WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Всесвіту. Кожна окрема особистість - неповторна, унікальна, незамінна.
Християнство надало морального значення принципу свободи волі. Свобода в його інтерпретації - категорія етична. Згідно з християнським вченням, свободи волі - іманентна властивість людини, дана їй від Бога для вибору добра чи зла. Цим християнство піднесло людину до Царства Духу, яке людина спроможна обрати і вистраждати в собі .Свободаморального вибору совістю - найістотніша сутність людини. Знаходячи в собі совість, людина підноситься до щастя бути в "істиній собі".[62. c.69]. Християнська етика засудила також ті породження свободи волі, які суперечать моральності, насамперед "тілоугодництво" - прагнення до тілесних задоволень, "сріблолюбство" ("користолюбство") - прагнення до накопичення матеріальних благ, а також "славолюбство" - прагнення до високого соціального становища, до соціального комфорту, який асоціюється з вимогами суспільного рейтингу.
Одним із результатів утвердження християнського світогляду на Русі було те, що він став головним чинником формування самосвідомості окремого індивіда. Міфологія і язичництво, яке на ній ґрунтувалося, були самосвідомістю родоплемінних спільнот. У них людина, окремий індивід ще не повністю осмислювали себе як особистості; на першому місці в їхньому світосприйнятті стояли стосунки з іншими людьми, інтереси й потреби роду, племені, суспільства загалом. Особисте "Я" індивіда розчинялося в загальному, спільному. Християнський принцип гріховності диктував, що у зіпсованості світу винні всі люди і кожний зокрема, винна гріховність кожної людини. Цим самим християнство змістило центр уваги людини із зовнішніх відносин на відносини із собою, на власне "Я", на осмислення себе в системі людських стосунків.
Отже, сказане вище дозволяє зробити висновок про наявність двох основних джерел, які вплинули на формування людинознавчих концепцій в філософській культурі Київської Русі: міфо-язичницького світогляду і християнського. Зважаючи на те, що з введенням християнства, ще довгий час язичницькі уявлення продовжували своє існування і не були повністю відкинуті (виник феномен двовір'я - поєднання в культурі наших предків дохристиянських і християнських елементів), все ж християнство кардинально змінило розуміння людини, її сутності та природи, і сенсу її існування. Християнізація світогляду Київської Русі викликала принципові зміни у самосвідомості людини. Якщо в язичницькому світогляді людина не відділяла себе від природи і була залежною від неї, то християнство звільняє людину від визнання себе лише річчю в системі інших природних речей, вона вже не обмежує свою сутність тільки тіло, а відкриває в собі світ духовності і саме нього переносить всю увагу при осмисленні своєї сутності. Зміщення центру уваги людини на її духовність зумовлює зміну характеру ставлення людини до природи, космосу, спрямовує її до осмислення свого місця у Всесвіті. Душа, згідно з ученням християнства, - найбільша цінність. Християнство ставить індивідуальну душу вище усього світу. Звідси бере свої витоки концепція "внутрішньої людини" в українській філософській думці, а також "кордоцентризм" - "філософія серця".
Розділ 2. Концепція "внутрішньої людини" у світоглядних орієнтаціях києво-руських мислителів.
2.1. Духовність як основна цінність людини.
Традиційний розвиток української філософської думки розпочав своє формування під впливом православно-християнського світогляду. Через це при розгляді онтологічних та гносеологічних проблем у працях вітчизняних мислителів переважав ціннісно-духовний аспект. Він знайшов своє яскраве вираження у поглядах давньоруських книжників.
Християнська релігія є в самій своїй основі духовною, оскільки її ідейно-емоційний центр становить любов - найвищий злет людського духу. Духовне для віруючих людей, та й не тільки, - це те, що дає кожній людині змогу протистояти біологічному та соціальному, дозволяє керуватися своїми принципами. Християнська любов є найвищим злетом духовності тому, що в ній людина цілком підноситься над трагізмом свого існування, радісно підпорядковуючи, " сковуючи дух сили найвищій цінності - життю в усіх його проявах для блага людини"[62. ,с.68].
Вже перші давньоруські книжники в своїх коментарях до перекладної літератури вважали, що справжній християнин досягає в любові, щастя душевної гармонії. Для нього віра - любов - джерело блаженства єднання з Вищим світом, в якому панують абсолютні Істина, Добро і Краса. В такому стані дух людини підноситься над усім об'єктивним, але сам він сприймає свій стан, як об'єктивне вторгнення в своє "Я". Це дає змогу людині обирати совістю добро в умовах соціального тиску та пануванні інстинктів.
Істинні християни, на думку перших давньоруських мислителів, не шукають виправдання своїм гріхам, що завжди є поступкою інстинктам (спокусі) та тиску ззовні: "На все воля Божа". Саме воля є в людині, оскільки Бог наділив її свободою вибору добра чи зла. Цим християнство піднесло людину до рівня Царства Духу, яке людина спроможна обрати й вистраждати в собі. Свобода морального вибору совістю - найістотніша сутність людини. Знаходячи в собі совість, людина підноситься до щастя бути в істинній собі [62. с.57-58].
Власне у творах вітчизняних мислителів філософія розумілася, як пізнання речей божественних та людських і як уподібнення Богу. "Філософом та книжником" називали в Київській Русі всіх, хто присвятив своє життя служінню істині та добру [35. с.109].
Християнство, на думку окремих дослідників, було насильно насаджене народним масам Київської Русі князями та їх дружинами. Вирішальною подією, що зумовила масове звернення до християнства, була татаро-монгольська навала. Так, з середини ХІІІ ст. люди почали знаходити душевну підтримку, розраду, надію в християнських ідеях про страждання, як благо для людини, що сприяє очищенню й врятуванню душі для вічного блаженства в потойбічному житті.
Однак з такими думками важко погодитися, оскільки християнство тривалий час поширювалося в Київській Русі на добровільних засадах і, навіть, переслідувалося язичниками. Зрештою, ідея страждання, як блага, була поширена монахами - ісихастами ще в кінці Х ст., а перший самобутній вітчизняний філософ Ілларіон вказував у своєму творі "Слово про закон і благодать" на необхідність пошуку граду Божого, граду прийдешнього в жаданні всезагального порятунку і всезагального блага.
Саме Ілларіон першим з мислителів Русі, хоч і опосередковано, звертає увагу на духовність, як головну цінність людини. Він прославляє князя Володимира Святославовича саме за поширення духовності серед людей. При цьому в Ілларіона пропагується історіософська концепція, де за критерій прогресу людства ставиться зростання чисельності населення "граду Божого" через сповідування духовного життя [70. с. 37].
Сучасником Іларіона був і Новгородський єпископ Лука Жидята (рік народження невідомий - 1069 р. с. ).
Loading...

 
 

Цікаве