WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині? - Реферат

Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині? - Реферат

досвіду вони дістали можливість пізнавати явища й процеси, які не могли сприйматися їхніми органами чуття, наприклад клітинну будову, космічний простір, надра землі тощо.
Серед знань людини є такі, які, по суті, залишаються незмінними. Це насамперед так звані вічні істини, які фіксують певні події або факти. Такою істиною, зокрема, є твердження "Арістотель жив у IV сторіччі до н. е.", яке У жодний спосіб не може бути спростоване. Разом з тим існують і такі знання, які є незаперечною істиною лишень у певних межах або за певних умов. Наприклад відомі нам закони біології є істинними тільки для живих організмів, тобто в рамках живої природи. Це свідчить про відносну істинність наших знань, тобто про те, щ0 одні й ті самі знання стосовно одних предметів або явищ можуть бути абсолютно істинними, а стосовно інших вони вже не можуть вважатися істинними.
Перебільшуючи відносність наших знань, деякі філософи доводили, що взагалі ніяких незмінних істин немає й бути не може, що всі істини лише відносні й що навіть існує стільки істин, скільки є людей, оскільки кожна людина вважає за істину щось своє.
Звичайно, кожна людина сприймає світ по-своєму й щось вважає істинним, а щось - ні. Проте справжня істинність наших знань визначається не суб'єктивними міркуваннями про ці знання самих людей, а їх відповід-ністю дійсності. Пересвідчитися у тому, чи відповідають наші знання про дійсність самій дійсності, можна лишень у процесі практичної діяльності. Наприклад, відомо, що дерево м'якіше, ніж залізо. Щоб переконатися в істинності цього, достатньо взяти лезо або ніж і застругати ним олівець.
Отже, лише практика є головним критерієм (мірилом) вірогідності істини.
Скільки знань потрібно людині?
У всіх живих організмів існує потреба в постійному одержуванні певної інформації. У людини ця потреба досягає найвищого розвитку, перетворюючися на пізнавальну потребу, яка є однією з найважливіших духовних потреб. Ця пізнавальна потреба - це, з одного боку, потреба у певних знаннях, а з іншого - потреба у самій пізнавальній діяльності або просто у процесі пізнання.
Потреба у знаннях притаманна будь-якій людині-Інша справа, в яких - необхідних просто для підтримання існування (як приготувати страву, як переходити вулицю, де придбати товари тощо) чи таких, що стосуються різних царин і матеріального, і духовного життя. у одних людей обсяг знань дуже незначний, обмежений, а у інших, навпаки,- великий, і самі ці знання є надзвичайно різноманітними. Таких людей називають "ходячими енциклопедіями".
А скільки знань потребує людина, й чи слід прагнути того, щоб знати все й про все?
Звичайно, знати все неможливо. Жодна людина не спроможна сьогодні оволодіти всіма тими знаннями, які здобуті людством у процесі його історичного розвитку, разом з тим є люди, які мають дивовижну пам'ять і знають безліч усіляких речей. Чи повинні ми прагнути хоча б до цього?
В одному із своїх оповідань американський письменник О'Генрі (1862-1910) розповідає про те, як двоє шукачів золота змушені були зимувати у горах у маленькій хижі, де мали всього дві книжки: збірку віршів Омара Хайяма та енциклопедичний довідник. За зиму старателі вивчили напам'ять по книжці. Повернувшися навесні в долину до людей, вони закохалися в одну жінку й, залицяючися до неї, намагалися використати здобуті взимку знання. Вона ж віддала свою руку й серце не тому, хто освідчувався у своєму коханні віршами, а тому, хто на будь-яке запитання міг пригадати відповідь з енциклопедичного довідника.
На підставі цього прикладу за умови, якби він не був письменницькою вигадкою, можна було б зробити висновок про те, що дуже корисно мати якомога більше всіляких знань. Проте у реальному житті людина, яка б вивчила напам'ять енциклопедію, навряд чи стала б від цього щасливою, позаяк більше значення має не кількість, а якість її знань. Безглуздо перевантажувати свою пам'ять різноманітними дрібницями, які не використо-вуються на практиці, а придатні лише для демонстрування своєї "освіченості". Ще стародавні греки вважали, що знати все неможливо й навіть дуже багато знати - ще не означає бути розумною людиною й вміти мислити самостійно. Тому кожна людина повинна знати лише Найголовніше, тобто мати ті знання, які вона може використати саме у своїй діяльності.
Така точка зору, мабуть, є найбільш слушною й для сьогодення. Не маючи можливості знати все, людина повинна свідомо обмежувати обсяг своїх знань, не здобувати непотрібні, або так звані "мертві" знання. Разом з тим кожна людина обов'язково повинна мати ті знання які допомагають їй бути справжньою людиною, навчають гуманно ставитися до інших людей, дають можливість орієнтуватися в навколишньому світі та в самій собі. Це, насамперед світоглядні знання людини.
Крім того, кожній людині необхідні знання для найкращого виконання якоїсь діяльності, у першу чергу професійної.
У наш час особливо важливе значення має також те, як і де здобувати знання. Оскільки ми живемо у дуже динамічному світі, де все, зокрема й знання, змінюється швидко, то людина не може обмежуватися лише тими знаннями, які вона засвоїла у школі. їй постійно, впродовж усього свого життя, доводиться поповнювати їх, отже, вона повинна вміти працювати з різними джерелами знань, знати, в яких із них вона може найшвидше знайти потрібну їй інформацію, тощо.
Людський досвід показує, що у процесі пізнання з часом у людини формується не тільки потреба у знаннях, а й потреба у самому пізнанні. Повною мірою ця потреба, особливо у дитинстві, притаманна кожній людині, що виявляється, зокрема, у допитливості. Проте з віком, якщо цю властивість свідомо не розвивати, вона поступово згасає й може зникнути зовсім або набути якогось однобічного вияву, наприклад, перерости у надмірну ці-кавість до того, що робиться або говориться у квартирі сусіда.
В юному віці потребу в пізнанні дуже пригнічує необхідність механічного заучування матеріалу, якого не розумієш. Це пояснюється тим, що пізнання - процес творчий. Саме момент творчості, відкриття чогось нового, невідомого надає пізнанню такої привабливості й приносить нам задоволення.
Помилково вважати, ніби відкриття нового можливе лише у науковому пізнанні, тобто у процесі дослідження якихось невідомих явищ або при розв'язанні якихось складних наукових завдань. Справа в тому, що наукове пізнання має дуже багато спільного з навчанням, яке також є одним з різновидів пізнавальної діяльності й підпорядковується її законам. Учень, як і вчений, здобуває якісь нові знання. По суті, вони роблять одне й те ж саме і можуть використовувати майже однакові форми й методи пізнання. Тому за своїм змістом їх діяльністьможе відрізнятися переважно більшою або меншою складністю. Лише за своїми наслідками праця вченого та праця учня справді різні: вчений здобуває знання й робить відкриття вперше і для цілого людства, а учень оволодіває вже відомими знаннями, "відкриває" їх тільки для себе. Незважаючи на це, задоволення й навіть радість від відкриттів у учня можуть бути анітрохи не меншими, ніж у вченого. Тому вчитися добре ще у школі - значить торувати собі шлях і до наукового пізнання. Проте, якщо навіть і немає мети присвятити себе науковій роботі, слід обов'язково розвивати у себе потребу в знаннях і у пізнанні, щоб свідомо не збіднювати своє майбутнє життя.
Loading...

 
 

Цікаве