WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

у створенні нової концепції, що могла б пояснити, розкрити історичну ситуацію, що склалася. Саме і її пропонує екзистенціалізм [13,224].
В 1931р. виходить в світ книга німецького філософа К. Ясперса "Духовна ситуація епохи", що містила новий і неочікуваний діагноз післявоєнної масової свідомості. В історичному релятивізмі, цинізмі і нігілізмі 20-х рр. Ясперс бачить неминучу розплату за невизначену довіру до історії, за обожнення історичного прогресу.
Поява в 1927р. книги Хайдеггера "Буття і час", яка швидко набула широку відомість не тільки в Німеччині, але і в інших європейських країнах, ознаменувала виникнення нового напрямку виявлення його специфічної програми - і це не дивлячись на те, що ще задовго до цього, в 1916р., французький філософ Г. Марсель в статті "Екзистенція і об'єктивність", а в 1919р. К. Ясперс в книзі "Психологія світоглядів" намітили ряд принципів "екзистенціональної філософії", тобто філософії, що виходила з суб'єктивності мислителя, емоційної структури його свідомості. Х. Ортега-і-Гассет (1883-1955) в Іспанії, Н. Аббаньяно і Е. Пачі в Італії розвинули мотиви екзистенціального світовідчуття. В праці Хайдеггера відчувається спроба викласти в систематичній формі принципи "екзистенціального мислення", новий апарат понять, суттєво відмінних від тих, якими користувались представники традиційної філософії - Платон і Аристотель, Декарт, Кант і Гегель. За цією книгою були написані такі праці, як "Кант і проблема метафізики" (1929), "Що таке метафізика?" (1930), "Вступ у метафізику" (1935, опубліковано в 1953), "Вчення Платона про істину" (1942), "Ложные тропы [или: Пути в никуда] (Holzwege)" (1950), "Що таке мислення?" (1954), "Ніцше" (т.1-2, 1961) [22,283].
К. Ясперс (1883-1969), що почав свою наукову діяльність в якості лікаря-психіатра книгою "Загальна психопатологія" (1913), видав свою першу філософську роботу -"Психологія світоглядів" - тільки через 6 років після цього книга ця, що принесла філософську відомість, була зустріта скоріше як розвиток ідей "філософії життя". Але його екзистенціалізм у всій повноті викладений в фундаментальній праці "філософія" (1932) в 3-х томах.
Ідеї основоположників екзистенціалізму були підтримані в Німеччині значним числом філософів, серед яких треба відмітити О. Ф. Больнова ("Філософія існування", 1942; "Нова безпека. Проблема подолання екзистенціалізму", 1955), Ф. Хайнемана ("Нові шляхи філософії", 1929; "Жива чи мертва філософія існування?", 1954; "По ту сторону екзистенціалізму", 1956), Х. Арендт, Г. Хайзе, О. Беккера.
В Росії ідеї екзистенціалізму містяться в працях Л. І. Шестова (1866-1938) і Н. А. Бердяєва (1874-1948), у Франції Г. Мараль (1889-1973), Ж.П.Сартр (1905-1980), А. Камю (1913-1960) і Марсом Мурло-Понті (1908-1961).
Екзистенціалізм ХХ ст. тяжіє до есе, роману, новели. Серед видатних письменників, близьких до філософії екзистенціалізму, як філософії значного буття, ми можемо називати, окрім знайомих імен Альберта Камю і Жана Поля Сартра - Франса Кафку, Томаса Майна, братів Аркадія і Бориса Стругацьких, Стівена Кінга… Їхні герої трагічно викинуті за межі свого повсякденного буття і саме в цьому відчужені від повсякденності знаходять самих себе [26,224].
Зазвичай екзистенціалізм ділять на атеїстичний (Хайдеггера, Сартр, Камю) і релігійний (Ясперс, Марсель), що зовсім по-різному трактують межі людського існування і можливості їх подолання.
