WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

Філософський здобуток доби Київської Русі - Курсова робота

старого, християнський світогляд заперечив язичницько-міфологічне світосприйняття. Однак це було заперечення діалектичне, яке поряд із відкиданням включає в себе момент збереження, утримання того позитивного, що слугує дальшому процесу розвитку.
З іншогобоку християнство на перших порах повинно було рахуватись із тими духовними потенціями, які містив міфоязичницький світогляд. Тому десь до кінця ХІ ст. тривав своєрідний "діалог" між християнськими і язичницькими світоглядами, що зумовило поліфонію думок, своєрідність поглядів на людину. Тому в поглядах на людину, її душу, характерним був дуалізм (визнання наявності, як в людині так і в душі двох першоначал - духовного і матеріального). На цій основі склалось нове на той час явище двовір'я (поєднання двох вір - язичницької і християнської) у свідомості русичів, яке можна назвати світоглядним синкретизмом, відбулось накладання християнської моделі світу на модель, вироблену в культурі східних слов'ян в більш ранні періоди історії.
Але поступово все чіткіше виявляються відмінності між язичницьким і християнським світоглядом.
Язичницько-міфологічний світогляд мав чуттсво-образну форму, де одиничне, що проявлялося в уособленні природних явищ, домінувало над загальним, тому він не міг дати людині змогу подолати безліч злих сил. Виникла суперечність між світобаченням і світовідчуттям: світобачення потребувало узагальнень, а світовідчуття - конкретних уособлень. Це й зумовило кризу язичництва. Прогрес пізнавального процесу потребував подальшого абстрагування, опосередкованості, а не приземлення й безпосередності. Християнство відрізнялося вищим рівнем узагальнення.
Ця важлива деталь мала особливе значення для розвитку світоглядних орієнтацій давніх слов'ян. Річ у тім, що політеїстичний характер язичництва зумовлював хаотичність у поглядах на світ, на причинну залежність людини від тих явищ природи, які вона уособлювала в образі богів, що посилювало владу над нею стихійних сил природи. Християнство з його вірою в єдиного Бога дало нашим предкам ідею моністичного Всесвіту, в якому безмежна кількість і багатоманітність конкретних проявів буття пов'язані єдиною першопричиною [13]. Це був справді гігантський крок в еволюції їхнього світогляду, який знаменував собою початок певної упорядкованості у світобаченні людини. Відбулася кардинальна переорієнтація поглядів на людину, якщо в міфо-язичницькому світогляді на перше місце кладеться інтерес до проблеми ставлення людини до природи, то тепер проблема людини вирішувалась в контексті відношення "людина - Бог".
Основною домінантою нового світогляду, який закріплювало християнство, стало сприйняття значущості людини і людства в навколишньому світі. [70. с.25] При всьому тяжінні язичницького світосприйняття з його втіленням божественного в природі, воно все-таки ставило людину в залежність від сил природи, а отже, і залежність від язичницьких божеств, які були уособленням цих сил, це породжувало страх перед стихіями, оскільки природа залишалась пануючою над людиною. Християнство змінило ціннісне ставлення людини до природи, воно сприяло подоланню страху перед нею.[13. с.37]. Як зазначав Д.Лихачов: "Страх перед стихійними силами природи, типовий для язичництва, в основному пройшов. З'явилась свідомість того, що природа дружня людині, що вона служить їй... Тому оточення перестало лише лякати людину. Вона розправила плечі" [52].
Християнство винесло божество (Бога) за межі природи, поставивши в її центрі людину. Віднині стало "аксіомою, що людина - центр Всесвіту" і лише в ній є сенс існування світу. Однак світ, природа не залишилися самі по собі і в собі. Природа розглядалась як така, що служить людині, допомагає їй матеріальними благами, через неї Бог передає людині заповіді поведінки. Всесвіт повертається до людини, співчутливо бере участь у її долі. Саме під впливом цього людина "розправила плечі", світ постав перед нею своєю широтою, вона втратила страх перед світом, намагаючись підпорядкувати собі навколишній простір, відкрила для себе далекі країни, зв'язки з якими почали налаштовуватись завдяки християнській релігії. Русь об'єдналась у феодальну державу, одну з найбільших у тогочасному світі, кличе до далеких переїздів і навіть переселень завдяки монументалізму нового світорозуміння.
Християнство, як зазначає А.Глушак, уніфікує сили добра та зла. Людина вручає себе волі єдиного Бога, і лише він може вирішувати, що буде з людиною після смерті, ніхто з людей вже не може втрутитися в цей процес. Християнство допомагає людині звільнитися від невпинної і знесилюючої боротьби з безліччю злих та підступних сил, від постійного страху перед недоброзичливцями, не лише природними, а й людськими [38, с. 16].
Варто відзначити ще один важливий морально-психологічний аспект у перемозі християнства над язичництвом. Язичницький світогляд не давав людині жодної перспективи після смерті, ніякого полегшення в потойбічному світі, який у свідомості давніх слов'ян уподібнювався до поцейбічного: людина і в загробному житті залишалася зі своїми турботами про хліб насущний (для цього разом з нею ховали знаряддя праці), з тими видами діяльності, які вона виконувала на землі. Християнство з його альтернативою раю і пекла дало надію, можливість ціннісного вибору, наповнило земне існування певним сенсом, цінністю перед перспективою спасіння. А як відомо там, де є вибір там є і свобода. Християнство, таким чином, вдихнуло нові сили як в індивідуальне життя, так і в одряхлілий світ, який втратив орієнтири на майбутнє.
В новому світобаченні чітко протиставляється духовне і матеріальне (на відміну від язичницького світу де була відносна єдність цих двох начал, світ уявлявся цілісним ) і саме духовному віддається примат- все творить і всім править дух. З духом і матерією пов'язується боротьба двох протилежностей - Бога і диявола, душі і плоті, добра і зла. Людині у цій боротьбі відводиться моральна відповідальність за свої вчинки, за свідомий вибір між цими протилежними силами, її життя підключається до світового універсаму, її доля стає частиною долі світової. [24. с.49-50]
На відміну від слов'янського язичництва (основними світоглядними домінантами якого були антропоморфізація природи і натуралізація людини) прийняте Руссю християнство диктувало якісно іншу концепцію людини. Основою всіх основ і мірою всіх речей стала вища духовна особа і субстанційна першооснова. Бог середньовіччя - це не тільки релігійне уявлення про творця світу і його "управителя", але і філософія поняття про єдину трансцендентну субстанцію (бо він вічний, безкінечний, володіє абсолютним буттям), з'єднану з моральним ідеалом - максимою людських здібностей (бо він надрозумний, всеблагий, милостивий, всеправедний). До цього ключового дня середньовічної свідомості надпонняття зводяться всі модуси природного, соціального і особистого буття, навкруг нього і через нього
Loading...

 
 

Цікаве