WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Вплив "діонісійського" та "аполонівського" начал на розвиток мислення європейських митців, та філософів ХІХ - ХХ ст., зокрема - Реферат

Вплив "діонісійського" та "аполонівського" начал на розвиток мислення європейських митців, та філософів ХІХ - ХХ ст., зокрема - Реферат

В.Соловйова про ідеї як систему дзеркал: щоб зняти перекручення, неминуче при дзеркальному відображенні, необхідне, за Соловйовим, друге дзеркало. Іванов говорить про безліч дзеркал, і ця переплетеність знаків і смислів творить символічний світ краси: "Я - на дне своих зеркал".
Блока і Іванова початку століття споріднює відчуття миттєвості, що криє вищий смисл буття. Перенесена в "нечислимий час" і осмислена-відчута в його категоріях-образах-символах, миттєвість і минущість стає трагедією, вихід із якої можливий тільки через жертву і смерть. Але якщо Блок чує неминучість жертви в музиці вітру, що дзвенить острожною тугою, то Іванов жертву, умирання і воскресання розуміє ширше- В статті "Спис Афіни" він писав: "Я стаю: отже не єсьм. Життя в часі - умирання. Життя - ланцюг моїх двійників, що заперечують, умертвлюють один одного. Де я? Ось питання, що його ставить давнє і віще "Пізнай самого себе", начертане на дельфійському храмі поруч з іншим таємничим реченням "Ти єси" (Іванов 1904, с.52). Трагічне для Фауста прагнення зупинити миттєвість повторює кожна людина кожну мить, коли запитує себе: "хто я?" - бо становлення і означає, що людина вмирає (приноситься в жертву) кожну мить. І вона мусить виходити в "нечислимий час", в діонісійський порив, що зливає її через хаос з вищими силами. Так людина і вмирає, і воскресає все своє життя.
Філософія символізму, що творилася Андреем Бєлим під впливом Володимир Соловйова, але самостійно і з ранньої юності, виявила дивовижну спорідненість із антропософським вченням Рудольфа Штайнера, що з ним познайомився Бєлий тільки напередодні світової війни. І його філософські настанови, і погляди Іванова і Блока пронизані настроями шукання Бога в людині, які були властиві широким колам російської інтелігенції, включаючи і релігійних мислителів (о.П.Флоренський), і ультралівих письменників і політиків (М.Горький, А.Луначарський).
Бєлий розвинув філософію символа, яка спиралась на "трикутник": чуттєво даний значущий предмет ("це") - його властивість чи значення - власне Символ як дія творення нової реальності і перетворення власного Я. Таким чином відчував Бєлий і структуру власної особистості: є знакові, чуттєво сприймані оболонки мого Я, окремі для різних людей личини; є особа ("личность"), окрема для кожної личини; і є напружене знаходження рівноваги між усіма цими особами, побудова мого внутрішнього світу. Я, - індивідуальність. Замолоду Бєлий умів творити собі личину для кожного кола людей, з якими спілкувався, і вбачав вищий прояв сили волі не в тому, щоб підкоряти інших собі, а в тому, щоб будувати - непомітно для інших - таке власне Я, яке могло б утримувати в цілісності всі свої особи і всі свої личини. Цей акт творіння, водіння, Бєлий вслід за В. Соловйовим називає теургією. Це швидше не акт мислення, а вольовий акт ("я волею", "я волел" - улюблений вираз Белого, неологізм, що був би дуже просто перекладений на українську:"я волію"). Отже, символічна діяльність (а для символіста всяка діяльність символічна) має три компоненти, що відповідають традиційним чуттю, розуму і волі (в нинішній термінології): чуттєво сприйнятий знак, раціонально зрозуміле значення і загальний смисл символічної дії - воління, що і є власне актом-символом. Для цього символу Бєлий знаходить і інший термін - синергон ("сюн-ергон" - співдія); він, таким чином, дав світові не тільки вираз "атомна бомба", але фактично й вираз "синергетика". Бєлий підкреслює, що синтез здійснюється на рівні раціонального означування (на другому рівні символічного акту), має розсудковий характер; Символ-синергон є дія не синтезу, а поєднання в цілісність.
Бєлий прагнув поєднати в філософії символізму імпульси, що йшли від природознавства, з імпульсами від гуманітарної культури. Глибокі прозріння універсального мислителя і досі вражають точністю інтуїції. Але вихідними позиціями Белого залишається навіть не гуманітарія, не культура взагалі, а саме містико-міфологічна її складова. Бєлий не вивчає реальний хід творіння культурних форм, можна сказати, культурний і міфологічний простір, - а конструює символи, як він конструював своє Я. З природознавства він бере аналогії, перетворюючи наукові поняття на метафори, відкриваючи тим самим той неконтрольований потік псевдонаукових асоціацій, які так характерні для сьогоднішньої напівнаукової напівмістики. Тому філософія символізму, поєднана з містикою антропософії, залишається на узбіччі культурного процесу.
4. Філософсько-художнє осмислення міфологічних героїв в творах представників реалізму.
Мистецтво різних стилів творить свій власний світ і свій власний час. Він у чомусь подібний до літургійного часу міфологічної свідомості, бо саме в ньому твориться художнє переосмислення людського буття.
Сакральний, літургійний час класики - це визначений, виділений часово-просторовий континуум об'єктів-зразків, приналежний до минулого. Сакральний час романтико-символістичного сприйняття - точка-миттєвість і становлення.
Естетика класицизму пов'язана з ідеологією Просвітництва: для просвітників утвердження Розуму означає прогрес людства, і виткав тільки одна проблема - кінцевої мети прогресу, тієї миті, коли слід сказати, що мета досягнута, і розвиток має зупинитися. Тому в класицизмі завжди є заданий в минулому канон довершеності, ідеал його естетики.- античність. Інакше розуміють біг часу романтики. За Ф.Шлегелем, минуле належить спогадам, майбутнє - передчуттям, і тільки в сучасному є спостереження дійсності, підвладне розуму. Оскільки ж сучасне без минулого не має сенсу, остільки і все життя людини оповите туманом спогадів і неясних передчуттів. Це світовідчуття яскраво виразив Гофман: "... гірке переконання, що ніколи, ніколи не повертається те, що було одного разу. Даремними були б зусилля опиратися нездоланній силі часу, яка відносить усе у вічному руйнуванні. Лише обриси життя, яке кануло в глибоку ніч, залишаються і бродять довкола нас" (цит. за Чавчанідзе 1984, с.51). Історія релятивізується, співвідноситься з миттю, - не існує канонічної епохи, яка дає вселюдські зразки. Реальність - це обриси минулого і майбутнього життя, які бродять довкола нас.
Це не міфологія, але звідси можливий перехід до міфології. На початку XX ст., в срібну епоху російської культури, Гете знову і по-новому приходить в середовище російської інтелігенції - в контексті теософії і антропософії, в напівмістичних філософських побудовах символізму.
Перенесення жертви/вмирання і воскресання в суб'єктивний світ людини узагальнювало і міняло сутність світової трагедії, побаченої і розв'язаної Гете і Бетховеном як трагедія смертності індивіда, знята безсмертністю душі в її прагненні вийти за межі затвердлого буття. Романтичній саможертві, під знаком якої - під Шіллерову "Оду до радості" - пройшло все XIXстоліття, протиставиться щоденний пошук себе і знаходження через себе музики світів.
Це не мало б відношення до міфології, але сам Вяч. Іванов не просто конструював світ культурних смислів як паралель літургійному часу - цей світ був для нього також
Loading...

 
 

Цікаве