необхідності, а не грунтується на останній. Теологічний аспект цієї категорії, цілеспрямованість свободи, відривається від її каузальних визначень. Мотиви, прагнення, ідеали не розглядаються як суб'єктичне переломлення причин, об'єктивних тенденцій і закономірностей. Проектоване свідомістю майбутнє, а не реальне теперішнє служить критерієм свободи. Причому це майбутнє береться поза зв'язком з можливістю його перетворення в дійсність. Свобода заперечена вибором цілі і не потребує її досягнення. Суб'єктивний ідеалізм Сартра розкриває перед нами як суб'єктивіський волюнтаризм: "…Всі бар'єри,всі кордони, знищуються свідомістю моєї свободи".
Звідси свобода у Сартра виступає як єдине обгрунтування людського існування. Філософ вважає, що людина вільна, тому що вона ніколи не є нерухомою, визначена буттям, а знаходиться відокремлено від нього, вона є не "в - собі", а в присутності себе. Людина, яка є тим, чим вона є, ніколи не може бути вільною. "Свобода є саме ніщо, яка знаходиться в самій сутності людини, примушує людську реальність робити
Loading...

 
 

Цікаве