WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

соціоситуаціях. Її "для - себе - буття" полягає в постійному проектуванні своєї самості. Людина є лише тим, що вона робить. Сутність людини - не якийсь ідеальний образ - прототип, що має "вічні", "незмінні" людські чи антропологічні якості. Людина сама визначає себе, хоче бути такою, а не іншою. Людина прагне до своєї індивідуальної мети, вона творить себе, обирає свій шлях у житті.
Отже екзистенціалізм, або філософія існування, - один з головних напрямів в філософії ХХ століття і є вираженням глибокої кризи тогочасного суспільства.
Представниками екзистенціалізму є М.Хайдеггер, К.Ясперс, Х.Ортега - і - Гассет, Л.Шестов, М.Бердяєв, Ж.-П.Сартр, А.Камю, Муньє, Лакруа та інші.
Філософія екзистенціалізму має справу не з проблемами науки, а з питаннями власне людського існування, морально-етичної рефлексії суб'єкта.
В центрі уваги опинилась людина, не така, що пізнає і перетворює світ, а людина, що страждає, одинока, глибоко нещасна і в той же час, яка прагне до свободи і, що відповідає за всі свої вчинки.
Екзистенціалістська концепція Сартра пропонує нам позицію відокремленого індивіда, котрий має мужньо і послідовно відкидати від себе "заклики", "звабливості" світу, відстоюючи своє право на безосновний (нічим не детермінований) вибір. Сутність людини - це те , як вона вміє використати своє існування в різноманітних ситуаціях. Звідси й головна теза французького мислителя, - "існування передує сутності". Саме через існування людина обирає сама себе, свою самість, самореалізує себе.
Розділ ІІ. Філософська концепція свободи Жана Поля Сартра.
2.1. Свобода та вибір.
Що таке свобода? Відповідь на дане питання формувалася з часом, аж поки не набула своїх нинішніх рис; Г.В.Ф.Гегель небезпідставно визначав всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи - згодом Ф.Енгельс в "Анти-Дюрішгу", наче продовжуючи цю гегелівську думку, говорив про те, що кожний крок вперед на шляху культури був кроком до свободи.
І справді, крок за кроком, міліметр за міліметром люди впродовж усієї історії відвойовували, утверджували й розвивали цю свою фундаментальну здатність.
Якщо античні греки й римляни сприймали свободу як свою природну властивість - певну даність, котру вони мають захищати, коли їй загрожує небезпека, - то в давній Іудеї, що перебувала під римським ядром, ідея свбоди, починаючи вже з І ст. н.е. трансформується в ідеях визволення і пов'язується з повстанням проти іноземних загарбників.
Якісно нових рис набуває ідея свободи в християнстві, що переводить вже опрацьовану, як ми бачили, культурну ідею "звільнення" у внутрішній, духовно-моральний план: душа людини звільнюється від всеохоплюючого диктату старозаповітнього Закону, й перед нею відкривається простір вільного вибору, вільної жертви, вільного відповідання Богові. Впродовж тисячоліть історії християнства свобода утверджується як один з найглибших внутрішніх вимірів існування людини, людського "я". "Я… це - свобода", - читаємо в С.К'єркегора.
Втім, свобода заявляє про свої права й у царині зовнішніх стосунків між людьми. Вже епоха Відродження означала в цьому плані певне оновлення вироблених античністю уявлень про громадьську свободу, які з плином часу набувають дедалі конкретніших рис, збагачуються економічними, соціальними, політичними та власне гуманітарними аспектами. Основні віхи на цьому шляху - формування засад вільного підприємства, буржуазні революції ХVІІ - ХVІІІ ст., європейське Просвітництво, боротьба трудящих за свої права, опір тоталітарним режимам сучасний правозахисний рух [ ,260].
Досить тривалий час в уявленні людства про свободу панував пегляд на неї як на усвідомлену необхідність. Але цей погляд являє собою, по суті, невизначення, а заперечення свободи. Мало того, що на місце свободи ставиться її протилежність, - людину, яка прагне свободи, змушують до того ж віддаватися усвідомленню цієї її протилежності, тобто ідеальним чином примірюватися до неї, " вписувати" себе в її тло. Неначе раб, який пізнає й усвідомить своє рабське становище, від цього одного стане вільним!
Звичайно ж, пізнавати необхідність у різноманітних її проявах украй важливо. Людина, що перебуває у полоні ілюзій, не знає справжнього стану речей, з якими має справу, або не здатна дивитися правді у вічі, - не може вважатися вільною. Звужуючи значення відомого евангельського вислову "пізнаєте правду, - а правда вас вільним зробить!" (Ів.8,32) до елементарної гносеологічної площини, маємо визнати, що тільки істина, хоч якою б гіркою вона часом не була, відкриває перед людиною перспективу свободи. І все ж зводити сутність свободи виключно до пізнання можливо лише за умови, що пізнання саме по собі вважається вищою духовною здатністю людини, реалізацією її кінцевого призначення. Пізнавати в такому разі означає для людини реалізовувати себе найактивнішим чином і отже, бути вільною. Так в основному розуміли дане питання Б.Спіноза, Г.В.Ф.Гегель. Проте часи панування однобічного гносеологізаторського погляду на людину і її проблеми минулись досить давно. Післягегелівські концепції людської свободи все активніше висувають на передній план саме діяльнісні й етичні варіанти її осмислення [ ,260].
Сучасним розумінням свободи є відокремлення в ній кількох аспектів:
а) свобода дії - свобода реалізувати свої наміри, досягти власної мети, використовуючи для цього потрібні знаряддя та засоби;
б) свобода творчості - право людського суб'єкта втілювати свої мрії і задуми, створювати щось нове, підвладне лише власним законам;
в) свобода самореалізації - є синтезом 2-х попередніх, і дає можливість бути собою, реалізувати своє життєве призначення;
г) свобода вибору - йдеться про вибір особистістю тих або інших намірів, цілей, варіантів поведінки;
д) відповідальність - усвідомлення індивідом, свого обов'язку перед суспільством, людством, розуміння в світлі цього обов'язку суті і значення своїх вчинків, діяльності, узгодження їх з обов'язками і завданнями, що виникають у зв'язку з потребами суспільного розвитку.
Найбільш повно ці аспекти свободи відобразили у своїй філософській творчості такі мислителі як: М.О.Бердяєв - російський філософ, персоналіст та екзистенціаліст (релігійне спямування) і Ж.-П.Сартр - французький філософ, екзистенціаліст (атеїстичне спрямування).
У своїй концепції свободи М.Бердяєв виділяє три види свободи: первинна ірраціональна свобода (свавілля), раціональна свобода (виконання морального обов'язку), свобода, пронизана любов'ю до Бога. Ірраціональна свобода міститься в "ніщо", з якого Бог створив світ. Сартр у питанні походження свободи підходить по-іншому. Він ставить питання таким чином:повинно існувати якесь буття, завдяки якому "ніщо" приходить у речі. І таким буттям є буття людини. Саме вона привносить у світ активність, заперечення, сумнів, запитування і т.д. Цю можливість людини привносити в світ "ніщо" Сартр назвав "свободою", яка набуває онтологічного статусу. Якщо у М.Бердяєва, "ніщо"- це не пустота, а деякий первинний принцип, який передує Богу і світу і не містить
Loading...

 
 

Цікаве