WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія нового часу - Реферат

Філософія нового часу - Реферат

"вроджених ідей". До них належать ідеї Бога, числа, принципи логіки, категорії. Концепція відроджених ідей Декарта сягає коріннями концепції "пригадування" ідей Платона. Декарт перебільшував можливості раціонального пізнання відривав його від чуттєвого від емпіричного ступеня і цим штовхав раціоналізм до ідеалізму, визнаючи існування особливого, чисто раціонального джерела знань.
Онтологія Р. Дакарта Вчення про субстанцію. Світ у філософській системі Дакарта має певну ієрархію і розподіл (2 першооснови). Дакартова позиція є позицією дуалізму, подвоєння світу на дві реальності, що існують незалежно одна від одної:
- природну, матеріальну субстанцію (ознакою є протяжність, кількісна вимірюваність);
- духовну, мислячу субстанцію (ознака - мислення).
Над обома субстанціями підноситься Бог, як вища і самостійна реальність. Субстанції є похідними.
Першопочатковий імпульс до існування і розвитку світу дає Бог, але потім його розвиток визначається самостійно, творчою силою матерії. Заклав засади механічного світогляду. У межах такого світогляду світ мислився не багатоякісним та ієрархічним, він поставав одноманітним, простим і зводився до чисел. Все можна було пояснити на основі механіки.
Проблема людини:
Вважав, що людина є зв'язком між тілесним механізмом і розумною душею, яка має волю і мислення. Він опинився перед проблемою узгодження їх в людині.
Беручи до уваги ідеї Декарта, свій варіант раціоналістичної філософії створив голандський мислитель Бенедикт Спіноза (1632-1677).
Праця "Етика". Він продовжує не тільки раціоналістичну традицію Декарта, але й і його механіко-математичну методологію.
Вважав, як всі раціоналісти, що розум не помиляється, причиною заблуджень є тільки чуттєве пізнання. З трьох рівнів пізнань - чуттєвого, логічно-обгрунтованого міркування та інтуїції - два останніх Спіноза вважав по-справжньому формами пізнання.
Спіноза дотримується пантеїстичної традиції філософії, яка ототожнює Бога і природу. Заперечує дуалізм Декар та Субстанція (Бог) як "причина самої себе" є єдиною, вічною і нескінченою. Протяжність і мислення розглядаються Спінозою як атрибути, властивості єдиної субстанції.
Етична проблема.
В центрі уваги - питання свободи. Він розрізняє свободу Бога і людини. Бог (субстанція) вільний. У природі (до неї відносять людину) панує детермінізм, тобто необхідність. Людина особливий модус??? Котрому окрім протяжності характерні мислення тобто, розум. Свобода людини полягає в єдності розуму і волі, тому реальна свобода визначається рівнем розумового пізнання.
Філософія Лейбніца (1646-1716) стала спроба подолання протиріч між емпіризмом і раціоналізмом. Твір "Монадологія". Ядром його об'єктивно-ідеалістичної філософської системи є вчення про монади. Монада - це проста, неподільна духовна субстанція. Кожна монада (субстанція) є одиницею буття. За Лейбніцем монада - духовний атом здатний до активності. Монади не мають фізичних характеристик, тому їх можна осягнути розумом. Вони є суто ідеальними, духовними першоелементами буття. Лейбніц розрізняє монади декількох видів:
- монади - душі - характерні для біологічних об'єктів;
- монади - духі - утворюють людину наділену свідомістю;
- монада - Бог - найдосконаліша монада, яка встановлює гармонію між всіма монадами.
Якщо у Бекона вчення про одноманітність субстанції, Декарт - "двомірність" субстанції, Лейбніц - відстоює вчення про множинність субстанції.
Як раціоналіст Лейбніц віддавав перевагу раціональному пізнанню над чуттєвим. Розуми притаманні "вроджені ідеї" у Лейбніца вони вважаються лише задатками, нахилами, але поштовхом, імпульсом для приведення їх в дію є чуттєве пізнання. Без чуттєвого досвіду ніяка інтелектуальна діяльність була б неможлива. Визнання цінності чуттєвого досвідного знання приводить Лейбніца до поділу всіх істин в залежності від джерела на істини розуму ( всезагальні і необхідні істини логіки та математики) та істини факту (досвідне знання).
