WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Вплив "діонісійського" та "аполонівського" начал на розвиток мислення європейських митців, та філософів ХІХ - ХХ ст., зокрема - Реферат

Вплив "діонісійського" та "аполонівського" начал на розвиток мислення європейських митців, та філософів ХІХ - ХХ ст., зокрема - Реферат

ставав все нестямнішим, радіння перетворювалось на колективне безумство; в шал, мабуть, впадала і жертва. Все закінчувалось, мабуть, так, як в багатьох міфах, - учасники чи учасниці дійства в екстазі накидалися на жертву і буквально шматували її. Пізніше людська жертва замінена тваринною - убивали козла-трагоса.
Коли виникає з діонісійських містерій дійство трагедії, воно зберігає всі зазначені риси культового дійства. Алтар, що знаходився коло сцени, був справжнім алтарем близького храму. Трагедія виконувалась в певний день культових торжеств і супроводжувалась жертвою Діонісу. В трагедію входять хори, які на відміну від лицедіїв співають на зразок речитації. Такі речитації виконує хор, що народився із жіночих хорів-містерій; хор симетричний, він складається з двох половин, що співають за принципом антифону. В трагедії початкове діють двоє, один запитує, другий відповідає чи розповідає; лицедії в трагічних масках, що означають приналежність їх до світу мертвих. Вони майже непорушні - хоча б тому, що ходять на котурнах; їх завдання - "показати словами" те, що відбувається (від цього "показати словами", deiknumi, веде родовід і поняття доказу).
Вячеслав Іванов підкреслював, що в трагедії головна умова гієратичної величі - мовчання. Трагедія важлива не тим, що вона говорить, а тим, про що вона мовчить. А мовчить вона про Діоніса, про бога і богів, відділивши культову дію в суто релігійне дійство, містерію, де "говориться" про діяння та страсті самого бога. "В Аттіці божественні дійства - dromena містерій - повинні були не змішуватися більше з трагедією, за якою закріпився характер народного видовища, на протилежність видовищам Елевсіна. Містерія - богам, трагедія - героям: така була норма розподілу дійств, встановлена організаторами сакрального життя Афін. ...Трагедія виконувалась у "святилищі Діонісовому" і складала частину його культу; але вона була віддана героям. Героїчне дійство є також дійство священне, однак, не тієї ж значущості, не тієї ступені святості, що й зображення таїни богів. Богам і надане в трагедії особливе місце; але відведене воно не на орхестрі, а над нею" (Іванов "Эллинская религия страдающего Бога.").
Тим самим трагедія відається Аполлону Мусагету, в ній владарює слово, якому підвладна всяка дія, і спів в тому числі. Так, в трагедії вісник у масці постійно сповіщає про нові і нові нещастя, і в цьому, здавалось би, полягає увесь "сюжет". Але, позбувшися обрядової дійовості, віддавши оплакування божественних страстей релігійному містерійному ритуалові, залишивши (мовчазно, як підоснову сценічного показу!), очисні страсті богів, що вмирають і народжуються, - трагедія не просто переносить структуру поминального плачу по героях на структуру сценічного сюжету. Старі форми стають способом мовлення, фоном і приводом для зовсім нових сюжетів.
Трагедія є абстракція; замовчуючи, вона' відволікається від канонічної структури, що служить віднині лише рамкою. Але абстракція не тільки відволікається. Відволікаючись від неістотного, вона конструює новий об'єкт; вважаючи довжину, товщину тощо неістотними, ми створюємо точку, що живе віднині власним життям. Відбувається відкриття.
Те, що служило шляхом до трагедії, в тому числі первісна дика жорстокість, залишається позаду, оплакана, осміяна і забута, зберігши тільки форму і стуктуру первісної дії.
3. Міфотворність та філософія символізму.
Символізм, особливо в Росії початку століття, зробив спробу такого загальнокультурного тлумачення, і тим цікавіший його негативний досвід. Пов'язаність символістської концепції із містико-теософською та антропософською міфотворчістю внесла довільні суб'єктивні елементи в культурне тлумачення трагедії Христа і істотно обмежила можливості символістського аналізу.
З усіх письменників-символістів найвидатнішими мислителями були Андрій Бєлий, Вячеслав Іванов і Олександр Блок. В філософії та естетиці Блока настанови символізму видно виразніше.
Блок формулює філософію надісторичного часу-простору, характену саме для міфологічної свідомості. "Є ніби два часи, два простори; один - історичний, календарний, другий - нечислимий, музичний, - пише він. - Тільки перший час і перший простір незмінно присутній в цивілізованій свідомості; в другому ми живемо тоді, коли почуваємо свою близькість до природи, коли віддаємося музичній хвилі, що виходить із світового оркестру. Нам не треба жодної рівноваги сил для того, щоб жити в днях, місяцях і роках; ця непотрібність затрати творчості швидко низводить більшість цивілізованих людей на ступінь обивателів світу. Але нам необхідна рівновага, щоб бути близькими до музичної сутності світу - до природи, до стихії; нам потрібні для цього передусім влаштоване тіло і влаштований дух, бо світову музику можна тільки почути всім тілом і духом разом. Втрата рівноваги тілесної і духовної неминуче позбавляє нас музичного слуху, позбавляє нас можливості виходити з календарного часу, з миготіння історичних днів і років, яке нічого не говорить про світ, - в той, інший, нечислимий час".
У Блока - дві поезії, два ряди поетичних образів: один для "календарного" світу, другий для "нечислимого". Світ "днів" пишеться з величезним мистецтвом побутописання і з мінімумом стандартних засобів (пор. відоме: "Ночь, улица, фонарь, аптека,/Бессмысленный и тусклый свет./Живи еще хоть четверть века - /Все будет так. Исхода нет./Умрешь - начнешь опять сначала,/И повторится все, как встарь:/Ночь, ледяная гладь канала,/Аптека, улица, фонарь"). Це був би метонімічний ряд, що відтворює петербургський міський краєвид, - якби не циклічна структура, не повернення, що власне і надає поетичного сенсу віршові.
Домінуючі засоби для вираження відчуття буденності - тема сутінок, імли, така природна для петербуржця. Частівочно-пісенне в поемі "Дванадцять", що в ньому Дем'ян Бєдний побачив "нерозвинений зародок" "нової революційної мови", зустрічається у Блока і раніше і відноситься саме до світу календарного. Найбільш метафізичний образ сутінкового світу буднів - сніг-смерть і тиша: "все бытие и сущее застыло / в великой. непрестанной тишине". Образи, що відносяться до "нечислимого часу", туманніші і менш стандартні. Зірниці - язики полум'я - небесна блакить - вогняні круги, що змикаються в символ безконечності - Прекрасна Дама - Русь-дружина... А головне тут навіть - не зорові образи, а те, що Блок чув, "музика", - і насамеред тема вітру, що теж іде від гоголівської "тройки". Прислухаючись до вітру Русі-тройки, Блок ясно чув, що "звенит тоской острожной /глухая песня ямщика".
Вот он - ветер,
Звенящий тоскою острожной.
Це було передчуття, а потім настало констатуюче "закрывайте этажи, нынче будут грабежи!" На фоні того ж пронизливо-тривожного: "Ветер, ветер / на всем Божьем свете".
Образність Вяч.Іванова складніша і багатша, але вонайде від розуму, від світової культури більше, ніж від серця, чому й потребує постійних роз'яснень та коментарів. В будівництво художнього світу Іванова включена як простір вся духовна Європа. Сам Іванов посилався на вислів
Loading...

 
 

Цікаве