Що ж стосується ідейних витоків екзистенціалізму, то в світогляді філософії екзистенціалізм зливається з філософськими тенденціями: філософсько-теологічні розмисли С. К'єркегора (1813-1855), ірраціоналізм "філософія життя" від Ф. Ніцше до В. Дільтея і феноменологія Гуссерля і Шелера. Крім того, у поглядах Хайдеггера Відбивається вплив протестантської (Р. Бультман) і іудаїстської (М. Бубер) теології, лінгвістичної концепції В. Гумбальдта; на Ясперса мав суттєвий вплив також великий німецький соціолог М. Вебер. В працях класиків екзистенціалізму відбив і ідеї німецької класичної філософії, перероблені в ірраціональному дусі, а також німецького романтизму початку ХІХ ст. Нерідко екзистенціалісти з задоволенням цитують Марка Аврелія, Августина і Паска ля, шукають підтримки в художній творчості Кафки, Унамуно, Рільке, Достоєвського.
У К?єркегора екзистенціалізм запозичує в першу чергу ідею "екзистенціального мислення". Якщо наукове мислення, що виходить з чисто теоретичного інтересу, абстрактне і безособистісне, то "екзистенціальне мислення", пов'язане з внутрішнім життям людини, з її найінтимнішими переживаннями, тільки і може бути конкретним, "людським" знанням. "В той час, як об'єктивне мислення байдуже до мислячого суб'єкта і його екзистенції, суб'єктивний мислитель як екзистенціальний (existierende) суттєво зацікавлений в своєму мисленні: "він існує в ньому", - С. К?єркегор. А як наслідок, він не може відноситися до дійсності як до чогось об'єктивного, "не затронутому" людською суб'єктивністю. В той же час К?єркегор фіксував увагу на нестійкості людського "існування", його приреченості на смерть, виражаючи її в поняттях "страху", "сумніву" і т. д. Складне і суперечливе життя людини не піддається зусиллям розсудку осмислити її, результатом чого є "безсилля думки", справжній "скандал для розсудку", а звідси перехід до міфу. Іншими словами, людське існування, "екзистенція" непідвладна розуму: "… в екзистенції думка знаходиться в чужому середовищі", - С. К?єркегор.
Екзистенціалізм сприйняв також ніцшеанське приниження думки, розуму як такого, що належить не індивідуальному існуванні людини, а її суспільству, стадній природі, а тому виражене в людське узагальнене, поверхневе, усереднене [22,285].
Але екзистенціалізм іде далі "філософії життя", радикально перетворюючи історію пізнання. Для "філософії життя" мислення є хоч і грубим, але все ж засіб пристосування до "життя". Навпаки, філософія існування відкриває недостатність мислення в досить радикальному значенні: саме, що будь-яка спроба мисленнєвого прояснення приводить до протиріч, які є невирішуваними.., перед обличчям яких воно все ж не може відмовитись, оскільки вони пов?язуються з вирішальними питаннями його буття.
Значення Гуссерля для екзистенціалізму визначається перш за все тим, що він виробив феноменологічний метод, на основі якого психологічний розгляд особистості К?єркегором могло бути перетворено в "онтологію", точніше "фундаментальну онтологію", як "екзистенціальну аналітику буття людини (Dasein)". Де К?єркегор знаходив конкретне людське переживання - "страх", "піклування" і т. п., а Гуссерля, згідно теоретично-гносеологічній традиції в філософії, шукав пізнавальну структуру "чистої свідомості", там Хайдеггер знаходив К'єркегорівські категорії в якості апріорних структурних елементів буття людини, "буття - свідомості". Тим самим, з однієї сторони, долається психологізм, який екзистенціалісти, вслід за Гуссерлем, вважається джерелом релятивізму, що руйнуєбудь-які знання, а з іншої - суб'єктивність психологічного переживання людини, її емоції приймають статус "антологічних" елементів, елементів
Loading...

 
 

Цікаве