WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині? - Реферат

Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині? - Реферат


Реферат на тему:
Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях? Що таке істина? Скільки знань потрібно людині?
Вступ
Підґрунтя нашої свідомості утворюють знання. Тільки знаючи властивості предметів, ми можемо використовувати їх у своїй діяльності або для задоволення потреб. Тільки знаючи закони, що діють у довколишній дійсності, ми можемо досягти бажаних результатів. Нарешті, тільки добре знаючи саму себе, людина може успішно займатися самовихованням і самовдосконаленням.
Отже, без певних знань не може відбуватися ніяка людська діяльність. Тому, щоб плідно діяти й мати можливість задовольняти свої потреби, людина повинна постійно пізнавати світ і саму себе. Проте й саме пізнання також є одним з різновидів людської діяльності. A це означає, що успішно пізнавати світ і самих себе м можемо лише за умови, що добре знаємо, що таке пізнання, як воно здійснюється.
Чи може бути у людському розумі те, чого немає у відчуттях?
Кожний з нас, звичайно, знає, що таке квітка. Але звідки у нас виникло це знання? Мабуть, більшість людей відповість на це запитання досить просто: ми бачили квіти, вдихали їх пахощі, торкалися ніжних пелюсток і тому добре знаємо, що це таке. Тобто джерелом наших знань про квіти були наші відчуття.
А якщо, наприклад, запитати, звідки ми знаємо, що таке справедливість, то відповісти на це буде складніше. Позаяк справедливість саму по собі не можна ні побачити, ні почути, ні відчути на дотик або на смак тощо. А звідки ж тоді наші знання про неї?
З цього приводу існували різні думки. Так, прихильники сенсуалізму (від латинського слова "сенсус" - почуття, відчуття) вважали, що єдиним джерелом усіх наших знань є лише відчуття й сприйняття. Англійський філософ Дж. Локк висловив цю тезу так: "Немає нічого в розумі, чого спочатку не було б у відчуттях".
Представники ж протилежного напрямку - раціоналізму (від латинського слова "раціо" - розум), наприклад Р. Декарт (1596-1650), виходили з того, що чуттєве пізнання відіграє лише допоміжну роль, а головним джерелом наших знань є надчуттєвий досвід, або "чисте мислення". І якщо сенсуалісти доводили, що свідомість людини за її народження подібна до чистої дошки ("табула раса"), на якій можна записати будь-що завдяки чуттєвому досвіду, то раціоналісти, навпаки, висували ідею "вроджених ідей", які нібито є початком у людському пізнанні.
На сьогодні науково доведено: пізнання здійснюється водночас і завдяки чуттєвому відображенню, і завдяки мисленню. Так, коли ми сприймаємо якийсь предмет за допомогою органів чуття, то й тоді ми певним чином осмислюємо зміст наших відчуттів, сприймаємо його, ґрунтуючися на поняттях, знаннях, які вже існують. Так само і в процесі мислення або раціонального пізнання ми спираємося завжди на наш чуттєвий досвід. Наприклад, доводячи якусь складну теорему, ми використовуємо при цьому різні малюнки або креслення, які унаочнюють ті чи ті її абстрактні тези.
Заперечуючи ж Дж. Локку, можна сказати, що наше розумове пізнання не обмежується лишень усвідомленням чуттєвого досвіду, а дає нам можливість у процесі мислення вийти за межі цього досвіду й пізнати такі явища або предмети, які б ніколи не могли бути пізнані за допомогою відчуттів. Прикладами цього можуть бути наші знання про мікросвіт або мегасвіт, наші передбачення майбутнього або знання про давнє минуле, які нами чуттєво не сприймаються.
