WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

і ближнього, повне несприйняття нею гордині та марнославства. Марнославству він протиставляє "смиренномудріє", що охоплює зміст істинно духовного життя, взятого в повному об'ємі від джерел до результатів через здійснення певних вчинків. "Смиренномудріє виступає передумовою і водночас проявом стягання благодаті Святого Духу - кінцевої мети всього життя християнина [83 с.231].
Славолюб, за словами Климентія Смолятича, - не лише той, хто прагне примножити своє багатство. Є більш витончений тип марнославства, що полягає в потязі до влади земної над людьми. Він,посилаючись на Іоана Златоуста, пише: "...багато хто хотів до багатства з презирством ставитись, а до слави - жоден..." [89. с.52].
Згідно з Климентом, можна говорити про два шляхи осягнення Божої премудрості - "благодатний" та "приточний". Перший був доступний лише тим, хто безпосередньо спілкувався з Христом, був прямим свідком його діянь і сприйняв від нього вчення його. Для всіх інших Божа премудрість виступає лише через опис справ його, які слід розглядати через притчу, що містить в собі глибоке моральне повчання.
Вже згадуваний Кирило Туровський є автором "Притчі про людську душу і про тіло", "Слово про розслабленого", "Слова про премудрість", "Притчі про сліпця і хромця" та. ін. Ці твори просякнуті особливим типом світовідчуття з глибоким релігійним ліризмом, відчуттям вищого одкровення, світлоносності, оточуючої людину божественної дійсності [ 19. с.43].
Разом з цим єпископ намагається, використовуючи євангельські сюжети, виробити моральні критерії для світської людини, відійшовши при цьому від ортодоксально-теологічного вчення. Кирило Туровський захоплюється духовною красою, яка викликає насолоду на небі й на землі. Для нього аскетизм можливий не лише через несприйняття світу земного і негативне ставлення до дійсності, але і як програма життєдіяльності Божої правди й краси. У його творчості, як і в інших давньоруських книжників, присутній поділ на світ небесний та земний, протиставлення духовного, божественного тілесному та земному, "внутрішнього " та "зовнішнього". Туровський заявляє, що зовнішнє - це темрява, а внутрішнє - світло [89. с.30].
Людина в нього є посередником між двома світами. Антропоцентризм Кирила Туровського чітко проявляється у трактуванні людини, як "вінця творіння", заради якого існує все, створене Богом. Людина, на його думку, має спрямовувати всі свої помисли до Бога, відмовляючись від повсякденних турбот, справ і фізичних насолод. Він вважав ідеалом поведінки людей чернецтво, аскетичний спосіб життя, в якому полягає шлях духовного спасіння людини, спосіб осмислення її існування [32. с.146].
Самоцінність людської особистості, як мислячої та духовно багатої, проголосив у своєму "Слові" ( "Молінні" ) Данило Заточеник. Центром всіх його роздумів є людина сама по собі, поза належністю до будь-якого стану, світська, освітчена людина, що не має майна й певного соціального статусу. Головним багатством такої людини є її духовність та розум.
Для Данила Заточеника найвищу моральну доброчинність уособлює князь, мудрість якого порівнюється з красою і є опорою серця. Водночас мислитель всіляко підкреслює позитивне значення розуму, абсолютизує його, ставить вище матеріальних благ. Це він пояснює тим, що розум не кожному дається і не кожен може його навчитися: "Що в міх утлий лити, що глупого вчити, бо собакам і свиням без потреби злато й срібло, а глупому слова молитовні. Мерця не розсмішити, глупака не навчити. Як зжере синиця орла, як камінь водою попливе і як свиня на білку гавкатиме, тоді ж і глупий розуму навчиться" [36. с.53].
Основою ж людського буття є не розум, а серце, як істинне "я", як самість людини. Опорою серця є мудрість та краса. Мудрець, за словами Данила Заточеника, - це не той, хто лише має знання про істинний сенс життя, а той, хто, володіючи цим знанням, засвоїв його, як внутрішній стимул до відповідної діяльності. Мудрість передбачає не лише знання істини, а й втілення його практикою власного життя [19. с.145].
Данило Заточеник розглядав добро і зло не з точки зору метафізики, а з позицій життєвої практики. Він виразно стверджував пріоритет духовного над матеріальним, розуму над фізичною силою. В духовному, в розумі він вбачав вищу ознаку гідності людини: "Я, пане, хоч одежею вбогий, та розумом багатий, юний вік маю, та розум старий в мене..." [36 с.55].
Творчість Данила Заточеника розглядається сьогодні дослідниками, як своєрідна вершина філософської думки Київської Русі.
Вже згадуваний збірник афоризмів та повчань "Бджола" є своєрідним виявом компіляції, де упорядники підбирають цитати з творів різних авторів, що не суперечать їхнім уподобанням, життєвим цінностям та орієнтирам. "Бджола" пов'язана з аналізом питань етики та моралі, в центрі її уваги стоїть людина з своїм внутрішнім духовним світом. Людина, згідно думок, викладених в альманасі, може бути лише або лукавою і злою, або доброчинною і праведною. Моральні якості залежать від "єства" її природи, що однак не означає приреченість злої людини на життєве лукавство. Така людина може виховати в себе потребу до добра, здійснюючи його згідно істинного розуміння. Натомість людина за природою своєю добра, може стати знаряддям лукавства, особливо, якщо не вирішить питання: "Що є добро, а що є зло..." [35. с.164].
"Бджола" закликає до здійснення доброчесних вчинків, оскільки саме вони є засобом досягнення людиною рівності з Богом. Хто не творить добра, той помирає не лише тілом, але й душею. Доброчинність прикрашає життя кожної людини, але лише тоді, коли вона здійснюється свідомо [78. с.215].
На думку упорядників "Бджоли", про розум свідчить передусім поведінка людини. Розумна людина має певні знання, досвід, здатна передбачити результат визначених дій. Осягнення найкращих духовних рис можливе лише через розуміння філософії, яка сприяє виробленню самостійного бачення і свідомого відношення до життя. Для "Бджоли" є характерним критерій вдосконалення цілеспрямованої людської діяльності. Для неї головним є життєвий, практичний досвід, що надає знанню, одержаному шляхом простого навчання, етичний зміст, підносить його до ступеня дієвої благотворної мудрості [33. с.166].
Аналогічні аспекти знання і незнання висвітлювалися в "Діоптрі", схожій за стилем на "Бджолу", і автором якої є візантійський письменник Філіпп Пустельник. "Діоптра" була добре відома багатьом давньоруським книжникам. Духовність, згідно неї, проявляється в "багато ученні", що є добром, якщо застосовується для напучення інших та надання допомоги знедоленим. Разом з тим воно може породити зло, якщо стає предметом марнославства чи засобом для досягнення корисливих цілей. Такої же моральної оцінки зазнає "не навчання". Воно є добром, якщо не перешкоджає покірності знаючим і породжує зло, якщо штовхає на шлях непокори наставникам чи керівникам. [96. с.207].
Для автора "Діоптри" ( "Дзеркала" ) власне
Loading...

 
 

Цікаве