WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

побачило в Сартрі "філософа свободи".
Останні десять років письменник працював особливо плідно. Поряд з рецензіями і критичними статтями, він написав шість п'єс, в тому числі кращу, на думку багатьох критиків, п'єсу "Брудні руки" - драматичне дослідження компромісу в муках, необхідною в політичній діяльності. Тоді ж були написані дослідження життя і творчості Шарля Бодлера і Жана Жене, в яких Сартр приклав досвід філософії екзистенціалізму до біографічного жанру.
В 1964 р. Сартр був нагороджений Нобелівською премією по літературі "за багату ідеями, пронизану духом свободи і пошуками істише творчість, що мала великий вплив на наш час". Але Ж.П.Сартр від премії відмовився, посилаючись на те, що він "не бажає, щоб його перетворювати в суспільний інститут".
Розчарувавшись в політичній діяльності мислитель спробував радикально переглянути свої переконання. Він задумав написати фундаментальну двохтомну працю під назвою "Критика діалектичного розуму" - перший том як теоретичне і абстрактне дослідження, другий - як трактування історії. Але "критика…" так і не була завершена. Сартр так і не закінчив другий том, написав для нього тільки декілька глав.
Жан Поль Сартр помер 15 квітня 1980 р. у віці 75 років від сердечного приступу. Його поховали на Монпарнаському кладовищі [28,493].
Але після смерті цей парадоксальний філософ залишився в центрі уваги культурного і суспільно-політичного життя Франції. Про Сартра до цього часу говорять і сперичаються як його багаточисленні критики, такі не менш багаточисленні послідовники.
Екзистенціаналізм Сартра сформувався під впливом деяких течій німецьких філософів екзистенціаналізму. В ньому у своєрідному сплаві перероблені елементи вчень Гуссерля, Гайдеггера, а також їх психоаналітичні доктрини. Не менший вплив мали теоретичні розробки Ніцше, Гегеля і Маркса.
Ці теоретичні витоки, влившись у потік думок Сартра привели до значної відмінності його поглядів як від вчення Марселя, так і від двох версій німецького екзистенціаналізму. У своїй філософській творчосьті Сартр прагне визначити втримати власне філософський рівень розгляду людського буття у світі і таким чином спасти філософію і людину, відмовивши у просторі сучасної філософської думки свободу людини як її здатність до автономії (самовизначення) [23,370].
Звідси першопочаткове питання Сартра полягає в наступному: "На що схоже людське існування?". Він прагне описати те, що називає "людською реальністю" в найбільш загальних термінах. Його відповідь міститься вже у праці " Буття і ніщо", так як людська реальність, вважає він, складається з двох способів існування: буття і ніщо, як буття, і небуття. Людське буття існує як і "в - собі", об'єкт або річ, і як "для себе", свідомість, яка не є освідомлюючою річчю. Він описує існування "в - собі", існування явища чи речі, як те, що "наповнене собою". Річ не має внутрішніх і зовнішніх якостей, не має свідомості про себе, вона просто існує. Він говорить: "Не існує ні найменшої пустоти в існуванні, не має ні найменшої тріщини, через яку ніщо могло б прослизнути". В протилежність до цього "для - себе", чи свідомість, не має такої повноти існування, тому що не є річчю.
Таким чином, "для себе" - це відомість, те, з чого складається свідомість; "в - собі" - це речі, об'єкти. Свідомість також включає в себе відомість про себе. Воно є "ніщо" внаслідок того, що не має сутності [2, 302].
Звідси вся сартірівська антологія, що переростає у нього, вслід за Гайдеггером, в суб'єктивно-індеалістично антропологію, будується в докотомії буття - для - себе і буття - в - собі, рівнозначних Я і не - Я.
Характерною рисою "буття - у - собі" є те, що воно абсолютно нерухоме, масивне, непроникне для свідомості. Зустріч свідомості з байдужим буттям викликає почуття "нудоти" (твір "Нудота"). Згідно з феноменологічною установкою Сартр прагнув зняти, вилучити будь-які "людські", осмисленні визначення буття - у - собі, тому воно позбавлене руху, становлення, активності. Єдине позитивне і водночас самодостатнє його визначення таке: "Буття є те, що воно є".
На відміну від буття - у - собі буття - для - себе абсолютно рухоме вплинне, активне та пусте. Свідомість не має нічого субстанційного, "вона існує лише мірою того, як з'являється". Але саме тому, що вона є тотальною пустотою, її можна розглядати як абсолют [12,112].
Звідси буття - в - собі залишається в системі темним фоном наякому існує і діє одне тільки для - себе - буття як єдине джерело якісної багатоманітності і носій життя і руху. Межі свідомості утворюють і межі активності, становлення і змін. "Активність є тільки постільки, поскільки свідоиа істота володіє засобами, що передбачають ціль…" [17,32].
Таким чином Сартр формує і головну дихотомічність людського буття: з одного боку - бути Богом і досягти самодостатнього "буття - в - собі", зберігши при цьому вільну суб'єктивність "буття - для - себе", з іншого - ілюзорність цього безмежного самоствердження.
Філософський антропологізм Сартр оголошує єдиним фундаментом соціологічних, етичних і власне філософських концепцій. В своєму вченні про людину Сартр виходить з примату тільки особистісного, індивідуального досвіду над об'єктивним матеріальним буттям. Вже в протиставленні нерухомого, масовидного і інертного "буття - в - собі", дійсному, динамічному, вічно розвиваючому "буттю - для - себе" закладена ідея екзистенціальної людини, повністю вільної, незалежної в своїй діяльності ні від зовнішнього світу, ні від суспільно-історичного середовища і, що розвивається за своїм власним внутрішнім прагненням.
Екзистенціальна парадигма, за Сартром, цілком віддає кожній людині у володіння власне буття і покладає на неї повну відповідальність за своє існування. У центрі його уваги - матриця структури й умов особистісного існування кожної істоти. Проблеми свободи вибору, особистої автентичності стосунки зі світом та іншими людьми; способи створення значення й цінності індивіда, починаючи з усвідомлення особистісного існування, - усе, що існує, не має пояснення; основний його принцип - випадковість існування. Таким чином слід відзначити нез'ясованість існування кожного і кожної речі.
Чистий аркуш паперу - такою є людина на початку свого життя. Вона зустрічається усе з новими і новими ситуаціями, що змінюють її; і людська сутність формується в залежності від того, як людина переборює складнощі життя. Справжнє існування - це автентичний вибір самого себе, коли людина, обираючи свою сутність, самореалізує себе і творчо самовизначається актами покликання суб'єкта. Несправжнє існування - це існування у вигляді самообману, коли людина хоче стати то однією, то іншою, але так і не реалізує свою справєню сутність. Джерелом самообману єамбівалентність людського існування, якому властиві:
а) фактичність реальності "буття - в - собі".
б) творчий характер "буття - для - себе" у критичних ситуаціях.
Роздвоєність особистості робить людске буття безглуздим і безмістовним.
Сутність людини - це те, як вона вміє використовувати своє існування в
Loading...

 
 

Цікаве