Якщо Ф. Бекон і Р. Декарт обстоювали позиції емпіризму та раціоналізму, абсолютизували об'єктивний і дедуктивний шляхи пізнання, то синтез двох шляхів пізнання здійснив англійський філософ Т. Гобс. (1588-1679). Теоретичні знання повинні стати знаряддям для розвитку практики, але вони повинні базуватись на досвіді. Поєднує індукцію і дедукцію. Вважає, що спочатку треба йти шляхом простіших елементарних якостей речей (дедукція), а потім поєднувати їх, синтезувати (індукція).
Т. Гобс був представник матеріалізму і номіналізму. Вважав, що існують одиничні речі, а загальні поняття - це лише назви речей.
Гобс заперечував існування субстанції бо був номіналістом і не визнавав реальності загальних понять.
Висуває механічне тлумачення реальності.
Людина це машина з природними властивостями.
Сенсуалістична філософія Дж. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма.
Якщо раціоналізм (один з філософських напрямків) визнавав розум основою пізнання і поведінки, то сенсуалізм представляє напрям в теорії пізнання, за яким чуттєвість є головною формою достовірного знання. Сенсуалізм змикається з емпіризмом, котрий визначає чуттєвий досвід єдиним джерелом достовірного знання.
Основна теза сенсуалізму - "немає нічого у розумі, чого б не було раніше у чуттях". Одним з перших філософів цього напрямку був Дж. Локк.
Дж. Локк (1632-1704) розробив емпіричну теорію пізнання. У своєму творі "Розвідка про людське розуміння" стверджує, що усяке знання про світ засноване на чуттєвому досвіді. Розум відіграє другорядну роль у пізнанні. Розум виступає як "чиста дошка" є "tabula rasa", яку заповнює чуттєвий досвід. Локк заперечує наявність "природжених ідей" у людському розумінні. Усе що розум має, приходить через відчуття. Визначаючи досвід як джерело знань, цей досвід поділяв на внутрішній і зовнішній: внутрішній - це джерело знань про внутрішній світ людини; зовнішній - це джерело постачання інформації про об'єктивний світ. Вони (зовнішній і внутрішній досвід) призводить до виникнення тільки простих ідей. Для отримання складних ідей необхідні розумові дії, - співставлення та абстрагування.
Процес пізнання розділяє на три ступені:
- інтуїтивний, щогрунтується на мисленні і узагальненні внутрішнього досвіду;
- демонстративний - узагальнює зовнішній досвід;
- чуттєвий - базується на ідеях, що отримуються чуттями.
Дж. Берклі (1684-1753) виступив з обгрунтуванням суб'єктивного ідеалізму, зрікається самої ідеї про матеріальний об'єктивний світ. Він відкидає існування матерії, стверджував, що речі існують остільки, оскільки вони сприймаються відчуттями. Світ речей - це "ідеї" Бога. Бог "вкладає" у свідомість суб'єктів зміст відчуттів, які виникають при самогляданні світу та окремих речей.
Отже за Берклі існує лише те, що сприймають органи чуття: це і є позиція радикального сенсуалізму.
Цю ж суб'єктивно-ідеалістичну концепцію розвивав Д. Юм (1711-1776). Він стверджував, що людина не може вийти за межі своїх відчуттів і не може встановити, що лежить в основі речей - дух чи матерія, не може довести що між предметами і явищами існує причинно-наслідковий зв'язок. Юм вважав, що людина має справу не із зовнішнім світом, а з потоком своїх відчуттів і уявлень. "Нам нічого не відомо про світ, що нас оточує".
Основна література
1. Герасимчук А.А., Тимошенко З.І. Курс лекцій з філософії: Навч. Посібник. - К., 1999. - С. 52-76.
2. Козовик І. Історія Філософії. - Ів. Франківськ, 1999. - С. 219-226; 228-238; 241-254.
3. Надольний І.Ф. Філософія: Курс лекцій. - К., 2000. - С. 55-76.
4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібн. - Львів, 2001. - С. 108-132.
5. Татаркевич В. Історія філософії. - Львів, 1999. - Т.2. - С. 54-103.
Loading...

 
 

Цікаве