WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

осмислюються всі основоположні питання людського існування, тому так часто в середньовічній мові і проявляється у всій різноманітності творінь культури Києворуської доби.
Порівняно з попереднім періодом панування домоністичноі свідомості людина безперечно змаліла перед образом безмежного абсолюту, однак (як зазначає Громов) їїмалість розглядалась не як привід для приниження, а як передумова для розвитку. Через усвідомлення цієї малості, гріховності , навіть нікчемна людина отримувала перспективу духовного розвитку, її свідомість стає динамічно направленою до морального вдосконалення [96. с.205-206]
Безперечно, найбільший вплив християнство здійснило на моральний світ наших предків, на формування нової морально-ціннісної парадигми. Християнство розвернуло в діаметрально протилежному напрямку світ попередніх цінностей, принесло з собою нові життєві орієнтири [58. с. 55]. Київський митрополит Іларіон у своєму "Слові про закон і благодать" писав, що дохристиянський світ - це світ закону, рабства, насильства, несправедливості, несвободи; натомість новий світ, що почався з народження Христа, світ благодаті, любові, милосердя, спасіння, свободи, справедливості.
Таким чином, Новий Заповіт християнської Біблії, як нова епоха в житті людства, означає для давнього русича встановлення нових взаємин між Богом і людиною Людина, викуплена із першородного гріха і його наслідків добровільною жертвою на хресті Ісуса Христа, вступила у цілком нову фазу розвитку. Вона перейшла із рабського підзаконного стану у вільний стан синівства й благодаті, де отримала нові гили для досягнення поставленого перед нею християнством ідеалу моральної досконалості.
У часи поганства, в давньому світі стосунки між Богом і людиною базувались наче на буденних умовах юридичної угоди, і розвиток людства був поставлений у буденні земні умови. У Новому Заповіті такий розвиток людини визнаний недостатнім, оскільки він обмежував життя людини лише земним існуванням, прирікав її на довічний страх і страждання, виконання приписів Закону.
Безсила врятувати себе сама, людина була врятована Боголюдиною - Христом, що взяв на себе гріхи всього світу. Подальший розвиток людства, згідно із Новим Заповітом, не зумовлюється вже лише виконанням приписів Закону. Тут висувається новий принцип - віра як засіб діяльного засвоєння спокутувальних заслуг Ісуса Христа. Закон, за яким повинна жити людина згідно з Новим Заповітом, проголошений у Нагірній проповіді Ісуса Христа.[43. с. 233]
Цей морально-етичний бік християнського віровчення був близьким русичам, і, очевидно, відіграв вирішальну роль у перемозі над язичництвом. Народ Київської Русі прийняв християнство радше як моральну основу, аніж як картину світу, як засіб регулювання суспільних відносин. Тісний зв'язок з матір'ю-природою, землею, хліборобський спосіб життя зумовлювали гуманні взаємини між людьми.
Моральний кодекс християнства, з одного боку, підсилив ті гуманістичні норми, що склались у дохристиянський час, а з іншого - послабив, а то й відмів ті, які їм суперечили, що сприяло гуманізації суспільних і сімейних відносин. Християнство засудило кровну помсту, багатоженство. Проголосивши рівність усіх перед Богом, воно у сфері суспільних відносин висунуло принцип однаковості прав і обов'язків. Це був великий крок уперед на шляху морального прогресу.
Християнство, насамперед, докорінно змінило статус двох основних, універсальних етичних категорій - добра і зла. В язичницькому світогляді уявлення про них мали чуттєво-конкретний характер: не робити зла, бо за нього буде помста; добро приносить користь тощо. Християнин не повинен робити зла, бо це є зло, а має чинити добро, бо воно є благо. Тобто християнство піднесло дихотомію добра і зла на рівень всезагальних принципів моральної свідомості, вищих критеріїв моральної поведінки, надцінності.
Всі явища в житті людини, які потребували оцінки розглядаються через призму цих двох моральних категорій: добра і зла. Цим зумовлена відсутність у філософській культурі Київської Русі етично-нейтральних проблем. Осмислення будь-якої філософської світоглядної проблеми відбувалась крізь уявлення про всесвітню боротьбу добра і зла.
Слідуючи Святому Писанню і основуючись на авторитеті патристичної літератури (адже філософська думка Київської Русі носила релігійний, християнський характер) руські мислителі звертались до складної діалектики людського буття, розкривали невпинну боротьбу добра і зла в людському суспільстві, спонукали особистість йти по нелегкому шляху морального вдосконалення. Їх твори були в першу чергу навчального характеру , що передбачало переведення теоретичного знання в практичну площину в якій акцентувалось гуманістичне начало. З особливою силою звучали часті і наполегливі заклики до добра, співчуття, милосердя, подолання жорстокості, варварства, панування грубої сили.
Совість, моральна чистота, прагнення творити добро, здійснювати духовні подвиги стають стрижнем особистої самосвідомості. Християнство таким чином, спричинило появу традиції морально-загостреного відношення до життя і самого себе.[96. с.204-206]
Християнська мораль в центрі своєї уваги поставила духовне самовдосконалення, зосереджувало увагу на тих цінностях, що сприяють плеканню душі, зокрема на цінності праці. Одною із обов'язкових умов морального здоров'я у християнській етиці вважається праця: без працелюбності не може бути моральності, оскільки лінивство однозначно вважається причиною зла. В Старому Заповіті наведено один із основних правил християнської моралі: "... Хто працювати не хоче - нехай той не їсть!" (2 Сол. 3.11)- одне з основних правил християнської моралі. Але праця, якщо стає самоціллю, якщо не виконує свої етичні функції, знецінюється.
Християнський світогляд по-новому поставив проблему людини як цінності. Міфо-релігійні уявлення про цінність і гідність людини раніше не виходили за межі чуттєво-конкретного відображення: гідність і слава воїна, казкового героя-богатиря тощо. Християнський погляд на людину ґрунтується на одному з головних догматів -боговтілення. Цей догмат зовсім по-іншому розкриває онтологічну сутність людської особистості, по-іншому трактує її цінність. У дохристиянських уявленнях людина по відношенню до природи- це незначна частина природи, Всесвіту, мізерний елемент грандіозної системи. Ідея ж боговтілення надає людській природі надзвичайної глибини: вона здатна вмістити саме Божество, яке не вміщує увесь Всесвіт. Так, Макарій Єгипетський відзначав: "Безмірно високе достоїнство людини. Подивись, яке небо і земля, сонце і місяць: і не в них благословив успокоїтись Господь, а тільки в людині. Тому людина дорожча від усіх творінь, навіть, наважуся сказати, не тільки видимих, а й невидимих, тобто службових духів" [58, с.121]. Отже, людина в етичній системі християнства незмірно дорожча не тільки всіх скарбів землі, а навіть
Loading...

 
 

Цікаве