WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Поняття світогляду. Його основні риси - Реферат

Поняття світогляду. Його основні риси - Реферат

літератури, присвяченої дослідженню міфологічного світогляду. Найпомітнішими стали праці Д.Фрезера та К.Леві-Стросса, а у вітчизняній традиції - О.Ф.Лосева та ряду інших.
Міфологічній формі світогляду притаманні антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей та світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо характерно для античної міфології. Міф є історично першою формою самосвідомості, котра відокремилася від практики. Тут криються витоки його антропоморфізму.
Для міфологічного світогляду характерним є, по-перше, усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка - тотема. За умов тогочасного суспільства тотемні вірування виявились надзвичайно практичними, через те, що цементували індивідів у родову цілісність, а отже, були життєвою силою. Власне в цьому і полягає головне призначення світогляду взагалі.
По-друге, міфологічний світогляд значною мірою обернений у минуле, адже тотемний предок був, до того ж був як ідеал діяльності. У цьому секрет міфологічного розуміння історичного часу. Формально майбутнє начебто обернене у минуле, але насправді ретроспективний ідеал є те належне та жадане, до чого прагне родова община Але все ж таки людське життя поки що не поділене чітко на теперішнє і майбутнє. І ця обставина допомагає зрозуміти силу традиції, а як наслідок - панування циклічної моделі історичного часу.
По-третє, оскільки міфологічний світогляд антропоморфний, то неминуче формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення усього сущого. Це олюднення природи є наслідком нерозчленованості буття на суб'єкт та об'єкт, а нероздільність людини і космосу, людини і природи означає, що у світогляді домінує світовідчуття. Та інакше не могло й бути, бо родове суспільство - це дитинство людства, і цій стадії міг відповідати світогляд у міфо-поетичній формі. Міф є перше повстання поезії проти прози життя. Міф є мудрість у поетичній формі юного людства.
І подібно до того, як доросла людина тужить за дитинством, розуміючи, що дещо втрачено разом із ним назавжди, людство, пройшовши цю стадію, сприймає міфо-поетичний світогляд як неповторне чудо, що породило духовні цінності недосяжного зразка. І, мабуть, повсякчас будуть ностальгічні спроби відродити міфо-поетичну концепцію світу та людини. У кращому випадку це стимулює процес художньої творчості (згадаймо Габріеля Маркеса або Чингіза Айтматова), в гіршому - породжуються ідеологічні міфи, що наклали жорстокий відбиток на життя людства у XX столітті.
Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі засобами. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо).
У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обгрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.
Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але в тому й полягає особливість і привабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру. Краще всіх, мабуть, про роль почуття в релігії сказав апостол Павло: "Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю, - то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий. І коли маю дар пророкувати і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, - то я ніщо. І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, - то пожитку не матиму жодного... Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, - та припиняться, хоч мови існують, - замовкнуть, хоч існує знання, - та скасується" (Кор., 13, 13).
Якщо для міфа головним є обгрунтування зв'язку індивіда з родом, то для релігії - досягненняєдності з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю. В цьому полягає позитивне значення релігії, бо чим є життя, коли нема нічого святого і все піддається нігілістичному запереченню, людині нашого століття добре відомо. Але й засилля релігійного світогляду становить певну небезпеку. Слід пам'ятати, що ні релігійний фанатизм, ні поліцейський атеїм не є альтернативою.
2. Основні структурні компоненти світогляду
Світогляд є система узагальнених відчувань, інтуїтивних представлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і місце людини в ньому, на багатобічні відношення людини до світу, до самого себе і до ін. людей, система не завжди усвідомлених основних життєвих установок людини, визначеної соціальної групи і суспільства, їхніх переконань ідеалів, ціннісних орієнтацій, соціально-політичних, моральних, етичних і релігійних принципів пізнання й оцінок.
Світогляд - це свого роду каркас структури особистості, класу чи суспільства в цілому. Суб'єкт світогляду - особистість, соціальна група і суспільство в цілому.
Основа світогляду - знання. Вони складають інформаційну сторону світогляду. Усяке пізнання формує світоглядний каркас. Найбільша роль у формуванні цього каркаса належить філософії, тому що філософія виникла і сформувалася як відповідь на світоглядні питання людства.
У структуру світогляду входять не тільки знання але і їхня оцінка. Тобто наявна не тільки інформаційна але і ціннісна (аксиологічна) насиченість.
Знання входять у світогляд у виді переконань. Переконання - це та призма через яку бачиться дійсність. Переконання - не тільки інтелектуальна позиція, але і емоційний стан, стійка психологічна установка; впевненість у правоті своїх ідеалів, принципів ідей поглядів, що підкоряють собі почуття совість волю і вчинки людини.
У структуру світогляду входять і ідеали.
Ідеали можуть бути як науково обґрунтованими так і ілюзорними, як досяжними так і нереальними. Як правило вони звернені в майбутнє. Ідеали - основа духовного життя особистості. Наявність ідеалів у світогляді характеризує його як випереджаюче відображення, яке не тільки відображає дійсність але й орієнтує на її зміну.
"Життя йде до досконалості керуючи ідеалом,- тим, що ще не існує, але мислиться, уявляється можливим для здійснення. Дійсність завжди суть втілення ідеалу, і, заперечуючи, змінюючи її, ми робимо це тому, що ідеал утілений нами ж у ній, уже не задовольняє нас, ми маємо - створили в уяві - інший, кращий" - Горький.
Світогляд складається під впливом соціальних умов, виховання й утворення. Його формування починається з дитинства. Воно визначає життєву позицію людини.
Філософія - це система самих загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм відносини людини до світу. Філософія відрізняється від ін. форм М. не стільки предметом, скільки способом його осмислення, ступенем інтерелектуальної розробленості проблем і методів підходу до них.
?
Використана література:
1. Арцишевский Р.А. Мировоззрение: сущность, специфіка, развитие. - Львов, 1986.
2. Косарев А.Ф. Философия мифа. - М., 2000.
3. Філософія: Підручник. / Бичко А.К. та ін. - К., 2001.
4. Філософія. Навчальний посібник / за ред. Надольного І.Ф. - К., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве