WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота

Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи - Курсова робота


Курсова робота
Ідейні джерела екзистенціалізму та філософська концепція Ж.-П.Сартра та філософська концепція свободи
План
Вступ……………………………………………………………………….....3
Розділ І. Ідейні джерела екзистенціалізму Ж.-П.Сартра…………………..5
1.1. Умови виникнення екзистенцалізму та його сутність………………..5
1.2. Атеїстичний екзистенціалізм Ж.-П.Сартра і його філософський метод……………………………………………………………………..….16
Розділ ІІ. Філософська концепція свободи Ж.-П.Сартра……………...…23
2.1. Свобода і вибір……………………………………………………...….23
2.2. Свобода та відповідальність…………………………….............…….35
Висновки…………………………………………………………………….42
Література………………………………………………………...…………44
Вступ
Поняття "свобода" багатозначне і багатостороннє. Свобода може бути особистісною, соціальною, моральною, політичною. Проблема свободи викликає цікаві суперечки, філософські дебати на тему свободи не припиняються вже дві тисячі років, але проблема залишається до цього часу не вирішеною.
Тому ціллю даної роботи є розгляд деяких аспектів свободи, які мають важливе значення для людини. А звідси головна увага буде приділятися людській (особистісній) свободі. Оскільки людина є суб'єктом власного життя, людина активно будує умови свого життя і своє відношення до нього. Але творячи себе і своє життя, вона дуже часто намагається втекти від свободи (конформізм, перенесення відповідальності на іншого, уникання автономної поведінки та ін.), вона живе не аунтично, або в нечесності, за термінологією відомого французького філософа - екзистенціаліста Ж.-П.Сартра. Тому своїм завданням Сартр вважав звільнити людей від нечесності і допомогти їм прийняти відповідальність. В своїй розвинутій формі свобода відповідальна, а відповідальність свободна, і вони виступають як єдиний механізм саморегулюючої свавільної активності, що притаманна зрілій особистості. Не володіючи внутрішньою свободою людина не може бути повноцінною особистістю і нести відповідальність за свої вчинки.
Об'єктом дослідження - умови формування екзистенціалізму та ідейні джерела Ж. - П. Сартра, як представника атеїстичного екзистенціалізму.
Предметом роботи є питання особистісної свободи та взаємовідношення свобода - вибір - відповідальність.
Мета - з'ясувати основні аспекти проблеми свободи у Ж. - П. Сартра і нанесення їх на сучасні мірки людського буття.
Завдання:
1. Сформувати основні умови виникнення філософії існування і визначити її суть.
2. Охарактеризувати погляди французького мислителя та визначити його філософський метод.
3. З'ясувати основні моменти свободи у творчості Ж. - П. Сартра.
У дослідженні використані такі методи наукового пізнання:
- загальнологічні методи (аналіз, синтез, дедукція, аналогія)
- загальнонаукові (структурний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного, історико-філософський метод).
Літературні джерела - проблема свободи Ж. - П. Сартра частково розроблялася в контексті історії екзистенціалізму., та в окремих працях, що були присвячені філософській творчості мислителя. Серед найбільш обізнаних авторів в даній сфері можна назвати Кісселя М.А., Ляха В., Рикунова М. і Мокроусова.
Розділ І. Ідейні джерела екзистенціалізму Жана-Поля Сартра.
1.1.Умови виникнення екзистенціалізму та його сутність.
Згадки про екзистенціалізм ( або "філософію існування", як він початково називався) вперше з'явився в кінці 20-х років ХХ століття. Батьківщиною екзистенціалізму визначають Німеччину. Саме тут в 1927 р. вийшла праця М. Хайдеггера " Буття і час". Незабаром після цього з'явилась трьохтомна "філософія" К. Ясперса і вже згадується робота. "Духовна ситуація епохи". В цих працях отримує оформлення екзистенціальна концепція особистості.
Таким чином ми бачимо, що філософія екзистенціалізму виникла після першої Світової війни, в умовах, коли під впливом суттєвих соціальних змін, пов'язаних зі вступом капіталістичного суспільства в епоху імперіалізму і особливо з "світовою катастрофою" виникають різні зміни в суспільній свідомості. В першу чергу треба відмітити, що характерний для передвоєнних років ліберальний умонастрій, що виражений особливо в неокантіанстві, прийшов у рішуче протиріччя з подіями, що відбувались. Це відчуття посилилось в Німеччині після поразки в першій Світовій війні: сумне усвідомлення кінця історичної епохи ("Сутінки Європи") породжує апокаліпситичні настрої, загальну невпевненість і тривогу, переміщаючи центр тяжіння філософських інтересів з теорії пізнання і логіки наукового дослідження на проблеми людства, суспільства, історії.
Екзистенціально-філософське вираження глибоких потрясінь, що відбувся в 20-30-х роках і він викликав зацікавленість у покоління західної інтелігенції перш за все тому, що звернувся до проблеми критичних, кризисних ситуацій, спробував розглянути людину в її "ходіннях по мукам", в перечерпуванні жорстоких історичних випробувань.
Філософія класичного періоду ставила в центр уваги духовну активність людей, що реалізовувалась в науковій і художній творчості, в створенні і вдосконаленні політичних установ екзистенціалізму.
Філософія зосереджена на проблемі духовної витримки людини, закинутої в ірраціональній, вийшовший з-під контролю потік подій [13,217].
Екзистенціалізм справедливо називають "філософію кризису". Він являється таким не тому, що припускає теоретичне пояснення протиріч сучасного капіталізму, а тому, що використовує (і по-своєму оспорює) саму кризисну свідомість тогочасного суспільства. Він відштовхується від найбільш типічних форм радикального розчарування в історії, яке починаючи з 20-х років охоплює на Заході достатньо широкі прошарки населення і особливо напружено переживається ліберальною і дрібною інтелігенцією.
Подібно багатьом течіям існуючої тогочасної ідеології, екзистенціалізм схильний ототожнювати кризу капіталізму з кризою розуму і гуманності, тлумачити його як вираження "світової катастрофи" і "сутінків цивілізації".
Хоча екзистенціалізм виріс з глибокої кризи тогочасної цивілізації, він не був безпосередньою, первинною реакцією на нього. Найбільш прямим вираженням кризи були падіння і складні перетворювання прогресивно-оптимістичних концепцій історії, що утворили грунт, на якій виріс екзистенціалізм, і що став разом з тим об'єктом його критики.
Довіра до історичного прогресу, впевненість в гуманістичній лінії розвитку історії, які в епоху просвітників і Гегеля були ще філософським умонастроєм, що поділявся досить вузьким колом мислителів, на рубежі ХІХ-ХХ ст. стали загальнокультурним надбанням.
І коли Світова війна 1914-1918 рр. зруйнувала історично-філософські моделі історії прогресу ( і позитивістські, і історично-спекулятивні ), показавши, що всі вони були тільки гуманістичними фікціями історії, лібералісти відчули себе так, ніби їх позбавили світогляду. Світова війна спростувала прогресистські концепції не скільки очевидною беззмістовністю цих жертв. Але може, ще більш незрозумілою іжахливою, ніж сама війна, здавалась легкість, з якою її забули.
Виникає потреба
Loading...

 
 

Цікаве