Інший англійський філософ, Ф. Бекон (1561-1626); характеризуючи людське пізнання, виокремив три його можливі шляхи: шлях мурашки, шлях павука та шлях бджоли. Шлях мурашки - це нескінченне збирання й безладне нагромадження у процесі пізнання різноманітних, не пов'язаних між собою фактів. Шлях павука - це вигадування різних безпідставних теорій, які, подібно до павутиння, можуть мати різні химерні візерунки и перехрещення, але не спираються на реальні факти. Тому найдосконалішим у пізнанні, вважав Ф. Бекон, є шлях бджоли, яка не тільки збирає по крапельці нектар з кожної квітки, а й послідовно заповнює ним порожні чарунки.
! Людське пізнання - дуже складний і багатогранний процес. Нехтування якимось з його законів - чи то фактами, чи узагальненнями, чи пошуком зв'язків тощо - неодмінно призводить до помилок у пізнанні. А оскільки знання, що є наслідком пізнання, використовуються нами на практиці, то, звичайно, хибні знання зумовлять помилкові дії. У зв'язку з цим виникає запитання про те, як же людина може перевірити правильність чи хибність своїх знань.
Що таке істина?
Питання про те, що таке істина, цікавило людей з давніх-давен. І при його розв'язанні часто-густо відбувалася не тільки боротьба думок, а й фізична розправа над супротивником. Нерідко в людській історії було таке, що кожний вважав, ніби істину знає лише він. А відстоюючи або прагнучи нав'язати її іншим, люди використовували не лишень аргументи та докази, а й зброю або силу влади. Від цього могли тимчасово щось виграти окремі люди або навіть народи, але людство загалом лише втрачало. Втрачало істинне знання, досвід, здобутий цілими цивілізаціями.
М. Ге. Христос і Пілат (Що є істина?)
Пригадайте, наприклад, релігійні війни середньовіччя. Або те, скільки людей постраждало вже у XX сторіччі з вини політиканів, псевдовчених тощо, які обстоювали нехай і хибну, але офіційно визнану істину й перемагала лише тому, що перебували при владі.
Шлях до істини дуже складний, і ніхто з людей не може володіти нею у повному обсязі. Тому кожний повинен шанувати право інших людей на істину, тобто на власну думку, на своє розуміння. А доводити свою слушність у цій царині можна лише силою фактів і доказів.
Згідно з визначенням учених-філософів, істиною називається знання, яке відповідає дійсності. Це той зміст наших знань, який не залежить від нас, а лише визначається об'єктивною реальністю.
Звичайно, що, відображаючи світ, ми не можемо водночас охопити всі його боки або властивості. Тому відповідність наших знань про дійсність самій дійсності не може бути абсолютно повною. Проте у процесі пізнання людина дедалі повніше пізнає світ і саму себе, постійно примножуючи, поглиблюючи й розширюючи свої знання.
! Повна відповідність наших знань про світ самому світові нази-вається абсолютною істиною. Чимало філософів у різні часи ставили собі за мету досягнення абсолютної істини. Проте чи можливе це?
Якщо вважати світ граничним і незмінним, то можна зробити висновок, що, пізнаючи послідовно одну частину світу за іншою, ми зможемо врешті-решт пізнати весь світ. Саме на такій позиції стоять метафізики.
Проте, по-перше, у зв'язку з необмеженістю й
безконечністю світу ми ніколи не можемо досягти якоїсь межі нашого пізнання. По-друге, світ змінюється, й те, що було істинним учора, вже не є таким сьогодні. Тому ми повинні постійно розвивати й поновлювати наші знання.
Н. Пуссен. Час, що рятує Істину від посягань заздрості і розбрату
Нарешті, на кожному щаблі розвитку знання людей досягають лише певного рівня, який обмеженийпевними можливостями пізнання світу. Наприклад, спочатку люди могли пізнавати лише ті предмети та явища, з якими вони безпосередньо стикалися у своїй діяльності. Пізніше вони почали пізнавати й такі речі, які безпосередньо не ввіходили до царини їхньої практичної діяльності. Ще пізніше, завдяки різним пристроям і приладам, нагромадженому
Loading...

 
 

Цікаве