WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Він виступив з ідеєю суспільного примирення і милості і вважав, що праведним у людських стосунках має виступити принцип любові. Лука закликає: "Терпіть брат братові, і не повертайте зла за зло, один одного похваліть і Бог вас похвалить... Не осуджуй брата свого думкою, пам'ятай про свої гріхи і хай тебе Бог не осудить" [23. с.61].
Феодосій Печерський ( біля 1008 - 1074 р. ) є автором одинадцяти творів, які збереглися до наших днів. Він виступив ідеологом православ'я, проповідувавоснови християнської моралі, боровся за її чистоту. Феодосій засуджував забобони, поганські пережитки, надмірні розваги і закликав до пошуку духовної втіхи [23. с.64].
Значним впливом серед давньоруських мислителів користувалися ідеї, викладені в "Ізборнику Святослава". Ця праця є компіляцією творів візантійських авторів Івана Златоустого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Іоана Дамаскіна, Орігена та ін. В ній аналізується співвідношення знання та віри, духовного та матеріального. Проблема людини в "Ізборнику Святослава" розв'язується на основі її бачення в Біблії, а також Отцями церкви. Людина розглядається, як розумна істота, чим відрізняється від тварин та рослин, володіє душевною, чуттєвою та словесною (абстрактною) силами. Людина схожа на Бога, є храмом, в якому присутній Бог, що зумовлює її високе становище. Звідси випливає розуміння високої мети буття людини - служіння Богу, завдяки чому людина повертає борг Богу. Людина є посередником між Богом та світом. Вона повинна протягом всього свого життя, яке дароване Богом, наслідувати Творця, чим досягати мислимих благ цього та майбутнього світу. Шлях життя за "Ізборником Святослава" - це шлях закону, що вимагає любити Бога і ближнього, як самого себе, молитися за тих, хто завдає тобі зло, любити ворогів своїх, сторонитися плотських та світських гріхів, бути милостивим, шанувати святих, дотримуватися Господніх заповідей, не гніватися, не заздрити, не гордитися, не лаятися, не бути користолюбним [70. с.48].
Шлях духовного спасіння людини, за "Ізборником Святослава", потребує узгодження дії з волею людини, її соціальним оточенням, самоконтролем і самоспостереженням, внутрішнім самовдосконаленням [24, с.67].
На думку сучасних українських дослідників В.В.Огородника, В.С.Горського, С.М.Возняка та ін., питання "Що є людина?" вперше сформулював серед давньоруських філософів Володимир Мономах ( 1053 - 1125 ) у творі "Повчання дітям". Цей видатний державний та політичний діяч, письменник, мислитель цікавився проблемами світобудови, державної влади і, головне, сутності людини, її моральності та духовної сутності [ 13. с.48].
В своєму "Повчанні..." В.Мономах закликає своїх нащадків до справедливості. Він категорично відкидає думку про необхідність смертної кари, оскільки кожна людина має право на той термін життя, який дарував їй Бог [35. с.123]. Разом з тим Мономах вважає, що Бог не вимагає від людей затворництва, строгого посту та чернецтва, а потрібне лише дотримання трьох добрих справ - покаяння, сліз та милостині. Основою життя людини він вважав працю, як фізичну, так і розумову [89. с.28].
На перше місце в характеристиці людини Мономах ставить грішність та смертність, прагнення за скоєне зло відповідати злом. Засіб до подолання гріховності він вбачав у "добрих ділах", насамперед у милостині, турботі про вбогих, сиріт, вдовиць та калік [13. с.49].
Наявність таких самобутніх філософів, що писали під впливом християнських ідей, за справедливим визначенням Л.Ю.Москальової, свідчить про зародження в добу Київської Русі філософії християнського характеру, про залучення Давньоруської держави до досягнень світової культури [62. с.28]. Твори руських мислителів звертали свою увагу передовсім на вирішення цілої низки світоглядних проблем і набирали чіткої орієнтації на екзистенціально-антропологічні аспекти знання.
Власне, в Київській Русі філософом вважався той, хто перетворив здобуту істину про сенс людського існування на орієнтир у власному житті. Яскравим виявом пізнавальних орієнтацій було створення ідеалу освітченої, духовно багатої людини. Функцію життєвої мудрості, праведності думок та вчинків людей в Київській Русі відігравала саме філософія. Духовне життя держави до певної міри зосереджувалося при монастирях. Звідси й випливає твердження Кирила Туровського ( 1130 - 1182 ) про те, що все необхідне для духовного спасіння людина може почерпнути з Євангелія. Суть цього спасіння полягає у правильності вибору між добром та злом. Д.Чижевський, коментуючи творчість давньоруських мислителів, підсумовував: "Треба визнати, що християнство, узяте із Візантії, не принесло з собою специфічних візантійських впливів. Основним був все ж таки вплив старохристиянської літератури, щоправда, у візантійському виробі та освітленні. Отці церкви і Святе Письмо - це були ті духовні сили, що впливали на стару Русь. Отже, на Русь прийшли відгуки еллінізму. Елліністичні впливи безумовно відбилися і на всьому народному світогляді і знайшли - почасти - нове життя в нові часи... [99. с.16].
Руські мислителі Ілларіон, Лука Жидята, Феодосій Печерський та Володимир Мономах сприймали фрагменти античної філософської спадщини насамперед з морально-повчального погляду. Виявом такого ставлення є й створення численних збірників афоризмів давньогрецьких та християнських авторів - "Бджола", "Діоптра", "Ліствиця" та ін.
Панівними все ж таки залишалися саме християнські цінності, норми моралі та духовні ідеали. Підтвердженням цього є філософські праці Климента Смолятича, людини, що другою з русичів стала митрополитом Київським. З них повністю збереглося лише "Послання...", адресоване смоленському пресвітеру Хомі. Климентій Смолятич виділяє людину, як одухотворено-розумну істоту з природи. В нього людина прагне не пасивно споглядати оточуючий її природній світ, а вийти за межі дійсності, подолати світ наявного буття, залучаючи, як власну підставу, вже не природу, а абсолютну й надлюдську особистість. Смолятич розглядає нову модель світу, що передбачає розрізнення буття сутності та існування, що спрямовується згідно з лінійною перспективою історичного розвитку до досягнення вилученої у людини її власної сутності. Він звертається до внутрішнього світу людини, чітко при цьому усвідомлює кінечність її фізичного буття й можливостей у нескінченому світі. В нього загострене моральне самовідчуття та прагнення до поглибленого світовідчуття [19. с.29].
Климент Смолятич акцентує увагу дійсно саме на тих характеристиках особистої позиції, які принципово відрізняють її від поглядів античного світу. Його цікавить насамперед проблема марнославства та славолюбства, яку він розглядає крізь призму всесвітнього конфлікту добра і зла. Митрополит відкидає тезу: "не роби іншому того, чого не бажаєш сам". Для нього ближчою є думка про можливість досягнення блаженства лише в потойбічному світі. На думку Смолятича, головною метою моральної особи є любов до Бога
Loading...

 
 

Цікаве